WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Косів - місто історичне та туристичне - Курсова робота

Косів - місто історичне та туристичне - Курсова робота

стрільців.
4. Жупа та баня (копальня і варильня соли)
У південнозахідній частині Косова, між церквою св. Миколая і водоспадом Гук, на теренах загальною площею 3 кв. км залягають цінні поклади соли, що мають вигляд намулу, каменю та солоної води (сировиці). Ті родовища разом із прошарками м'якого пісковика, червоного лупака (сланцю) і нагромадженнями екзотичних брил і куп жорстви належать до підкарпатської соляної формації, утвореної перед 25-ма мільйонами років у ранньому неогені , коли територія Косова перебувала під водами Карпатського моря. В умовах тодішнього посушливого клімату в Карпатах і Передкарпатті в неглибоких затоках, дно яких поступово прогиналося, а приплив морської води був уповільнений, з часом осідали соленосні породи і сіль , тоді як море поволі зникало.
В історичних часах на базі цих соляних покладів виникла жупа, тобто копальня. Про неї уперше згадано 1472 року - майже через півсторіччя після найдавнішої згадки про "село Косово з манастирем" і приблизно за сто років до появи "Косова - містечка", що постало і розвивалося власне завдяки місцевій жупі, яка була однією з найбільших на Покутті. Жупа розташовувалася відразу за манастирем, на місці теперішніх Банського озера, стадіону, басейну, виробничо-художнього об'єднання "Гуцульщина"; її територія площею понад 15 га на півдні закінчувалася біля Банського мосту, що веде через Рибницю у напрямку гір, а на півночі сягала поза Лісну вулицю, що пролягає гребенем Горба. Оскільки сіль виробляли і кам'яну і виварну, то до складу жупи входили як копальні (т. зв. шиби, криниці, соляні вікна), так і варильні, або вежі, через що жупу називали також банею чи солеварнею, абож просто слатиною (по-давньоукраїнському), саліною (по - польському) чи солярнею (згідно з новою українською термінологією).
Однак зразу в Косові була тільки копальня кам'яної соли, і вже пізніше її стали заміняти на лужарню і варильню. В тій копальні експлуатували поклад соли 20 м завтовшки, розміщений прямовисно в напрямку 11-12 години . За розповідями старожильців, для видобутку тієї соли під цілим Косовом продовбали підземні вулиці (т. зв. ходи), які простягалися на північ до Пістинського лісу, на сході - до місця, де тепер інтернат, а на півдні доходили до підніжжя Голиці; запасним виходом з копальні мала служити криниця при вулиці Середній . Вже від самого початку експлуатації соляних запасів підземні роботи спричиняли осідання і сповзання цілого схилу Горба; відтак почалися місцеві обвали , що зрештою очевидно призвело до утворення невеликого замуленого ставка, який у наслідок продовження видобутку соли поступово розширювався, набираючи розмірів нинішнього Банського озера . Від 1870 року видобування кам'яної соли було припинено , але перед Першою світовою війною, коли в одному із шибів виявили кристалічну білу сіль, уряд виділив кошти на спорудження механічного млина, щоб ту сіль перемелювати .
Тим часом добування соли із соляного мулу велося доти, аж поки в 1915 році вода зі ставу не дісталася до копальні, проникнувши правдоподібно через один із т. зв. сліпих шибів, що залишилися з періоду дикого лугування, - і копальню заляло; це відбулося скоріше за все шляхом повільного вилугування водами того ставу високопроцентових (70-80%) соляних мулів. Відтоді копальня перестала існувати, машина для спуску стала непотрібною, а випадок надзвичайно полегшив виробництво соли, бо лугування стало відбуватися природним способом, без застосування людської праці, - роля людини обмежилася до помпування або черпання солянки (солоної води) високої насичености (32%) та випарювання її у варильні, обладнаній під ту пору трьома панвами (залізними посудинами) загальною площею 195 кв. м .
Треба сказати, що природну солянку (або, як її ще називали, - солотву, солуницю чи сировицю) використовували для одержання соли й раніше. Приміром, згідно з інвентарем косівської бані 1776 року її черпали з двох вікон (Никориного і Росульни), що мали по чотири стіни з нетесаного дерева, драницевий дах, линву з двома шкіряними кошами і валок з двома обручами, двома залізними чопиками та дерев'яною корбою для витягування сировиці; а виварювали ту сировицю в чотирьох вежах (Новій, Середній, Старій і на Горбі), в яких було сім черенів (залізних казанів пересічно по 10 кв. м кожний ).
Крім виробництва соли (переважно кухенної і частково промислової та тваринницької), практикувалося також застосування соляного розчину як лікувальної речовини, задля чого управа жупи утримувала лазню з кількома кабінами, обладнаними ваннами для солянкових купелів, якими могли користуватися робітники солярні та випадкові гості . З дозволу дирекції та за певну плату організовувалися й цікаві екскурсії до підземель копальні завглибшки 300 м .
У період між світовими війнами продукування соли дедалі скорочувалося, а в 1938 році його повністю зупинено . Це найважливіше промислове підприємство Косова, яке відслужило мало не півтисячоліття, влада вирішила закрити через те, що тут працювали майже виключно українці, схильні до антиурядової діяльности; а ще тому, що косівська солярня була конкурентом соляних копалень у Бохні та Вєлічці біля Кракова .
На місці зліквідованої жупи було засновано лікувально-солянковий заклад. Для цього: попередню лазню значно розширили; будинок льодовні перебудували на інгаляторій, обладнавши його іноземною апаратурою; конторський будинок пристосували для казина з рестораном, кав'ярнею, бібліотекою та читальнею; дуже гарний, але занедбаний, парк довели до ладу; збудували два тенісні корти. Протягом першого літнього сезону завдяки купальні та інгаляторію новостворений заклад виявився не тільки самодостатнім, але й навіть прибутковим, тому в наступному 1939 році було успішно завершено розпочате восени будівництво плавального басейну 75 х 25 м та обладнано в будівлі казина приміщення з лікувальними ваннами ; на 1940-42 роки плянували побудувати кліматичний дім, а на 1941-44 - розширити купальню . Як гадали, той заклад, замінивши до певної міри недостачу розвагово-атракційних устатковань і віддаленість від залізниці, мусів вирішально вплинути на піднесення літникарства, туризму та курортництва в такій багатій на лагідний клімат і чудові краєвиди місцевості, як Косів і його найближча округа .
У вересні 1939 року на території колишньої солярні отаборився полк червоної армії, який під час відступу влітку 1941 року підірвав склади амуніції та спеціяльно закладену вибухівку, поруйнувавши тим чимало споруд .
Досі від солярні залишилися: запущена територія з Банським озером і кілька будівель, у яких містяться цехи фабрики"Гуцульщина"; від лікувально-солянкового закладу зісталися: спотворений перебудовою вхід і занедбаний басейн. Але навіть і в такому вигляді терени колишньої соляної жупи із зацілілими рештками становлять особливо цінний ансамбль пам'яток геології, археології, історії, а також промислової та курортної архітектури, на основі якого доцільно створити заповідник, а при заповіднику - музей солевидобутку, науково-дослідний відділ і вивірений передвоєним досвідом
Loading...

 
 

Цікаве