WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

Лядовою. З того часу вирубана Св. Антонієм Печерським келія досі носить його ім'я і є місцем паломництва (разом із святим Антонієвим джерелом).
Лядовський монастир складається з трьох печерних церков - Усікновіння глави Св. Іоанна Предтечі, Св. Параскеви-П'ятниці та Св. Антонія Печерського - й ряду печерних келій, гробниць і ніш господарського призначення.
Літописні згадки про монастир у Лядові доволі скупі. Відомо, що його ченці благословляли прихід у 1159 р. на Пониззя народного улюбленця князя-ізгоя Івана Берладника, який вивільнив народ від важких поборів галицьких бояр. У 1241 р. під час навали орди хана Батия придністровську печерну обитель спіткала та ж доля, що й Печерську лавру Києва. За князювання Коріатовичів у сплюндровану обитель повернулися православні монахи. Після численних татарських спустошень краю та турецького панування на Поділлі успорожнілі печери монахи повернулися аж на початку XVIII ст. У печерній обителі облаштувалися ченці Василіянського чину. Російська влада розігнала Василіянський Лядовський монастир у 1745 р. Невдовзі уряд переселяє сюди кілька православних монахів, і Лядовський монастир вкотре відроджується.
У 1929 р. більшовики підірвали церкви монастирського комплексу, а найцінніше майно розікрали та попалили. Відновлення обителі розпочалося з 1998 p., коли сюди переселилася група ченців з Почаївської лаври на чолі з ієромонахом Антонієм.
Багату спадщину обороних середньовічних монастирів зберегла історична Волинська земля. Серед кількох десятків древніх обителей краю виділимо найвідоміші серед паломників та туристів монастирі: Межиріцький, Зимненський, Корецький, Дерманський, Бердичівський та Почаївський.
Свято-Троїцький Межиріцький монастпир-фортеця XV- XVII ст. у Межирічі на Рівненщині розташований неподалік (за 4 км) середньовічної столиці Волинського краю - Острога - резиденції можновладних князів Острозьких. Закладено його було на мисі, утвореному злиттям річок Вілії і Світеньки, очевидно, ще в давньоруські часи. Муровану обитель закладено за князів Федора чи Василя Острозького на початку XV ст.
Монастир складається з п'ятиглавої хрестовокупольної Свя-то-Троїцької церкви, двох корпусів келій, господарських корпусів і надбрамної дзвіниці. По периметру його оточують товсті стіни з рядом бійниць та могутні триповерхові кутові башти з гарматними амбразурами й бійницями для мушкетів і рушниць. Свято-Троїцька церква також пристосована для оборони шляхом прибудови потужних контрфорсів та парапетів з бійницями, її архітектура органічно поєднує традиції давньоруських храмів та елементи готики й ренесансного декору. Корпуси келій прилягають до кам'яних оборонних башт.
На початку XVII ст. з переходом останнього представника роду Острозьких, краківського каштеляна Януса, у католицизм, обитель прибирають до рук католицькі ченці ордену францисканців. Вони переобладнують церкву на костел, будують корпуси келій, зміцнюють оборонні башти. Однак, у 1866 р. російський уряд розганяє францисканців, а обитель повертає православним монахам. У 1946 р. радянська влада закрила монастир, і лише після її падіння обитель вкотре "ожила".
Свято-Троїцький Корецький монастир-фортеця XV-XVII ст. розташований на Рівненщині у Коріці. Первісно це була фортеця з мурованими із каменю стінами й баштами, у подвір'ї якої стояла дерев'яна церква Святої Трійці. Монастир відкрито тут у 1620 р. власником міста Карлом Корецьким.
Монастир складається з тринефної Свято-Троїцької церкви, довкола якої розміщені двоповерхові корпуси келій з трапезною та триярусна дзвіниця.
Від початку XVII ст. тут порядкували францисканці. З 1830 р. російська влада розігнала їх, а обитель перепрофілювала на православний жіночий монастир. У ньому похована меценатка Анна Оленіна Андро, в яку був пристрасно закоханий російський поет О. С. Пушкін. Після падіння радянського режиму з 1990-х pp. жіночу обитель відроджено.
Бердичівський монастир фортеця ордену капуцинів - це кращий середньовічний оборонно-сакральний архітектурний ансамбль Житомирської області.
Монастир-фортеця височіє на Замковій горі - скелястому мисі над Гнилоп'яттю - прямо в центрі сучасного Бердичева.
Фортецю на Замковій горі в XIV-XV ст. заснували лицарі Великого князівства Литовського Тишкевичі. Розквіт Бердичева припав на початок XVII ст., коли місто перебувало під владою Януша Тишкевича, воєводи київського. Він відбудував замок, знищений навалою кримських татар, під час якої сам потрапив у полон. Пізніше, на знак подяки Богові за своє визволення, київський воєвода заснував у замку монастир. Туди були запрошені босі кармеліти (таку назву орден отримав від гори Кар-мель у Палестині). Акт дарування святим отцям території колишнього замку Я. Тишкевич власноруч вписав у 1630 р. до книг Люблінського трибуналу.
Брати чернечого ордену кармелітів, створеного у XI ст. під час хрестових походів, були призвичаєні до зброї навіть краще, ніж до справ молитовних. Вони заходилися розбудовувати фортецю на справжнісінький замок на зразок замку Великого магістра іоанітів на Мальті. Тож на початку XVIII ст. монастир являв собою першокласну фортецю із непробивними для артилерії стінами, кам'яними баштами з бійницями для перехресного обстілу з гармат і ручної вогнепальної зброї, валами-бастіонами, оснащеними далекобійними гарматами. За стінами замку постійно перебував численний міський гарнізон, у підземеллях зберігалися значні запаси зброї, гарматних ядер, пороху і продовольства. На озброєнні "чернечої обителі" числився арсенал із шестидесяти гармат. Досі у товщі Замкової гори під баштами й костелом монастиря збереглася розгалужена мережа просторих кам'яних сховищ-казематів, катівень й в'язничних "мішків" та справжній лабіринт заплутаних підземних ходів.
Отцям кармелітам знадобилося всього 8 років (1634-1642 рр.) на те, щоб вибудувати таку твердиню. З нагоди освячення монастиря у 1642 р. київський воєвода Я. Тишкевич подарував Кармелітам родинну реліквію - коштовну ікону Богородиці роботи візантійських майстрів. Невдовзі ікона Бердичівської Матері Божої прославилася як чудодійна і стала об'єктом паломництва прочан-католиків з усієї Речі Посполитої. За чудотворною силою її прирівнювали до образу Ченстуховської Матері Божої (теж, до речі, роботи візантійських іконописців Східної церкви), яку в XIV ст. польський князь Опольський вивіз у Ченстухово з давньоруського стольного граду Белза.
Упродовж буремних XVII-XVIII ст. Бердичівський мона-стир-фортеця витримав кільканадцять облог. Зокрема, у 1768 р. твердиня зуміла вистояти під шквалом артилерійських обстрілів і запеклих штурмів російських військ генерала М. Кречет-нікова, який упродовж трьох тижнів намагався "викурити" звідти загін барських конфедератів на чолі з Казиміром Пулав-ським. Від тієї облоги в цегляній кладці головних воріт досі залишилися окремі чавунні гарматні ядра, що застрягли там під час обстрілу монастиря.
Автором проекту був комендант
Loading...

 
 

Цікаве