WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Туристичний маршрут: До витоків трипільської культури - Реферат

Туристичний маршрут: До витоків трипільської культури - Реферат

Реферат на тему:

Туристичний маршрут: До витоків трипільської культури

Київ – Обухів – Трипілля – Халеп'я – Витачів – Стайки – Ржищів

– Балико-Щучинка – Майданецьке – Тальянки – Доброводи

В історії первіснообщинного ладу епоха трипільської культури посідає особливе місце.

Трипільська етнокультурна спільнота – археологічна культура мідного віку, існувала у XXVIII-XXVI ст. до н. е. Поширена на території лісостепової та частково степової смуги Правобережної України, Молдови й Східної Румунії.

Степи Київщини та Черкащини багаті на археологічні пам'ятки, що належать до всіх стародавніх історичних епох, починаючи зі стоянок раннього періоду давнього кам'яного віку (палеоліту) і закінчуючи залишками міст і поселень Київської Русі.

XIX - початок XX ст. цілком слушно називають часом археологічних відкриттів. Саме тоді німецький археолог Генріх Шліманн розкопав Трою, Мікени, англієць Артур Джон Еванс дослідив пам'ятки егейської культури на о. Кріт і виявив залишки палацової культури, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи Вікентія Хвойки, який з 1893 р. проводив розкопки у Києві на вулиці Кирилівській. Його знахідки були відмінні від виявлених раніше. У 1896 р. В. Хвойко проводить розкопки і в селі Трипілля, де виявляє пам'ятки тієї ж культури, що й знайдені ним у Києві. Звідси, від назви села, і пішла назва культури - трипільська.

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. В. Хвойко, наприклад, вважав, що це було автохтонне населення (предки слов'ян), яке проживало на території Середньої Наддніпрянщини. Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50-х pp. XX ст. українським археологом В. Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за П. Третьяковим, праслов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на u1087 північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В. Маркевича та В Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура - не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною Внесок до цієї теорії зробив і В. Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але стверджував про відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.

Крім того, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф. Біляшівського, О. Спіцина та В. Городцова "культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу". М. Марр стверджував, що предками трипільців є племена, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були "сусідами" етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.

На території Київської області археологи знаходили залишки святилищ предків-сколотів скіфської доби (зарубинецька культура).

Багато речей скіфського походження знайдено біля с. Трипілля: бронзові тригранні наконечники стріл, жіночі прикраси. Знайдено кам'яну скіфську бабу, а також кістки тварин.

Територію цього району заселяли скіфи-орачі. Землю вони обробляли оралом, урожай збирали залізними серпами, використовувалися зернотерки. Поряд із жертовниками виявлено глиняний посуд – священні чаші та світильники, глиняні статуетки богинь, биків, ведмедів. Отже, трипільське мистецтво продовжувалось і в сколотському.

У процесі археологічних досліджень на території Трипілля зустрічалося два типи жител.

По-перше, це землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0,6-1,5 м., що складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці "будівлі" нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їх були пологі, дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища.

По-друге, це наземні глинобитні житла. Це великий будинок метрів 20 довжиною, що складався з 4-5 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч. Також було 2 камери без печей: одна - "сіни", інша - комора для зерна. У камері з піччю ліворуч проти печі містилося підвищення з посудом, проти входу – жертовник у формі грецького хреста, а над ним - маленьке округле вікно. Техніка будівництва таких жител була на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, а потім на цю поверхню клали дерев'яні плахи, які обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили і обмазувалась соломою. Такі будівлі нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань.

Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител і храмів. Серед них є двоповерхові. Наявність у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується розкопками залишків міських кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх був житловим, а перший - господарчим.

Підлогу та стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, щоб оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами, по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву - на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно.

Землеробство було найрозвиненішою галуззю господарства у трипільців, особливо в ранній період. Результати досліджень показали, що на першому місці серед вирощуваних злаків стояли плівчасті пшениці, що висівалися необмолоченими колосками і не потребували попередньої оранки грунту. Достатньо було спалити стару рослинність та опустити колосся в землю за допомогою мотики або палки-копалки. Слід при цьому мати на увазі висновок усіх без винятку палеоботаніків про польовий характер трипільського землеробства, його високу, як на той час, культуру, наявність чистих посівів. Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб і шкідників види злаків з не найвищими кулінарними якостями. Наприклад, плівчасті пшениці непридатні до вироблення хліба і могли споживатися у вареному вигляді – як каші. Ділянки знаходилися близько від поселень.

Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися і серпи, але їх знайдено невелику кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. Набір культур, що використовували трипільці, був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли періодично змінювалися, по мірі виснаження грунтів, земельні угіддя. Аналіз матеріалів трипільських поселень, зроблений археологами, вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці більше 50-80 років.

У мідному віці важливою складовою комплексного землеробсько-скотарського господарства було тваринництво. Розводилися всі основні види домашніх тварин: велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні. Проте їх співвідношення в стаді було тісно пов'язане з локальними умовами. Встановлено, що в період міграції трипільського населення зростала питома вага полювання, скорочувалося поголів'я свиней, але зростало число дрібної рогатої худоби. З часом остання відходила на другий план. Такі циклічні зміни відбувалися на всіх етапах розвитку, в окремих локальних варіантах - від Дністра до Дніпра. Відмічено регіональні особливості. Так, структура стада, на думку палеозоологів, вказує на переважання у трипільському тваринництві в Подністров'ї - м'ясного напрямку, а в південному Побужжі - молочного. Найбільший відсоток домашньої фауни маємо з поселень, розташованих південніше від лісової смуги, а також у густозаселених регіонах. На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль.

Ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як посудина зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення сиру.

Про існування скотарства також свідчать знахідки кісток тварин.

Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп'ї та Усатові - свиней. Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців, як і в середземноморських народів, існував культ бика.

Loading...

 
 

Цікаве