WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України - Реферат

Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України - Реферат


Реферат на тему
Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України
Меджибізька фортеця - це могутнє кам'яне укріплення XIV-XVIII ст., зведене на місці дерев'яного давньоруського князівського дитинця XI ст. (рис. 5.17):
Назва містечка походить від того, що воно розташоване "межи Бугами" (до радянської влади - Богами. - Авт.): у цьому місці Південний Буг з'єднується зі своєю лівою притокою Бужком. Перша літописна згадка про Меджибіж міститься в "Повісті врем'янних літ" під 1146 р. і сповіщає, що Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав удільному князеві Святославу Всеволодовичу у володіння п'ять міст, у тому числі "Ме-жибоже". На той час це було жваве ремісничо-торгове місто напівавтономної Болохівської землі зі своєю пристанню на Возі, князівським замком-дитинцем та могутніми міськими укріпленнями. Вони були зруйновані монголо-татарською навалою хана Батия у 1241 р. й остаточно зрівняні з землею відповідно до веління золотоординського воєначальника Бурундая.
Коли Поділля відходить під захист Литовської держави, Меджибіж укріплюють кам'яними мурами. Тривала боротьба за володіння українськими землями закінчилася Кревською унією між Литвою й Польщею.
Після приєднання королем Казимиром у 1434 р. Волинської землі до польської корони Меджибізька фортеця на деякий час переходить у власність князя Любарта Гедиміновича і зміцнюється ним за взірцем Луцького замку. У 1444 р. поляки остаточно включили Меджибіж і Хмільник до Польського королівства, створивши Меджибозьку округу. До 1539 р. королівське місто Меджибіж управлялося старостами. Воно часто згадується в хроніках у зв'язку з постійними нападами татарських орд, адже лежало на з'єднанні двох сумнозвісних татарських шляхів: Чорного і Кучманського.
У 1539 р. Микола Сенявський - коронний гетьман Речі Посполитої й воєвода руський - отримав від короля Сигизмунда привілей на володіння частиною Меджибожа. Рід Сенявських, яким місто належало цілих 190 років, запросив з Кам'янця архітектора Йова Претвича й майже повністю перебудував й суттєво розширив фортецю. До того ж фортифікаціями обвели й саме місто.
У грамоті на право самоврядування за агдебурзьким статусом, наданій Меджибожу в 1593 р. Адамом-Ієронімом Сеняв-ським, записано у повинність міщан: "Перепони, кобилиці, башти, вежі, паркани, брами повинні завжди справляти і мати свою варту... на воротах... Кожний міщанин, який має дім, повинен мати рушницю довгу, фунт пороху і копу підібраних куль... а я гарматами й гаківницями буду забезпечувати, а в кожному десятку треба мати двох озброєних або двоє в латах...". Там таки вказується, що "до оборонного будівництва навколо міста підлягають всі міщани, як християни, так і євреї, без жодного винятку...".
Кілька поколінь Сенявських неодноразово громили під стінами Меджибожа татарські орди. Скажімо, в 1616 р. під стінами міста стояла стотисячна ханська орда, але з огляду на міцність укріплень кидати її на штурм твердині хан не наважився.
На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького у 1648 р. козацьке військо захопило Меджибізьку фортецю, та вже наступного року її відбили польські війська. У 1650 p., коли військо Б. Хмельницького йшло через Меджибіж на Кам'янець, польський гарнізон вдруге уступив її козакам, та знову ненадовго. Коли Б. Хмельницькому вдалося втягнути у війну трансильванського князя Ра-коці, частина його армії в 1657 р. намарне намагалася взяти Меджибізьку твердиню приступом.
У XVI-XVIII ст. Меджибіж славився торгівлею та ремеслами. У місті діяли ремісничі цехи ткачів, гончарів, ковалів, шевців та кравців. Меджибізькі міщани підтримували жваві торгові зв'язки з Львовом та його братством, Київом, Польщею. У місті було кілька церков з братствами при них, у тому числі Успенська - зразок оборонної сакральної архітектури XVII ст.
Фортифікації Меджибізької фортеці утворюють: зі сходу - бастіон з бійницями секторного обстрілу й двома півкруглими баштами, зв'язаними з барбаканом, а через нього - з донжоном; з півдня - стіна з чотирма ярусами бійниць, ззовні підсилена контрфорсами. З західного боку був в'їзд через рів та навісний міст. За ровом на пагорбі знаходилася батарея, завданням якої було прикривати доступ до південної стіни. На північно-західному рові стоїть дуже могутня п'ятигранна Лицарська башта, фланкуючий вогонь якої прикривав доступ до західного і північного крил. У XVIII ст. на підмурках північної і теж напільної бастеї зведено восьмигранну башту.
Барбакан, що виступав перед надбрамною баштою, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і являв собою прямокутний проліт розміром 10 х 8 м, накритий коробовим склепінням заввишки 10 м. Над склепінням, очевидно, розміщувався бойовий майданчик, оточений зубчастим парапетом. Тож у разі, якби ворог прорвався через першу перешкоду - браму барбакану (герсу), він опинявся у вузькому напівтемному проході перед замкнутою в'їзною (внутрішньою) брамою під зливою нищівного перехресного обстрілу з навколишніх дерев'яних галерей. Аналогічну будову в'їзних воріт мають Золоті ворота в Києві та Володимирі - видатні пам'ятки оборонного зодчества Київської Русі (перша половина XI ст.). Тож Литовсько-руська держава успадкувала й продовжувала розвивати передові здобутки давньоруського оборонного зодчества.
Пізніше, коли султан-завойовник Магомет IV включив Поділля до складу Османської імперії, турки за час свого перебування в Меджибожі (1672-1699 pp.) здійснили ряд реконструкцій новозахопленої твердині. Зокрема, до барбакану було добудовано східний бастіон, а на зовнішніх батареях амбразури замінено турами. Це ще більше посилило її обороноздатність.
З 1730 р. по 1831 р. фортецею володіли князі Чарторийські. Але за участь у польському повстанні все їхнє майно було конфісковане, і в фортеці розмістили російський гарнізон, а невдовзі її взагалі кинули напризволяще.
Від литовської фортеці XIV ст. після всіх пізніших перебудов до нашого часу збереглися лише дві башти (у тому числі донжон) та найдовша західна оборонна стіна.
Фортеця Меджибожа навіть у напівзруйнованому стані досі вражає своїми могутніми неприступними кам'яними стінами. Товщина стін сягає 3,5 м, а висота - 17 м. Вони мають три яруси складних бійниць для ведення гарматного й рушничного обстрілу, на другий і третій ярус вели дерев'яні бойові галереї. Зсередини до стін прилягають різноманітні господарські та житлові будівлі.
У плані фортеця має форму видовженого трикутника, що на сході впирається гострим кінцем у мис. Довжина фортеці - 130 м, ширина західної стіни - 85 м. Із західного боку знаходиться в'їзд. Двір фортеці оточений кам'яними зубчастими стінами з трьома кутовими баштами.
Три башти фортеці розташовані відповідно до потреб оборони: північно-західна п'ятикутна Лицарська з рядами амбразур видається за лінію стіни біля в'їзної брами, восьмикутна триповерхова башта
Loading...

 
 

Цікаве