WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Туристичний маршрут: По святими місцями України. Київ – Корець – Гоща – Межиріч – Кременець – Почаїв – Володимир-Волинський – Зимне – Крехів – Жовква - Реферат

Туристичний маршрут: По святими місцями України. Київ – Корець – Гоща – Межиріч – Кременець – Почаїв – Володимир-Волинський – Зимне – Крехів – Жовква - Реферат

Реферат на тему:

Туристичний маршрут: По святими місцями України. Київ – Корець – Гоща – Межиріч – Кременець – Почаїв – Володимир-Волинський – Зимне – Крехів – Жовква – Львів

У результаті багатовікового історичного розвитку Україна нині є багатоконфесійною державою. Понад 97 відсотків зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії "традиційних" (за неофіційною термінологією) Церков належать три основні суб'єкти православної юрисдикції (Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) – УПЦ МП, Українська Православна Церква Київського Патріархату – УПЦ КП, Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ), Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, як також такими можна вважати деякі протестантські конфесії лютеран, баптистів, п'ятидесятників. В Україні також представлена одна з "дохалкедонських" Церков – Вірменська Апостольська Церква. Проживають у нашій країні й представники юдейства та мусульманства. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. з'являються в Україні й неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних і релігійно-філософських течій (буддизм), зокрема нетрадиційних і новітніх релігійних рухів.

Всі ці конфесії пройшли різний період свого розвитку, їх діяльність позначилась на суспільно-духовному житті України, вони внесли помітний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Більшість з цих конфесій мають свої святині, святі місця та реліквії, їх представниками збудовано численні пам'ятки сакральної архітектури (монастирські комплекси, скити, храми, каплиці, молитовні та ін.), що є невід'ємною складовою історико-культурної спадщини України. Їх святині та релігійні центри стають місцем поклоніння численних прочан, відвідуються вітчизняними та іноземними туристами.

Пропонований напрям туристсько-екскурсійних маршрутів охоплює значну територію України, на його методологічному підґрунті можна розробити десятки й сотні пізнавальних подорожей, походів, екскурсій на історико-релігійну тематику, які б правдиво й повно висвітлили процес зародження, становлення та розвитку більшості конфесій, релігійних і релігійно-філософських течій, познайомили громадян нашої країни та іноземних гостей з чудовими пам'ятками сакральної архітектури.

м. Київ

Софійський собор – всесвітньовідома пам'ятка історії, архітектури та монументального мистецтва першої половини ХІ ст. Собор споруджено в період розквіту Київської Русі за князювання Ярослава Мудрого. Назва собору походить від грецького слова "софія" – мудрість. Збудований як головний метрополичий храм Русі, Софійський собор був у давнину громадсько-політичним і культурним центром Київської держави. У соборі відбувалися урочистості з нагоди "посадження" на престол київських князів, прийом іноземних послів; біля собору збиралися київські віча, тут велося літописання й була створена Ярославом Мудрим перша вітчизняна бібліотека.

Розміри собору: довжина – 37 м, ширина 55 м, висота від підлоги до зеніту центрального купола – 29 м. Це була прямокутна споруда, оточена з трьох боків двома рядами відкритих аркових галерей. Завершували собор 13 бань, вкритих листовим свинцем. Фасади храму не тинькувалися й були оздоблені декоративними нішами, орнаментом, живописом. Первісні форми романського стилю собору зберігалися до XVII ст.

Собор прикрашено мозаїками (спочатку було 640 кв. м, збереглося 260 кв. м). Центром композиції є зображення Христа-Вседержителя в головному куполі (діаметр 4,1 м). Найкраще збереглися мозаїки в центральній апсиді – Богоматері "Оранти", під нею багатофігурна композиція "Євхаристія" та зображення отців церкви. Мозаїки гармонійно поєднуються з фресковим живописом (збереглося близько 3 тис. кв. м тематичного й орнаментального живопису). Особливу цінність серед фресок становлять композиції в центральному підкупольному просторі, а також груповий портрет сім'ї Ярослава Мудрого.

За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти й перебудови. Після монголо-татарської навали 1240 р. собор поступово руйнувався. Тривалий час собор був центром православного чоловічого монастиря, заснованого 1634 р. митрополитом Петром Могилою. Монастир діяв до 1789 р. У 1685-1707 рр. собор відбудовано у формах українського барокко.

З огляду на велике історичне значення та художню цінність собору в 1934 р. було створено Державний архітектурно-історичний заповідник, до складу якого увійшли Софія Київська й ансамбль монастирських споруд XVIII ст. Нині Софійський собор та його садиба є Національним заповідником "Софія Київська", історико-культурною пам'яткою міжнародного значення. У 1990 р. Софію Київську занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Успіння Божої Матері Києво-Печерська лавра – найдревніша й найшановніша лавра в Україні. Заснована монахами Антонієм і Феодосієм у печерах поблизу літньої князівської резиденції Берестове в околицях м. Києва. У ХІ ст. монастир став центром поширення та утвердження християнства в Київській Русі. У ХІІ ст. дістав титул Лаври – головного великого монастиря. У Києво-Печерській лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор "Повісті минулих літ"), Никон, Сильвестр. У 1615 р. тут засновано друкарню, а в 1631 р. митрополит П. Могила відкрив школу. Все це сприяло поширенню освіти в Україні. На території Києво-Печерської лаври проводилося велике будівництво. Зокрема, було споруджено Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву (ХІ ст.); оборонні мури навколо монастиря (кінець ХІІ ст.), зруйновані монголо-татарами у 1240 р.; нові фортечні мури з бійницями та баштами (1698-1701 рр.); Всіхсвятську церкву над Економічною брамою, ансамблі Ближніх і Дальніх печер, келії лаврських ченців, будинок друкарні (ХVIІ-ХVIІІ ст.); Велику дзвіницю (1731-1744 рр.). У першій половині ХІХ ст. склався архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври, що відтворював кращі традиції давньоруської, української та російської архітектурних шкіл.

З 1992 р. монастир – резиденція предстоятеля Української православної церкви Митрополита Київського і всієї України та місце роботи Київської митрополії. У лаврі є готель для прочан і трапезна.

Олександрівський костел. У 1814 р. римо-католицька громада Києва вирішила для своїх духовних потреб спорудити костел й надати йому ім'я Олександра (на честь російського імператора Олександра І). Гроші на будівництво збирали польські родини. Автором проекту став петербурзький архітектор Віконті. У 1817 р. відбулося урочисте закладення собору. Будівництво тривало досить довго й закінчилось у 1842 р. Завершував будівельні роботи архітектор Ф. І. Мєхович. Костел квадратний у плані, з куполом, двома вежами та портиком головного входу.

За радянської доби в приміщенні Олександрівського костелу діяв планетарій. Нині костел діючий.

Центральна (хоральна) синагога. Єврейське населення Києва завжди було багаточисельним. Проте навіть у другій половині ХІХ ст. воно не мало свого духовного осередку, в місті діяло лише 13 молитовних будинків. У 1896 р. за проектом Георга Шлейфера й за фінансової допомоги Лазаря Бродського (багато цукрозаводчика й промисловця), який надав земельну ділянку й оплатив половину коштів, було розпочато будівництво великої хоральної синагоги. 24 серпня 1898 р. відбулося освячення найбільшого єврейського осередку Києва. У березні 1899 р. на зібрані серед київських євреїв кошти було придбано єдиний у Києві сувій Тори – головну реліквію храму.

У 1926 р. більшовицька влада закрила синагогу. Після війни її реконструювали під театральне приміщення, тривалий час – аж до 1997 р. тут знаходився Театр ляльок. Нині синагогу відреставровано, у 2000 р. відкрито відновлену молитовну залу.

Кенаса – культова споруда караїмів, збудована 1900 р. за проектом видатного архітектора В. В. Городецького в стилізованих мавританських формах. Головний фасад підкреслено монументальним порталом і карнизом. Стіни фасаду та інтер'єрів оздоблено імітацією різьблення на камені, ліпленням у вигляді арабесок.

м. Корець (Рівненської області)

Свято-Троїцький Корецький монастир. Древня обитель, що веде свою історію з ХІ ст., розташована на березі річки Корчик. Двічі монастир руйнували: спочатку монголо-татари у ХІІІ ст., а в XV – кримські татари. У середині XVIII ст. обитель майже 50 років перебувала під владою католиків. Але щоразу після занепаду за допомогою корецьких князів і місцевих жителів черниці відновлювали життя монастиря. Сучасний архітектурний комплекс монастиря сформовано у XVII-XVIII ст. Головною домінуючою спорудою є Троїцький собор з двома боковими вівтарями на честь Успіння Божої Матері та преподобного Іова Почаївського, який, до речі, відвідував обитель. До собору прибудовано келії з трапезною та тепла церква на честь Іоанна Хрестителя. На території монастиря також знаходиться могила Анни Андро – нареченої російського поета Олександра Пушкіна, яка жила неподалік Корця й опікувалася монастирським сирітським притулком. Триярусну монастирську дзвіницю було зведено в 1905 р. в ознаменування початку ХХ ст. У радянський період Корецька обитель була одним з 9 монастирів України, які не закривалися владою. Але у черниць відібрали землю та декілька монастирських будівель, а у 1939 р. закрили Воскресенський скит, перетворивши його на базу заготзерна. Головною святинею обителі, до якої постійно линуть численні потоки прочан, є чудотворна Корецька ікона Божої Матері "Споручниця грішних". Свою назву ікона отримала від напису на окладі: "Я Споручниця грішних до Свого Сина..." До XVII ст. це була родова ікона корецьких князів та йменувалася "Благодатною", оскільки постійно надавала свою благодатну допомогу княжій родині, а потім і сестрам обителі та богомольцям. Але у 2002 р. захист Цариці Небесної знадобився і самій іконі. Святотатці намагалися викрасти святиню з монастиря. Їм вдалося здерти дорогоцінну ризу, але ікона не зрушила з місця. Дуже швидко, стараннями сестер, віруючих і духовенства, рани на іконі було вилікувано, і чудотворний образ знову став доступним для поклоніння.

Loading...

 
 

Цікаве