WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Психогімнастика – як один з психотерапевтичних методів - Реферат

Психогімнастика – як один з психотерапевтичних методів - Реферат

крилами махати, а ти як махаєш! Як курча смажене! Хто так стрибає, - сміялося воно над білочкою, - Стрибати треба на чотирьох, тоді дужче відштовхнешся!
Друзі дуже ображалися н Чуню, а потім взяли та і пішли від нього. Сумно стало Чуні та соромно. За що ж він друзів ображав? Без них так погано жити. І почав вінкликати їх:
Друзі, кличу вас усіх,
Чом я вас не бачу?!
Похвальбу мов і сміх
Ви мені пробачте!
Хочу і все! (5-6 років)
Антон стояв з мамою в магазині і роздивлявся навколо. Раптом він помітив, що в однієї жінки відкривалась сумка, а звідки виглядає щось волохате і прозоре, майже невидиме.
Хлопчик здивувався: що це може бути? А то була впертість, яку тітонька збирала по всьому світові. Краплина впертості стрибнула з сумки і приліпилася Антонові до рукава. І що тут трапилося!
-Хочу той велосипед, - захникав Антон.
-Але в мене не вистачить на нього грошей, - відповіла мама.
-А ти позич. Хочу і все, - репетує Антон.
Мамі стало соромно за свого сина і вона потягла хлопчика за руку, щоб скоріше вийти з магазину. Але він упирався, падав на брудну підлогу, тупав ногами, вигинав спину і повторював плаксивим голосом: "Хочу! Хочу і все!"...
Почула це жінка з сумкою, підійшла до Антона і побачила у нього на рукаві пляму впертості. Зтерла її та сунула в кошик. Антон вмить став нормальним хлопчиком, швиденько підвівся, підбіг до мами. (Запитати дітей, о б вони сказали мамі, якщо б були на Антоновому місці). Антон сказав: "Пішли звідси, будь ласка, бо мені дуже соромно".
Мавп'яче люстерко (5-6 років)
Колись давно один хлопчик зайшов маленьке люстерко. Він подивився в нього і став Кривлякою. Коли хтось чужий заходив у його кімнату, хлопчик починав кривлятися і корчити гримаси, як мавпа в зоопарку. Він хотів, щоб люди дивились тільки на нього.
Та одного разу до кривляки завітав Чарівник. Він попросив у хлопчика люстерко і викинув його у смітник. Хлопчик одразу став хорошим і спокійним. Він більше не кривлявся, а привітно звертався до людей, посміхався їм, розмовляв.
Але злий Чаклун викрав люстерко і знов підкинув його людям. Підняла його дівчинка, подивилась і теж стала Кривлякою. Так діти вправляються у виразах обличчя, вчаться бачити приємні вирази.
Три настрої (6-7 років)
Діти слухають три музичні п'єси Д.Ковалевського: "Злюка", "Плакса" і "Пустунка". Разом з ведучим дають моральну оцінку злості та плаксивості, порівнюють ці стани з добрим настроєм пустунки. Троє дітей домовляються, хто який настрій буде зображувати, а інші повинні здогадатися, хто кого грає. Потім діти міняються ролями.
Королівна-Несміяна (6-7 років)
У королівни трапилось велике горе - вона розбила свою улюблену ляльку. Відтоді королівна не їсть, не п'є, а все плаче.
Викликав король всіх добрих людей і просить їх заспокоїти королівну. Один вийшов і почав голосно сміятися, але королівна ще дужче заплакала. Другий (клоун) стрибав, кривлявся, падав, ловив свій хвіст, тягав себе за вухо, але королівна тільки образилась (у неї біда, а він тут блазнює). Третій показував різні фокуси: діставав з кишень ляльки, витрушував їх з рукавів, ховав у капелюсі. Але і це лише засмутило королівну.
Тоді вийшов хлопчик Івасик зі своїми друзями. Вони сіли коло королівни і почали сумувати разом з нею. Потім співчутливо всміхнулись їй. І відбулося диво! Королівна відповіла посмішкою.
Білоччині окуляри (6-7 років)
Мама прийшла за Дмитриком у дитсадок. Той підскочив до мами і питає: "А що ти мені принесла?" "Нічого, синку", - відповідає мама. "Ах, так, - образився хлопчик, тоді я не піду з тобою додому, доки ти міні чогось не принесеш", - і побіг гратися далі.
Засмачилася мама, що в неї виріс син-егоїст, іде собі і плаче. Підбігає до неї білочка і каже: "Не плач, Дмитрикова мама, я тоді допоможу. Дмитрик просто ще не навився розуміти інших і тому ображає їх. Подаруй йому ці чарівні окуляри - і він одразу навчиться дума про інших, адже він добрим і розумний хлопчик!" Подякувала мама і повернулась до Дмитрика з окулярами. Зрадів хлопчик, надів окуляри і ту побачив, як він свою маму образив. Пригорнувся Дмитрик до мами, взяв її руку і каже: "Мамочко, я ж не хотів тебе засмутити, я ж тебе дуже люблю". Посміхнулась мама і пробачила синові.
Прийшли вони додому. Бабуся зустріла їх і заходилась поратись на кухні. А Дмитрик подивився крізь чарівні окуляри і каже: "бабусю, я бачу, ти дуже втомилася, сядь, спочинь, а я тоді допоможу на стіл зібрати". Так приємно стало бабусі, що в неї онук чуйний, що навіть заплакала вона, сльози фартушком витирає.
А тут котик прийшов "Мяу" - сказав і сів у куточку. Дмитрик дав йому молочка. Кіт замуркотів і вдячно потерся об Дмитрикову руку.
Учасники гри хвалять Дмитрика, висловлюють йому своє захоплення та вдячність.
Я ВОГОНЬ
Я - тоненький струмочок диму. Я повільно підіймаюся в гору, слабкий вітерець похитує мене.
Я вдихаю в себе свободу і вона насичує все моє тіло. В моїх ногах народжується тепло. Воно повільно підіймається по всьому тілу. Моїм рукам гаряче. Вони перетворюються на язички полум'я.
Я вільний, я відчуваю політ.
Я КВІТКА
Я квітка. Я зовсім легенька. Я повільно-повільно росту, піднімаюсь. Я прокидаюсь від чудового сну. Я розкриваю свої тоненькі ніжні пелюстки, я вмиваю пелюстками обличчя.
Я квітка. Мої пелюстки граються з вітром. Вони танцюють з ним, кружляють у вальсі. Я танцюю і дарую свої пахощі небу, сонцю. землі і людям.
Я - СОНЦЕ
Я маленьке сонце. Я прокидаюсь, вмиваюсь. Я розчісую свої промені й підіймаюсь вільно і урочисто.
Я - велика куля. В мене багато тепла і світла. Я - велике сонце. Я дарую своє тепло всім: небу, хмаринкам, річкам, полям, людям. Я вдихаю тепло, доброту, мудрість, щедрість.
Я - перетворююсь на тоненький сонячний промінець. Я лечу на Землю і пірнаю в м'яке зелене листя, я купаюсь в голубих хвилях моря, я граюсь в білій піні.
Я - ХМАРИНКА
Я - хмаринка. Я велика, м'яка, пухнаста, моєму тілу приємно бути хмаринкою. Мені легко і вільно. Я пливу в блакитному небі. Мої руки легкі, вони допомагають мені рухатись.
Я підіймаю в гору очі й вдихаю світло всім своїм тілом. Я наповнююсь світлом. Я стаю світлішим, добрішим, красивішим. Я відчуваю ва собі дощ. Я переповнююсь дощем. Я можу подарувати свій дощ Землі. Я вдихаю дощ, і він потоком дрібних крапель вирушає в путь.
Я - ДОЩ
Я - дощ. Я випливаю з великої хмари і пливу за Землю. Я маленька прозора краплина дощу. Мені приємно кружляти у повітрі серед інших краплин дощу.
Я -дощ. Я опускаюся н Землю і кричу їй: "ЗДРАВСТУЙ!" Мене підхоплює легкий вітерець і я співаю йому: "ЗДРА-СТУ-УЙ!" Я напуваю гарненьку квіточку, торкаючись її губами, руками, усім тілом.
Я вмиваю її і стаю зовсім маленькою краплинкою. Я м'яко опускаюсь в обійми теплої землі і вона з полегшенням зітхає.
Loading...

 
 

Цікаве