WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Святими місцями України. Манява – Зарваниця – Меджибіж – Умань – Євпаторія – Бахчисарай – Херсонес – Старий Крим – Керч – Київ – Чернігів – Новгород-С - Реферат

Святими місцями України. Манява – Зарваниця – Меджибіж – Умань – Євпаторія – Бахчисарай – Херсонес – Старий Крим – Керч – Київ – Чернігів – Новгород-С - Реферат

Реферат на тему:

Святими місцями України. Манява – Зарваниця – Меджибіж – Умань – Євпаторія – Бахчисарай – Херсонес – Старий Крим – Керч – Київ – Чернігів – Новгород-Сіверський – Путивль – Густиня – Мгар – Харків – Слов'яногірськ

У результаті багатовікового історичного розвитку Україна нині є багатоконфесійною державою. Понад 97 відсотків зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту майже порівну поділяють католики та протестанти. До категорії "традиційних" (за неофіційною термінологією) Церков належать три основні суб'єкти православної юрисдикції (Українська Православна Церква (в юрисдикції Московського Патріархату) – УПЦ МП, Українська Православна Церква Київського Патріархату – УПЦ КП, Українська Автокефальна Православна Церква – УАПЦ), Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади, як також такими можна вважати деякі протестантські конфесії лютеран, баптистів, п'ятидесятників. В Україні також представлена одна з "дохалкедонських" Церков – Вірменська Апостольська Церква. Проживають у нашій країні й представники юдейства та мусульманства. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. з'являються в Україні й неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних і релігійно-філософських течій (буддизм), зокрема нетрадиційних і новітніх релігійних рухів.

Всі ці конфесії пройшли різний період свого розвитку, їх діяльність позначилась на суспільно-духовному житті України, вони внесли помітний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Більшість з цих конфесій мають свої святині, святі місця та реліквії, їх представниками збудовано численні пам'ятки сакральної архітектури (монастирські комплекси, скити, храми, каплиці, молитовні та ін.), що є невід'ємною складовою історико-культурної спадщини України. Їх святині та релігійні центри стають місцем поклоніння численних прочан, відвідуються вітчизняними та іноземними туристами.

Пропонований напрям туристсько-екскурсійних маршрутів охоплює значну територію України, на його методологічному підґрунті можна розробити десятки й сотні пізнавальних подорожей, походів, екскурсій на історико-релігійну тематику, які б правдиво й повно висвітлили процес зародження, становлення та розвитку більшості конфесій, релігійних і релігійно-філософських течій, познайомили громадян нашої країни та іноземних гостей з чудовими пам'ятками сакральної архітектури.

с. Манява (Богородчанського району Івано-Франківської області)

Манявський скит – аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визнаний осередок духовності та культури України. Його ще називають – "Український Афон". Святе місце з цілющою, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою, поблизу с.. Манява (відстань від обласного центру – 45 км). Засновником і першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550-1621 рр.), родом з м. Тисмениці – один з плеяди видатних представників церкви, котрі активно займалися богослужбовою та культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 р. створено чернечу общину (громаду).

Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами та бійницями – вдалий синтез гірського рельєфу й фортифікаційних забудов. Між схилами гір, покритих вічнозеленими смереками, з трьох сторін скит омивається водами (потік Батерс) (Скитець) правої притоки річки Манявки. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді та причастя, а рівночасно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турків. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з потаємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями. У 1621 р. скит було обнесено кам'яним муром з трьома оборонними вежами.

Скит як монастир був унікальним і особливим. Він був пристановищем для двох сотень монахів чоловічої статі.

У 1620, а пізніше в 1748 р. скит від Константинополя одержував ставропігію – це означало, що монастир не підлягав ні Львову, ні Києву, ні Москві, ні Риму, тобто був самоврядувальний і незалежний. У 1628 р. на Київському соборі Манявський скит було удостоєно звання прота (головуючого монастирів воєводств Руського (Галицького), Белзького та Кам'янець-Подільського).. Скитові підпорядковувалось тоді 556 інших монастирів.

На початку XVIII ст. скит на Унівському соборі (Унів – село Перемишлянського району на Львівщині) беззастережно прийняв унію, але на короткий термін, бо втрачав самостійність і незалежність. Окрім православних молдавських покровителів, благодійниками і причетниками, а то й ченцями скита були Касіян Сакович, Кирило Ставровецький, Лев Шептицький, Йосип Шумлянський, Йов Залізо (Почаївський), Василь Туркул та ін. Монастирський цвинтар (великий площею і досліджений ленінградськими вченими на початку 1980-х рр.) став місцем вічного спочинку для тисяч віруючих християн різних конфесій та ченців скита.

Зокрема, на думку багатьох вчених, саме у скиті Манявському поховано гетьмана Івана Виговського, оскільки він особисто просив про це за життя. Тут, біля чоловіка, ймовірно похована і його дружина Олена Статкевичівна. У 1930-х рр. здійснювалися спроби розшукати могилу гетьмана, проте його останків не виявлено.

Як оригінальний експонат у скиті залишилась надгробна плита, під якою були захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький та Теодозій. Крім того, ще є 6 давніх ікон і 5 копій з Богородчанського іконостасу, хоругви, ризи, декілька хрестів, зразків рельєфної різьби та виробів з металу культового призначення. Відомий Манявський скит ще й Блаженним каменем. Блаженний камінь – це, на думку віруючих, місце молитви й очищення від скверни, це перше житло (скит), де поселилися "перші апостоли карпатського Підгір'я".

с. Зарваниця (Теребовлянського району Тернопільської області)

Зарваниця – сакральне місце, що за своїм релігійним та історичним значенням – поряд з Києво-Печерською, Почаївською та Святогірською лаврами – вважається провідним християнським центром України.

За народними переказами, назву населеного пункту пов'язують власне з появою чудотворного образу. Ще у ХІІІ ст. у цей мальовничий подільський куточок над річкою Стрипою доля привела монаха, який тікав зі спустошеного татарами Києва. Шлях був неблизьким і нелегким. Втративши останні сили, чернець заснув у лісі. Уві сні йому з'явилась прекрасна жінка, а коли ж прокинувся, то побачив джерело, а над ним – ікону Божої Матері з маленьким Ісусом на руках.. Місце, де монаха "зарвав", тобто, похилив сон, назвали "Зарваницею".

Згодом монах збудував капличку, де поставив образ Божої Матері. Почувши про чудесну появу Богородиці, сюди почали приходити й поселятися люди. Проте невіруючий теребовлянський князь Василько почав їх переслідувати. Дуже скоро він тяжко захворів. Коли не допомогли ліки, послав за ченцем та іконою. Але чернець відповів, що князь має сам навідатися до каплички. Василька на ношах принесли до ікони, він покаявся, випив води з джерела й зцілився. На знак подяки князь наказав побудувати для ікони велику церкву. Тоді ж було засновано й монастир. А чернець так і лишився жити в печері. Нині у Зарваниці у прозорій скляній келії стоїть його воскова фігура, і прочани кидають туди записки зі своїми побажаннями.

Перша письмова згадка про Зарваницю датується 1458 р. У XVII ст. її кілька разів спустошували турки й татари. Згоріли не тільки селянські оселі, а й церква та монастир. Однак ікону Божої Матері вдалося врятувати. У другій половині XVIII ст. власник села граф Мйончинський спорудив u1074 вчетверте з часів заснування села храм Пресвятої Трійці. До цього мурованого храму й було перенесено ікону Божої Матері та ще один чудотворний образ - Розп'ятого Спасителя. Львівський митрополит Атанасій Шептицький привіз до Зарваниці маленьку золоту корону, яку поклав на образ Христа.

У 1867 р. Папа Римський Пій ІХ надав іконі Зарваницької Богоматері відпустового статусу. Тобто та людина, яка прийшла їй поклонитися, може отримати особливу ласку від Бога.. Відпуст – це місце, де грішник, який розкаявся та сповідався священику, може отримати остаточне прощення гріхів. Біля джерела, над яким стояла знаменита ікона, у 1894 р. селяни вимурували каплицю. Великої шкоди Зарваниці завдали війни. Під час Першої світової, у 1916 р. знову було спалено частину села й монастир. Але через 6 років митрополит Андрей Шептицький дав кошти на відбудову Святотроїцького храму.

Церква та монастир зазнали наруги й за радянських часів: спалили дерев'яну монастирську церкву, знищили й монастир, у храмі влаштували склад. Капличку над чудотворним джерелом за наказом влади підірвали вибухівкою, а саме джерело обгородили колючим дротом і влаштували тут смітник.

Loading...

 
 

Цікаве