WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Святими місцями України. Манява – Зарваниця – Меджибіж – Умань – Євпаторія – Бахчисарай – Херсонес – Старий Крим – Керч – Київ – Чернігів – Новгород-С - Реферат

Святими місцями України. Манява – Зарваниця – Меджибіж – Умань – Євпаторія – Бахчисарай – Херсонес – Старий Крим – Керч – Київ – Чернігів – Новгород-С - Реферат

Засновано у 1579 р. як подвір`я Мовчанської Софронієвої пустині, що знаходилася на схід від Путивля. У період між 1591 і 1593 рр. перетворений на самостійний монастир під назвою Путивльського Мовчанського u1055 Печерського Різдва Богородиці. Будівельні роботи розпочато в рік перетворення та велися до 1602 р. Первісні споруди, крім фрагментів стін і частини собору, не збереглися. У 1630-1636 рр. було зведено нову церкву Різдва Богородиці, муровану, трикамерну, з двоярусною аркадною галереєю з трьох сторін. Для алтарної частини було використано оборонну вежу міських укріплень. Споруда описана арабським мандрівником Павлом Алеппським, який відвідав Путивль у 1654 р. У 1666-1669 рр. галерею з північної сторони було розібрано, на її місці зведено теплий приділ Симеона та Сави. У 1804 р. приділ капітально відремонтовано. У 1700 р. побудовано дзвіницю, в стилі барокко, цегляну, тиньковану, двоярусну. Нижній ярус квадратний у плані, верхній – восьмигранний з арковими отворами у кожній грані, увінчаній високою банею.

У другій половині ХVIІ ст. Путивль втрачає своє значення сторожового пункту, втрачає славу й монастир. Будівельні роботи припиняються, лише в 20-і рр. ХVІIІ ст. споруджується корпус настоятеля.

Відродження монастиря почалося в 60-і рр. ХІХ ст.

Відбудовуються старі та зводяться нові споруди: великий зимовий храм, трапезна, корпуси келій, до південно-західного кута церкви між критими східцями та галереєю добудовується одноповерхове приміщення бібліотеки. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дерев`яну барочну баню над центральним об`ємом замінено наметовою металевою конструкцією.

У 1920 р. і в роки Другої світової війни від пожеж суттєво постраждали споруди ансамблю, було втрачено аркаду-галерею та бібліотеку.

Церкву побудовано в стилі барокко, вона асиметрична у плані, цегляна, побілена, цоколь з піщаника. Складається з трьох веж, встановлених на підкліть. Вони різняться величиною, висотою, пропорціями та декором.

Комплекс будівель витягнутий напівдугою з південного сходу на північ. У південно-східній його частині, уздовж залишків оборонних стін, розміщені дзвіниця, трапезна, тепла церква, просфорня, будинок настоятеля. Посередині двору височіє соборна церква – композиційний центр ансамблю. У північній частині знаходяться келії та господарчі будівлі, огорожені цегляною стіною.

Ансамбль, що є найбільш раннім прикладом поєднання української та російської архітектурних шкіл, належить до числа оригінальних і цінних архітектурних пам`яток України.

У 1992 р. монастир відродився, з 1997 р. став жіночим.

с. Густиня ( Прилуцького району Чернігівської області)

Свято-Троїцький Густинський монастир. Заснований на початку ХVIІ ст. на землях князів Вишневецьких серед густих дубових лісів (звідси й назва). Первісно дерев`яний. Постраждав від пожеж у 1636 і 1671 рр. Архітектурний ансамбль склався у другій половині ХVIІ-ХVIІІ ст. і являє собою унікальний архітектурний комплекс доби барокко, що значно вплинув на культове будівництво Лівобережної України. Центральна споруда – дев'ятидільний п`ятибанний Троїцький собор (1672-1676 рр.). У другій половині ХVIІ ст., водночас з муром, зведено надбрамні Миколаївську та Катерининську церкви. Остання містилася на другому ярусі головної північної брами. Її оточувала галерея, вхід до якої було влаштовано у невеликій вежі. У 1719-1723 рр. її було пристосовано під будинок ігумена з Варваринською церквою. На початку ХХ ст. проїзд у першому ярусі замуровано. У 1693-1708 рр. зведено східну та південну частини огорожі з надбрамною п`ятибанною Петропавлівською церквою (перебудовано у 1845 р.) і трапезну з Воскресенською церквою.

Тривалий час Густинський монастир був неофіційним центром зв`язків між Україною, Росією та Молдовою, осередком ідейної боротьби проти унії та католицизму. У першій половині ХVIІ ст. тут було написано "Густинський літопис" і "Густинський монастирський літопис". У 1786 р. монастир перетворено на позаштатний, а у 1799 р. закрито. Відновлено завдяки І. Арендаренку та відбудовано на кошти князів Репніних. У період між квітнем і 20 липня 1845 р. у ньому побував Т. Г. Шевченко, який написав три акварелі: "У Густині. Церква Петра й Павла", "Брама в Густині. Церква Св.

Миколи", "У Густині. Трапезна церква". Про малюнки, виконані в Густині, Шевченко згадує у повісті "Музикант". Згадки про Густиню зустрічаються також у повістях "Музикант" і "Наймичка". У 1994 р. монастир відродився як жіночий. При обителі є готель для прочан.

с. Мгар (Лубенського району Полтавської області)

Спасо-Преображенський Мгарський монастир – одна з найвідоміших і найшановніших обителей українського православ'я. Перші монахи оселилися на цьому місці ще на початку XVII ст. Висока гора в Мгарському лісі на правому березі річки Сули завжди заворожувала своєю природою кожного, хто потрапляв у ці благословенні місця. Це, мабуть, і спонукало власницю цих земель Раїну Вишневецьку заснувати тут, у шести кілометрах від Лубен, православний монастир. Окрім земельного наділу, благочестива княгиня виділила також і значні кошти на будівництво. Монастир будувався як форпост у боротьбі з наступаючою з заходу унією та католицизмом. У цьому монастирі перебували майже всі київські митрополити та українські гетьмани. У різні часи його відвідали Іван Мазепа, Петро І, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко, Леся Українка. До речі, в середині XVII ст. у монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького Юрій.

Найбільшої слави обителі приніс Царгородський святитель Афанасій (Петеларій), Патріарх Константинопольський. Подорожуючи з Москви додому, він у лютому 1654 р. заїхав до свогоулюбленого Мгарського монастиря, де святитель і раніше бував. Але цього разу тут він занедужав і в квітні цього ж року відійшов до Господа. Святителя було поховано в стінах обителі за візантійською традицією, згідно з якою Царгородських первосвятителів ховали у сидячому положенні. Після революції мощі святителя Афанасія було вилучено звідси в музей, а з середини минулого століття і до сьогодні вони почивають у Благовіщенському кафедральному соборі Харкова.

Революційні потрясіння сильно позначилися на цій святині. 1919 р. більшовики розстріляли за стінами обителі всю братію. Згодом тіла убитих священномучеників були поховані на монастирському кладовищі біля Благовіщенського скиту, розташованого поруч з обителлю. У комуністичний період цей цвинтар також був знищений. Сьогодні на його території – засіяне поле, і лише кілька років тому на місці, де було поховано убиту братію поставили дерев'яний хрест.

А в 1920-х рр. нова влада повністю ліквідувала і всю обитель. За період закриття у стінах цієї святині розміщувався патронат, де утримувались діти "ворогів народу". Після цього тут квартирували Будинок престарілих, дисциплінарний батальйон, а після війни в монастирі розмістились льотчики. Останнім господарем православної святині – незадовго перед її відкриттям – був піонерський табір. І лише з 1993 p. до древньої обителі знову прийшли монахи. З того часу монастир знову повернувся до свого звичного ритму.

За відносно короткий період були повернені до життя Преображенський собор, монастирська дзвіниця, братські корпуси та Благовіщенський скит. Сьогодні обитель уже має власне господарство. Воно складається з пасіки, якає дає 400 кг меду щороку, корів і птахів. Окрім традиційної живності у монастирі сьогодні живуть і екзотичні птахи. Абсолютно спокійно подвір'ям гуляють павичі та фазани, яких свого часу подарували обителі. А домашній орел і ворон сьогодні уважно розглядають кожного прочанина, який прямує до собору. Домінантою архітектурного комплексу Мгарської святині є величний Спасо-Преображенський собор – визначна пам'ятка українського барокко, зведена наприкінці XVII ст. з ініціативи українського гетьмана Івана Самойловича. Цей храм став прикрасою не лише православної Полтавщини, але й усього Християнського світу. Він і сьогодні вражає прочан своїми величними формами та неповторним оздобленням. Будучи понівеченим у часи атеїстичного режиму, нині він знову відкривається для паломників у всій своїй монументальній величі. А коли в середині минулого століття тут перебувала військова частина, солдати знайшли досить оригінальний спосіб для вдосконалення своїх стрілецьких навичків. Вони стали використовувати настінні розписи собору як мішені. На пам'ять про ті ганебні часи та як застереження для наступних поколінь, під час нинішньої реставрації було вирішено залишити зображення святої цариці Олександри зі слідами недавніх кощунств. Святий образ сьогодні із простреленим ликом є живим свідченням того, до чого може дійти людина, в серці якої не залишилося місця для Бога.

З ХІХ ст. монастир прикрасився триярусною дзвіницею. Відтоді її неповторний силует разом із собором стали візитною карткою всієї Полтавщини, а її маківку видно на багато кілометрів від обителі.

Loading...

 
 

Цікаве