WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

Характеристика видатних пам'яток фортифікаційного зодчества України (пошукова робота) - Реферат

генуезці, які негайно закріпилися під стінами самого Херсонеса, захопивши зручну Балаклавську бухту, для охорони якої збудували замок Чембало (одна з його башт збереглася до нашого часу) (рис. 5.25):
Рис. 5.25. Генуезька фортеця Чембало у Балаклавській бухті
У XV ст. князівство Феодоро, перебуваючи в оточенні ворожих татарських та генуезьких володінь, продовжувало відігравати помітну роль у міжнародній політиці. Його православні володарі підтримували тісні зв'язки з сусідніми православними державцями: литовсько-українськимикнязями, Московським князівством та Валахією (Молдовою).
Історія зберегла для нас імена останніх мангупських князів "володарів Феодоро і Помор'я": Олексія (?-1434 pp.), його синів Олексія, Ісаака й Олубея та внука Олександра.
Князеві Олексієві вдалося поріднитися з візантійським імператорським родом Палеологів, видавши в 1426 р. доньку Марію за останнього правителя Трапезундської імперії, а сина Іоанна одруживши з Марією Асаною з імператорського дому Палеологів. Це дало право князям Мангупа після падіння Трапезундської імперії використовувати в якості свого родового герба двоголового орла Палеологів - офіційний герб Візантійської імперії (згодом, після шлюбу доньки останнього візантійського імператора Софії Палеолог з великим князем Іоанном III, московські царі також "привласнили" собі цей герб, проголосивши Москву "третім Римом і спадкоємицею Візантії").
За князя Олексія продовжувалася боротьба з генуезцями за контроль західнокримських портів. На противагу генуезькому замку Чембало, що контролював Балаклавську бухту, Олексій розбудував фортецю Каламіту (1427 р.) для охорони власного порту в гирлі р. Чорної та Північній бухті Севастополя. У 1433 р. Олексій висунув генуезькому консулу Кафи Батисті де Фаранрі своє право на Чембало і, не дочекавшись відповіді, привів війська в Балаклавську бухту. Солдати генуезького гарнізону ледве встигли евакуювалися в Кафу. У відповідь на це дожі Генуї відправили до берегів далекої Таврії бойову ескадру з двадцяти галер і 6 тис. добірних солдатів під командуванням Карла Ло-мелліно. У червні 1434 р. італійці відбили Чембало, сплюндрували Каламіту, жорстоко розправилися з їхніми захисниками, в битві важко поранили самого князя Олексія (він помер через півроку), а його старшого сина Олексія і воєвод полонили і в кайданах відправили морем в Геную. Після цього К. Ломел-ліно підкорив генуезькому пануванню всі узбережні поселення від Севастополя до Феодосії, а далі, увірувавши в свою непереможність, рушив з Кафи на Солхат (м. Старий Крим) - столицю кримсько-татарського хана Хаджі-Гірея, однак був вщент розбитий татарами і сам ледве врятувався втечею за стіни Кафи.
Таким чином, генуезькі володіння в Криму в 1434 р. залишилися без військового захисту, войовничі татари ще більше зміцнили свої позиції, а третя політична сила в Криму - Ман-гупське князівство - без володаря. Тож італійці повернули з полону на трон Феодоро сина князя Олексія, попередньо взявши з нього присягу на вірність Генуезькій республіці. Однак, він продовжував проводити незалежну політику, спрямовану на зміцнення могутності князівства. Після приходу до влади його брата Ісаака князівство Феодоро сягнуло вершини своєї могутності. Ісаак заручився тісним воєнним союзом з генуезьким консулом Кафи, видав свою старшу доньку Марію за молдавського господаря Стефана III, а молодшу бояри-посли Великого князя московського Іоанна III сватали за царського сина. Породичатися з Московією не встигли. Навесні 1475 р. Ісаак помер, і до влади, спішно прибувши з Валахії, прийшов старший син Ісаака, Олександр, але буквально через декілька днів після його коронування на кримське узбережжя під Кафою висадився багатотисячний десант Османської імперії.
Одного місяця вистачило туркам на те, щоб завоювати неприступні італійські фортеці Кафи (капітулювала за 5 днів), Судака й інших поселень Південного берега Криму та захопити в полон генуезького консула й татарського хана Менглі-Гірея. Уже в липні 1475 р. турецька армія підійшла до Мангупа. Запекла облога скельної твердині тривала довгих шість місяців, незважаючи на те, що турки мали десятикратну перевагу сил, найбоєздатнішу в світі армію та найсучаснішу далекобійну артилерію. Тільки в грудні турки, збагнувши, що силою фортецю нізащо не здобути, вдалися до хитрощів. Вони протрубили збори і в повному бойовому порядку відступили, сховавши в засаді невеликий полк яничарів. Зраділі феодорити розчинили ворота... Турки розграбували місто, всіх чоловіків стратили (у тому числі і князя Олександра), а жінок, дітей і князівську родину забрали в рабство. Територія князіства ввійшла до складу Османської імперії, а в Мангупі розквартирували турецький гарнізон (перебував тут до російсько-турецьких воєн XVIII ст.). З огляду на новий етнічний склад населення, в XVI ст. в Мангупі постали мечеть, синагога, кенаса, турки провели реконструкцію цитаделі.
Мартин Броневський, посол короля Речі Посполитої Стефана Баторія до хана Гірея, відвідавши Мангуп у 1578 p., занотував таке: "Тепер там залишилися тільки грецька церква Святих Костянтина й Олени й інша, Святого Георгія, зовсім незначні. Там живе один грецький священик та кілька євреїв і турки: все інше приведене в жахливе руйнування". А після приєднання Криму до Російської імперії Мангуп залишили його останні мешканці.
Фортифікації Мангупа-Феодоро збереглися у достатньо атракційному стані й досі справляють неабияке враження на всіх відвідувачів цієї непересічної пам'ятки. Це гідний національний еквівалент славнозвісних печерних міст малоазійської Кап-падокії (Туреччина), що мало чим поступається їм за красою й розмахом будівельних робіт.
Серед міських фортифікацій виділяються руїни головних воріт з прилеглою ділянкою стіни на підйомі на мис Теніклі-Бурун. На цьому мисі знаходиться цитадель Мангупа, від західного до східного провалля мис від зовнішнього світу відгороджує кам'яна стіна, а біля воріт височіють руїни двоповерхового донжона-палацу, спорудженого асами в V-VI ст. і перебудованого візантійськими зодчими в X ст. та князем Олексієм в 1425 р. Після останньої перебудови оборонний донжон остаточно набув рис палацу з широкими вікнами й орнаментованими лиштвами внутрішнього фасаду. Уламки мармурових колон, капітелі з тонким різьбленням, різьблені лиштви вікон і дверей, що прикрашали приміщення палацу, свідчать про неабияку майстерність каменерізів, знайомих з архітектурними традиціями Візантії, Малої Азії і Вірменії. Під час розкопок тут були знайдені уламки дорогого привізного посуду з Єгипту і Персії, що вказує на широкі торгові зв'язки князівства з країнами Середземномор'я.
У цитаделі над урвищем мису Тешклі-Бурун розташований великий печерний комплекс, що отримав назву Барабан-Коба. Це система печерних бойових казематів з бійницями, зв'язаних між собою переходами, вирубана при вершині скельного урвища. Воїни, які перебували в цих казематах, контролювали дорогу до головних
Loading...

 
 

Цікаве