WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. - Реферат

Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст. - Реферат


Реферат на тему
Розвиток краєзнавства в Українській РСР у 1920-1940-х та повоєнних роках XX ст.
Перша світова та інші війни спричинили повний застій у розвитку краєзнавства. Жовтнева революція 1917 р. дала поштовх спробі українських більшовиків поєднати український націоналізм ("українізацію") з комуністичною ідеологією. Основою краєзнавчих досліджень у цей час стає марксистсько-ленінська ідеологія. Коли НЕП заспокоїв селянство, партія більшовиків розпочала кампанію "націоналізації", спрямовану на розширення підтримки з боку неросійських народів, на завоювання їхньої прихильності. Український різновид цієї політики називався українізацією.
Перші заходи українізації мали на меті розширити вживання української мови, у тому числі в партії та уряді Української РСР. Зросла кількість українців в урядових установах. Кампанія українізації охопила всі царини життя України. Найбільший вплив вона справила на освіту.
Рушійною силою українізації системи освіти був М. Скрипник - голова комісаріату освіти з 1927 р. по 1933 р. Працюючи з одержимою завзятістю, він домігся того, що в 1929 р. понад 80 % загальноосвітніх шкіл і ЗО % вищих навчальних закладів вели навчання виключно українською мовою, 97 % українських дітей навчалися рідною мовою. До революції, коли українських шкіл практично не існувало, українофіли могли лише мріяти про такі умови, які через 10 років створив М. Скрипник.
Аналогічне відродження переживала україномовна преса. До 1927 р. українською мовою друкувалось більше як 50 % книжок, а в 1933 р. з 426 газет 373 виходило рідною мовою, як зазначає О. Субтельний у своїй "Історії України".
1920-ті pp. стали часом небаченого розвитку, відкриттів в українській культурі. Більшість істориків навіть називає їх періодом культурної революції або так званим розстріляним відродженням.
Бурхливо в 1920-ті pp. розвивався краєзнавчий рух. Успішно впроваджувались як наукові, так і громадські форми краєзнавства. Краєзнавство стає масовим. Краєзнавчий рух в Україні у 1920-ті pp. вели Київське товариство природознавців, Історичне товариство Нестора Літописця та Українське Наукове товариство.
На кінець 1920-х pp. в Україні налічувалося 30 тис. краєзнавців, працювало 51 товариство, 658 гуртків краєзнавства. У листопаді 1922 р. при АН України (академік В. І. Вернадський - перший президент АН України) була створена Київська Комісія краєзнавства. Вона згодом утворила ще дві комісії - Одеську комісію краєзнавства для Степової України і Харківську комісію для Слобожанщини. Комісія краєзнавства при АН України видала два номери "Бюлетня комісії краєзнавства", проте так і не змогла стати організаційним і координаційним центром краєзнавства в республіці.
У 1922 р. при Всеукраїнській АН засновано Комісію краєзнавства. У комісії працювали академік А. М. Лобода (голова комісії), В. І. Лучицький, М. В. Птуха, М. П. Василенко, П. А. Тутковський, 1.1. Шмальгаузен. Діяли секції антропології, ботаніки, географії, геології, демографії та економічної географії, етнографії, зоології, історії. Секції організовували курси з підготовки працівників музеїв, видали кілька програм до збирання етнографічних матеріалів. У 1924 р. було створено Студентську секцію краєзнавства, члени якої читали на курсах лекції, проводили екскурсії. У 1923-1924 pp. видавався "Бюлетень Комісії Краєзнавства Всеукраїнської АН", складено карту краєзнавчих організацій України і покажчик до неї. Комісія сформувала власну бібліотеку.
Систематичну роботу в галузі краєзнавства в Україні розпочато після Першої Всеукраїнської краєзнавчої наради (Харків, 1925 p.), де було визначено напрям роботи та обрано перший Український комітет краєзнавства (УКК). Він керував роботою 32 регіональних краєзнавчих товариств. УКК мав свій друкований орган - журнал "Краєзнавство". За період 1927- 1930 pp. вийшло 28 номерів.
Питаннями вивчення культури і побуту населення України займалися різні комісії, кабінети, Музей антропології та етнології Ф. К. Вовка у Києві, етнографічні секції УКК. Слід відзначити також діяльність Етнографічного товариства (Київ, 1925 p.), яке після об'єднання у 1927-1928 pp. місцевих етнографічних гуртків перетворилося на Всеукраїнське етнографічне товариство. Воно видавало "Бюлетень" (1927 -1929 pp.), "Записки Етнографічного товариства", журнал "Побут". У наукову розробку проблем історичного краєзнавства включалися численні академічні установи, зокрема комісії історичного профілю: Комісія історії Києва і Правобережжя, Комісія історії Лівобережної України та Слобожанщини, Комісія історії Полісся та інші.
Краєзнавчими дослідженнями займалися науково-дослідні кафедри історико-географічного профілю. У Чернігові був створений Інститут краєзнавства - єдиний навчальний заклад у республіці такого профілю (діяв у 1924-1925 pp.).
У важких умовах денаціоналізації розвивалося у міжвоєнний період галицьке краєзнавство. Вивченням рідного краю займалися як окремі українські установи і товариства (НТШ, "Просвіта", "Рідна школа", "Союз українок" та ін.), так і національно свідомі представники інтелігенції і селянства.
Упродовж 1924-1925 pp. функціонував Чернівецький інститут краєзнавства, що об'єднав зусилля багатьох українських дослідників Буковинського краю.
Восени 1921 р. при Товаристві "Просвіта" виник "Кружок любителів Львова" (голова І. Крип'якевич), члени якого ставили за мету плекати любов до міста через поширення знання його історії, старовини й культури живим словом, письмом, у пресі й окремими виданнями. У 1925 р. під редакцією І. Кри-п'якевича вийшли три номери часопису "Туристика і краєзнавство" (як додаток до журналу "Новий час").
Старанням багатьох галицьких краєзнавців (С. Старосоль-ський, К. Паньківський) у жовтні 1924 р. у Львові було засновано Українське крайове краєзнавчо-туристичне товариство "Плай", яке працювало до 1939 р. і мало філії у Перемишлі, Самборі, Стрию і Тернополі. Це товариство розгорнуло широку екскурсійну, видавничу і пропагандистську діяльність. Був організований спеціальний курс львовознавства, який включав Цикл лекцій з археології, геології, історії, мистецтвознавства Львова.
Характерною особливістю розвитку українського краєзнавства в Галичині у міжвоєнний період було створення розширеної музейної мережі у краї: на початку 1939 р. в Галичині діяло 47 публічних музеїв, художніх та етнографічних колекцій. Особливо плідно працював музей "Бойківщина" у Самборі, заснований у 1927 р.
У 1930-х pp. значну науково-освітню та краєзнавчо-етнографічну діяльність проводили товариства і музеї "Яворівщина", "Лемківщина", "Верховина" (Стрий), "Стривігор" (Перемишль), "Гуцульщина" (Коломия), Подільське туристично-краєзнавче товариство у Тернополі.
Подальшому пожвавленню краєзнавчого руху сприяли видання краєзнавчої літератури: описи мандрівок, історико-гео-графічні нариси, туристичні путівники, праці з теорії краєзнавства і туристики. Протягом 1931 -1939 pp. Товариство "Бойківщина" видавало збірник "Літопис Бойківщини" (світпобачило 10 випусків). Робилася спроба серйозного видання
Loading...

 
 

Цікаве