WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Основні поняття та концепції сільського зеленого туризму (пошукова робота) - Реферат

Основні поняття та концепції сільського зеленого туризму (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Основні поняття та концепції сільського зеленого туризму
У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") - сонце, море, пісок - приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") - пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.
Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.
Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі - залізничної, автодорожної, повітряної та морського транспорту [62; 67; 73].
Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.
Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".
Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм - це туризм, який проходить у сільському поселенні" [76]. Але таке просте визначення неадекватне у багатьох аспектах. Проте, нині все ще складно виробити уніфіковану спільноєвропейську дефініцію, яка б стосувалася всіх країн, через існування певних проблем, а саме:
o "Міський" туризм не обмежується тільки міськими територіями.
o Не весь нині наявний туризм у сільських районах входить у поняття "сільський" (санаторії, пансіонати, бази відпочинку, автокемпінги, які розташовані в сільській місцевості, але зорієнтовані на експлуатацію не власне "сільського" рекреаційного ресурсу, а ресурсів морського узбережжя, гірських ландшафтів чи запасів мінеральних вод тощо).
o Визначення "сільські території" по-різному трактується у країнах світу.
o Відмінні за принципами організації форми сільського туризму історично розвиваються у різних країнах і районах Європи. (В одних місцевостях сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в інших - виступає різновидом туризму екологічного, в третіх - є формою високоприбуткового приватного підприємництва, і в цьому розумінні майже не відрізняється від звичної для Європи практики малого готельного бізнесу, а в ряді країн - має обмежений сезонний характер та виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного фермерського господарства тощо).
Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм - складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму [76].
Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.
Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:
- щільність населення і розмір поселень;
- земля, що використовується під сільське господарство;
- "традиційні структури" і питання ідентичності населення [68].
Більшість західних дослідників сільського зеленого туризму до сільських районів відносять території з менше ніж 10-20 % земельних площ, вкритих забудовою. Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км2. Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах (табл. 1.1).
Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:
1. Сільські поселення можуть бути різними за розмірами, але вони є малими (з населенням менше 10 000 мешканців).
2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення.
Таблиця 1.1. Критерії визначення сільських поселень у країнах Організації економічної кооперації та розвитку [73]:
Держава Критерії виділення
Австралія Дисперсно розселені групи населення чисельністю нижче 1000 осіб
Австрія Населені пункти з чисельністю населення до 5000 осіб
Канада Місцевості з територією до 400 км і населенням чисельністю до 1000 осіб
Данія, Норвегія Поселення чисельністю до 200 мешканців
Великобританія Території з сільським укладом господарства і населенням до 10 000 мешканців
Франція Населені пункти з чисельністю населення до 2000 осіб
Швейцарія, Португалія Населені пункти з чисельністю населення до 10 000 осіб
Динамічна урбанізація XIX-XX ст. виробила нові соціальні структури, відмінні від "традиційних" організацій сільської місцевості. Тому збереження у сучасних малих поселеннях традиційного стилю життя важливе у підтримці їх сільського "характеру", оскільки саме ці
Loading...

 
 

Цікаве