WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Фізична виносливість (Реферат) - Курсова робота

Фізична виносливість (Реферат) - Курсова робота

Одна з найважливіших вимог сучасного уроку фізичної культури - комплексний підхід до рішення основних завдань предмета, тобто на уроці вчитель повинний у комплексі навчати, розвивати і виховувати школярів.

Прості вправи ( загальнорозвиваючі, ходьба, біг, вправи в' рівновазі, у змішаних висах і упорах) часто школярі засвоюють відразу після показу і пояснення, практичного виконання. Більш складні (стрибки, метання, лазіння по канату, акробатичні вправи, вправи на гімнастичних снарядах) потребують застосування різноманітних методів і прийомів навчання.

При навчанні руховим діям необхідно пам'ятати: чим більший руховий досвід учнів, тим легше і швидше формуються в них нові рухові навики; тим швидше і якісніше формуються рухові навички.

Рухові навики успішно формуються на основі раніше вироблених. При цьому в навчанні важлива послідовність - від відомого до невідомого, від простого до складного.

Тому необхідно зацікавити школярів, пробудити в них творчу активність, наприклад, шляхом використання ігрового методу,методу змагання.

Для освоєння складних рухових навичок можна використовувати програмоване навчання, що містить у собі: ретельний аналіз навчального матеріалу й оформлення його в логічну і методичну послідовність актів навчання, що втілюються в так званну навчальну програму; підвищення самостійності й активності того, якого навчають, у процесі засвоєння навчального матеріалу (розумне ущільнення робочого часу); ефективне керування навчальною діяльністю учнів і безпосередній зв'язок подальшого навчання з успішним засвоєнням навчального матеріалу; відому (у розумних межах) індивідуалізацію навчання в сполученні з колективною роботою учнів; застосування і використання сучасного устаткування (технічних засобів) для раціоналізації й інтенсифікації діяльності учнів і вчителя.

В ході навчального процесу вчитель може визначити стан витривалості того чи іншого учня з цією метою можна запропонувати контрольні вправи, які можна представити в вигляді п'яти основних груп:

1) виконання безупинного специфічного дозованого навантаження "до відмови". Контрольні вправи цієї групи частіше проводяться в лабораторних або природних умовах із використанням різноманітних лідируючих пристроїв;

2) виконання безупинного навантаження змагального типу, відрізняющегося від основного по ряду параметрів. Тести цієї групи характерні для використання в єдиноборствах і спортивних іграх. Необхідне конкретне тренувальне навантаження створюється за допомогою моделювання ігрових і бойових ситуацій, серій технічних елементів і т.п.;

3) повторні виконання специфічного, дозованого по величині навантаження зі строго обмеженими паузами відпочинку. Наприклад, дане завдання провести максимальну кількість ударів, кидків "опудала", комбінацій і т.п. за зазначений час;

4) виконання тренувального контрольного завдання по досягненні найбільшої потужності роботи за визначений відрізок часу. Тести цієї групи, як правило, застосовуються в лабораторних умовах на ергометричних пристроях;

5) використання змагального методу.

У роботі з дітьми велике значення має гарне знання вчителем індивідуальних особливостей своїх учнів. Вчитель повинен добре знати стан здоров'я і фізичний розвиток кожного учня. Для цього він знайомиться з даними, наявними в особистій справі кожного учня, і з результатами медичного огляду. Дуже багато чого дає вчителю ознайомлення з домашніми умовами дітей, а також особистий контакт із батьках. Все це доповнюється уважним спостереженням за дітьми в процесі всієї учбово-виховної роботи.

У кожному класі учні мають різну фізичну підготовку. Слабко підготовлені діти часто соромляться своїх товаришів, тому неохоче займаються або уникають виконання вправ. У цих випадках учитель повинний бути особливо уважним, іноді полегшувати умови виконання, вселити надію і впевненість. Для таких учнів не варто створювати на уроці особливої обстановки, не зупиняти на них увага класу, але працювати з ними індивідуально.

Індивідуального підходу потребують також діти, що мають гарну підготовку. Якщо вправи для них. легкі, то вони виконують їх недбало і неохоче. До таких учнів необхідно пред'являти підвищені вимоги при виконанні завдань і частково ускладнювати вправи. Крім того, добре підготовленим учням варто доручати надання допомоги товаришам і залучати їх до показу вправ. Проте в будь-яких умовах учителю не варто виділяти таких учнів.

При індивідуальному підході обов'язково треба враховувати стан здоров'я дітей. Вчитель може по необхідності обмежувати кількість вправ і число повторень; полегшувати умови виконання; проводити на уроках спеціальні вправи, що рекомендуються лікарем; приділяти необхідну увагу техніці виконання і кількісних показників.

3. Методика удосконалення різних видів витривалості (загальної, анаеробної, силової)

Методи удосконалювання аеробної (загальної) витривалості

З метою підвищення аеробної витривалості в практиці широко використовуються методи строго регламентованих вправ із стандартним безупинним і інтервальним навантаженням.

Метод строго регламентованої вправи зі стандартним безупинним навантаженням. Цей метод забезпечує стійке підвищення аеробної витривалості і сприяє створенню міцної бази для застосування різноманітних методів тренування. Тренувальні вправи, виконувані по методі строго регламентованої вправи, тривають від 10 до 30 хв., а ЧСС при даній інтенсивності роботи знаходиться в межах 150- 175 уд/хв. Такий режим виконання вправ забезпечує високі розміри ударного обсягу серця і рівень споживання кисню. Варто врахувати, що надмірно тривала робота, що не відповідає можливостям що займаються, веде до зниження розміру споживання кисню і негативно позначається на очікуваному тренувальному ефекті. Даний метод рекомендується широко використовувати на ранніх етапах розвитку витривалості.

Метод строго регламентованої вправи з інтервальним навантаженням. Тренування по цьому методу спрямований на підвищення функціональних можливостей серця, тому що фізіологічною основою методу є збільшення ударного обсягу серця під час пауз відпочинку щодо напруженої роботи.

При інтервальному тренуванні з метою удосконалювання аеробної витривалості необхідно дотримувати ряду методичних вимог. Тривалість роботи варто планувати в межах 1-3 хв. Інтенсивність роботи повинна сприяти росту ЧСС до 170-180 уд/хв. до кінця вправи. Тривалість відпочинку, що знижує ЧСС до 120-130 уд/хв, у залежності від тривалості роботи і рівня тренованості складає звичайно 45-90 с.

Найбільший тренувальний ефект при роботі з описаного методу спостерігається через 6-12 тижнів. Приріст аеробної продуктивності при цьому може досягати 10-30%.

Додатковим чинником в обох методах, що стимулює ріст аеробної витривалості, є зміна інтенсивності в процесі виконання вправи від ЧСС рівної 170 уд/хв до кінця напруженого періоду роботи до 140 уд/хв у низькоінтенсивній частині.

Методика удосконалювання анаеробної витривалості.

Ця методика спрямована на підвищення рівня потужності двох основних шляхів енергозабезпечення в анаеробних умовах- алактатного і лактатного.

Раціональне використання навантаження анаеробного характеру сприяє збільшенню в м'язах змісту креатинфосфату і гликогену, росту активності ферментів анаеробного обміну, активізації інтенсивності гликолиза. У висококваліфікованих спортсменів ріст анаеробної витривалості протягом 8-12 тижнів досягає 15-20%.

Методика удосконалювання силової витривалості.

Ця методика передбачає комплексний вплив на спроможність організму до ефективного використання кисню, на анаеробні й анаболічні процеси в м'язах, психологічну сталість спортсмена до хворобливих відчуттів, пов'язаним із значною концентрацією продуктів розпаду в працюючих органах.

Силова витривалість найбільше ефективно розвивається при виконанні спеціальних підготовчих вправ, що пред'являють підвищені вимоги до рабочих груп м'язів, що несуть основне навантаження в змагальній вправі. При доборі таких вправ варто керуватися принципом сполученого впливу, що передбачає створення умов їхнього виконання, близьких за структурою до змагальних вправ.

У якості основного режиму роботи м'язів рекомендується динамічний у сполученні з переборюючим і поступаючим характером роботи. У ряді випадків застосовують вправи в статичному режимі. Розмір обтяження в тривалих вправах субмаксимальної і великої потужності роботи коливається від 40 до 60% від максимуму. При виконанні вправ максимальної і короткочасної субмаксимальної потужності опір може досягати 70-100% від доступного в конкретній вправі.

Темп виконання вправ повинний бути близький до змагань. Тривалість виконання вправи обумовлюється підготовленістю займаючихся. Як правило, тривалість роботи знаходиться в межах від 30 із до 2 хв, в окремих випадках - до 5-10 хв. При роботі статичного характеру - від 10 до 30 с. Тривалість пауз залежить від тривалості роботи і її характеру. При короткочасних вправах (30 - 60 с), визначаючи тривалості пауз відпочинку, можна орієнтуватися на показник ЧСС. Чергова вправа варто виконувати, коли ЧСС відновиться до 110-120 уд/хв, в умовах водяного середовища -до 120-150 уд/хв.

У випадку значної тривалості вправи (до 2- 10 хв) інтервали відпочинку між повтореннями повинні забезпечити відновлення працездатності, близької до початковоі. ЧСС у цьому випадку досягає робочого рівня або перевищує його на 3-5%.

У результаті тренування по описаній методиці підвищення силової витривалості досягається внаслідок збільшення в м'язах утримання скорочувальних вивірок, числа капілярів і миоглобина, удосконалювання функції передачі кисню від гемоглобіну до м'язових клітин, спроможності переносити високий рівень кисневого голоду за рахунок збільшення анаеробних спроможностей організму і психічної усталеності до змін у внутрішньому середовищі організму.

Loading...

 
 

Цікаве