WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

XVIII ст. Лаврський монастир відігравав роль одного з головних релігійних центрів регіону на рівні з Крехівським, Унівським і Почаївським монастирями. При монастирі існувала велика бібліотека й архів. В архіві, зокрема, були грамоти князя Льва, польських королів, писані золотом рукописи, безцінні стародруки, грамоти гетьманів, владик та молдовських господарів. У 1939 р. архів і бібліотеку Лаврова працівники НКВД вивезли у сусіднє с Стрілки і спалили.
Карпатська архітектурно-археологічна експедиція під керівництвом Михайла Рожка з'ясувала, що розбудова монастиря тривала до 1909 р. Оборонний мур монастиря датований археологами XIII-XVIII ст., а сучасний корпус чернечих келій - 1902-1909 рр. У міжвоєнний період XX ст. в монастирі діяв Василіянський ліцей. Унаш час (з 1994 р.) обитель знову належить чернечому ордену оо. Василіян.
Лаврівський монастир відроджується як центр масового релігійного паломництва. Обитель збирає прочан на прощі й святкові відпусти, приурочені до свят Св. Онуфрія, Благовіщення, Вознесіння, Різдва Іоанна Хрестителя, Чесного Хреста.
Оглядаючи архітектурний ансамбль Лаврівської обителі, слід, передусім, виділити монастирський собор.
Церква Св. Онуфрія збудована у XV ст. у стилі бароко. Дзвіниця церкви Св. Онуфрія теж збудована у XV ст. за давньоруськими архітектурними канонами. Вівтар церкви сягає доби Галицько-Волинської держави. У ньому археологи виявили нішу-аркасолію, в якій, очевидно, були захоронені тлінні останки князя-засновника обителі. Після чернечого постригу старий Лев Данилович прийняв християнське ім'я Онуфрій. Свої останні роки князь-чернець прожив у Спаському монастирі, але похований був у своєму родовому Лаврському монастирі у крипті Онуфрі'івської церкви-усипальниці. Також у храмі збереглися настінні фрески XV ст.
Під церквою Св. Онуфрія є підземний склеп-некрополь XV- XVIII ст. Підземелля храму є усипальницею одного з найхороб-ріших князів Галицько-Волинської Русі - Льва Даниловича, сина Данила Галицького. Український історик Д. Зубрицький залишив нам опис місця поховання князя Льва, яке було розкрите після нищівної пожежі Лаврського монастиря у 1767 р. з волі ігумена Полікарпа в присутності настоятелів найближчих монастирів. У підземній гробниці було відкрито два саркофаги, оббиті срібними листами з художнім оздобленням. На одному з саркофагів було вирізано ім'я "Лев". Д. Зубрицький залишив відомості про те, що срібні листи були переплавлені і використані для відбудови згорілого монастиря, а прах Льва Даниловича перезахоронено у ніші вівтаря храму.
У 1860 р. з веління австрійського уряду церкву Св. Онуфрія було реконструйовано. Під час так званих упорядкувальних робіт з підземного некрополя храму на монастирський цвинтар було винесено й перепоховано більшість тлінних останків підземних поховань. Імовірно, у цей же час було таємно перепоховано священні для ченців обителі останки українського князя Льва Даниловича, навіть сама пам'ять про якого надихала на боротьбу за українську культурно-етнічну й політичну автономію в складі поліетнічної імперії Габсбургів. Місце останнього перепоховання руського князя досі залишається нез'ясованим (хоча є непрямі вказівки на те, що останки Льва Даниловича надійно схоронені від чужинецького плюндрування десь на території обителі або в гірських околицях Лаврова).
Крім давньоруських саркофагів (до нашого часу не збереглися), у підземному склепі-некрополі покоїться прах багатьох видатних духовних і світських осіб України. Серед них, зокрема, покояться православний митрополит Київський Антоній Винницький (XVII ст.), греко-католицькі єпископи Перемишльські Інокентій і Юрій Винницькі, православні молдавські господарі (тобто князі) Костянтин Басараб і Степан Петричайка. На території Лаврської обителі є ще дві легендарні пам'ятки. Це, по перше, дуб Льва Даниловича - старезне дерево, що нараховує понад 700 років. За переказами, під цим дубом любив відпочивати князь. Дуб зберігся у західній частині монастиря. По друге, фундаменти давньоруської церкви Іоанна Хрестителя на вершині Лаврської (Іванівської) гори. Навколо знаходиться монастирське кладовище, на якому перепоховано (після перенесення зі склепу церкви Св. Онуфрія в 1860 р.) останки багатьох давніх духовних і світських діячів України XIV- XVIII ст.
Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.
Манявський скит - це найвисокогірніший карпатський середньовічний монастир-фортеця української держави, що нині перетворився на одну з екскурсійно-туристичних "візитівок" Івано-Франківщини. Скит "ховається" в гущавині заповідного ялинника, його територія обведена потужною кам'яною стіною з оборонними баштами під високими ґонтовими дахами, спорудженими у давньоруському архітектурному стилі (рис. 5.30).
За переказами, обитель було засновано ще у XIII ст. православними монахами Іоаникієм та Пахомієм - ченцями-гали-чанами з Києво-Печерської лаври, які втекли сюди після Ба-тиєвого погрому Києва у 1242 р.
Засновником нового монастиря і його першим ігуменом був Йов (Іван) Княгиницький з Тисмениці (духовний сподвижник полеміста І. Вишневського), який виховувався на грецькому Афоні. Мабуть, через це заснований ним скит стали називати Руським (тобто українським) Афоном. Йов Княгиницький власноручно розписав першу чернечу церковцю й заклав школу іконопису.
Перша письмова згадка про монастир датована 1611р. У 1611 - 1612 рр. тут зводиться церква Воздвижения Чесного Фортеці, замки і монастирі як краєзнавчо-туристичні об'єкти Хреста, у 1620-1621 pp. монастир обведено оборонним муром з трьома баштами.
У 1620 р. Манявський скит підпорядкувався безпосередньо константинопольському патріархові й одержав від нього право ставропігії.
У буремні XVI-XVII ст. у скиті знаходило прихисток населення довколишніх сіл Підкарпаття під час численних татарських набігів та вторгнень військ польських, молдовських і турецьких завойовників. У 1676 р. монастир був сплюндрований турками, але вже у 1681 р. завдяки щедрим субсидіям українських гетьманів і молдавських господарів Манявський скит було повністю відбудовано.
У середині XVII ст. скит налічував близько 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, Буковині й Молдавії. Скит славився багатьма промислами, найперше - солеварінням і бортництвом. Манявські послушники майстерно володіли різними ремеслами, мали високорозвинені різьблярство й іконопис.
Саме тут у кінці XVII - на початку XVIII ст. чернець-худож-ник Йов Кондзелевич (1667-1740 рр.) створив шедевр українського малярства - Богородчанський іконостас (цю назву іконостас отримав через те, що після закриття скиту австрійською владою 8 вересня 1785 р. громада Богородчан викупила його й перевезла до своєї парафіяльної церкви, в якій він зберігався до 1813 р.). У розпал Першої світової війни церква згоріла, але іконостас незадовго до цього встигли вивезти на реставрацію
Loading...

 
 

Цікаве