WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Музеї - державні та громадські установи, що займаються краєзнавчо-освітньою діяльністю - Реферат

Музеї - державні та громадські установи, що займаються краєзнавчо-освітньою діяльністю - Реферат

старовини і мистецтв (1899 p.), в Одесі - Міський музей красних мистецтв (1899 р.), в Феодосії - картинну галерею творів І. К. Айвазовського, ним засновану. Художні галереї були відкриті й у Миколаєві, Катеринославі.
На західноукраїнських землях великим музейним центром був Львів. У Львові в 1874 р. відкрито Міський промисловий музей, у 1887 р. - Музей Ставропійського інституту; в 1895 р. - Етнографічний музей Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка; у 1904 р. - Археологічний музей "Народного дому", У 1907 р. - Народний музей (тепер Львівська картинна галерея) та ін. У 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей.
На початку XX ст. в Україні створюється кілька меморіальних музеїв. Так, у 1904 р. в Ялті відкрито меморіальний музей А. П. Чехова. До 1917 р. в Україні не було жодного меморіального музею, присвяченого Т. Г. Шевченку, І. Я. Франку, Лесі Українці або іншим діячам української культури.
Великі приватні музейні колекції мали В. В. Тарнавський, Б. І. та В. Н. Ханенки, В. А. Щавинський, П. П. Потоцький та ін. Всього в Україні до 1917 р. було 35 музеїв. Вони належали різним відомствам, установам та приватним особам.
Щодо теорії музейної справи, то вона перебувала ще в зародковому стані.
Після 1917 р. в умовах політики українізації, відносного підвищення уваги уряду до проблем освіти, охорони пам'яток музейного будівництва, масового краєзнавчого руху і широкої аматорської ініціативи зі створення музейних осередків на місцях спостерігалося значне зростання музейної мережі.
Перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, що відбулася в 1925 р. в Харкові, націлювала місцеві музеї як низові краєзнавчі осередки на всебічне вивчення минулого та сучасного краю.
Музей-кабінет антропології та етнографії імені Ф. К. Вовка разом з іншими академічними установами Історичної секції ВУАН став науково-організаційним та координаційним центром краєзнавства в Україні. Музей-кабінет поступово розгорнув дослідження в галузі етнографії, археології, антропології.
Визначними організаторами музейної справи в цей час в Україні були М. Ф. Біляшівський, Ф. І. Шміт, Д. М. Щербаків-ський, М. О. Макаренко, У. Л. Ернст, К. В. Мощенко, В. Г. Кравченко, П. П. Постоев, М. Я. Рудницький, С. А. Тарапуніенко, Д. І. Яворницький, П. А. Туткрвський, Ю. Й. Сочинський, С. С. Дложевський, М. Ботенко тощо.
Влітку 1919 р. в Україні було створено нові музеї - Черкаський, Вінницький, Нікопольський, Уманський та ін. У 1919 р. відкрито Картинну галерею в Полтаві; в 1920 р. засновано Одеський державний художній музей, в 1922 р. - Київську картинну галерею. Збільшилася кількість історичних і художніх музеїв.
Першими історико-культурними заповідниками було оголошено стародавнє місто Ольвія разом з некрополем на Микола-ївщині (1924 р.) і Києво-Печерську лавру (1926 p.).
У 1920-1930-х pp. в Україні засновано перші літературно-меморіальні музеї. Серед них - Музей-заповідник на могилі Т. Г. Шевченка в Каневі (1926 p.), Музей-заповідник М. В. Гоголя у Великих Сорочинцях (1928 p.), Музей В. Г. Короленка у Полтаві (1928 р.).
У 1920-1930-х pp. зростає увага до теорії і методики музейної справи. Діяльність музеїв урізноманітнюється й активізується; постійно вводиться в практику музейної справи культурно-освітня діяльність. Велике значення для розвитку музейної справи в цей період мав перший Музейний з'їзд (1930 p., Москва). На з'їзді обговорювалися питання побудови екскурсій, організації різних виявів музейної роботи. Широкого розмаху набула науково-дослідна робота музеїв. Слід відзначити видання щоденних збірників, програм, методичних розробок, каталогів і путівників.
У роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) фашистами було зруйновано і розграбовано десятки музеїв України. Особливо потерпіли історичні та художні музеї. У повоєнні роки відбудовано зруйновані музеї, частково повернуто вивезені колекції, зібрано нові експонати, створено нові експозиції. Станом на 1950 р. в Україні працювало 137 музеїв.
У повоєнні роки створено також нові історичні, краєзнавчі, художні, літературно-меморіальні музеї. Серед літературно-меморіальних: Музей Ю. А. Федьковича у Чернівцях (1945 p.), Музей І. П. Котляревського в Полтаві (1952 p.), Музеї Т. Г. Шевченка (1962 p.), М. Т. Рильського (1960 p.), музей І. Франка в На-гуєвичах (1946 р.), Музей-садиба Лесі Українки в Колодяжно-му на Волині (1949 p.). Серед художніх музеїв - Закарпатська картинна галерея в Ужгороді (1948 p.), Державний музей Українського декоративного мистецтва у Києві (1954 p.), Донецький художній музей (1960 р.) тощо.
У 1960-1990-ті pp. великого поширення набули народні музеї, які створювалися з ініціативи Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, окремих наукових установ чи науковців, ентузіастів-аматорів і працювали на громадських засадах.
На початок 1986 р. в Україні налічувалось 7924 громадські музеї, 396 з них здобули почесне звання "народний". З 470 райцентрів 387 мали краєзнавчі громадські музеї. В Громадських музеях України - близько 2200 тис. оригінальних експонатів..." , - писав П. Т. Тронько у своїй праці "Історичне краєзнавство в Українській РСР".
Створення нових музеїв - як державних, так і народних - триває в умовах існування незалежної Української держави. Вперше в історії українського музейництва було правдиво висвітлено національно-визвольні змагання українського народу за свою державність у 1914-1945 pp., державотворчу діяльність ЗУНРу, видання товариств "Просвіта", "Рідна школа", "НТШ", відомості про Організацію Українських Націоналістів, події 1939-1941 pp. на західноукраїнських землях, про діяльність Української Повстанської Армії, голодомор в Україні 1933 p., геноцид під час сталінських репресій тощо.
Нині Україні вкрай потрібні музеї нового типу - історико анімаційні скансени, які б репрезентували світові понад п'яти тисячолітню історико-культурну спадщину нашої країни.
Козацькі скансени в Україні вже є (Національний заповідник "Хортиця"), їх розвиток триватиме й надалі (скажімо, в одній лише Донецькій області зусиллями Донського козацтва розроблені проекти двох подібних скансенів - Музею козацького побуту під відкритим небом на Савур-могилі та меморіального комплексу "Козацька пристань" в Райгородку).
Що ж до попередніх історичних епох формування українського етносу,проблема їх адекватної туристичної репрезентації стоїть набагато гостріше.
Нині українська громадськість впритул наблизилася до усвідомлення необхідності початку реалізації проекту історичної реконструкції трипільського протоміста на Київщині біля Ржи-щева (чи деінде). Над цим проектом плідно працюють як археологи Інституту археології НАН України, так і активісти громадської організації. Зазначимо, що за умови втілення цього проекту у життя й активного інформаційно-рекламного просування нового турпродукту, Трипільське протомісто-скансен одразу стане наймасовішим об'єктом туристичного інтересу України, особливо серед школярів та студентської молоді.
Існує потреба в організації" Скіфського скансена, що репрезентуватиме яскраву сторінку історії нашої країни. Оптимальним чином для цієї потреби може підійти частина території Більського городища на Ворсклі - найбільшого міста Європи першої половини І тис. до н. е., довжина валів якого сягає 35 км, а висота перевищує 10-12 м. Діяльність подібного скансена слід розвивати в руслі пропагування активного кінного туризму й анімаційних фестивалів за участю членів українських клубів історичного фехтування.
І зрештою, якщо Україна є "дитям" найбільшої середньовічної держави Європи - Київської Русі - існує потреба належним чином знайомити й
Loading...

 
 

Цікаве