WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Географічні та етнографічні засади внутрішньорегіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському регіоні - Реферат

Географічні та етнографічні засади внутрішньорегіональної спеціалізації агрорекреаційного сервісу в Карпатському регіоні - Реферат

привабити, насамперед, туриста, який прагне зануритися в дійсно архаїчну атмосферу старожитньо-слов'янського побуту.
"Родзинкою" сільського зеленого туризму в цьому краї виступає дивовижна органічність співіснування людини й природного середовища, незвична для мешканців міста скромність побуту й архаїчна щира простота побутового спілкування й культури взаємин з гостями. Тому навіть кількаденне перебування в їхньому середовищі сприяє духовному очищенню, примиренню з самим собою і глибшому усвідомленню сутності буття людини на цій землі.
Поряд з трьома найколоритнішими етнічними групами українського народу, населення Карпатського регіону зберігає чимало самобутніх особливостей, що склалися завдяки специфіці геопросторового положення й історичного розвитку його окремих історико-культурних субрегіонів: Закарпаття, Буковини, Покуття, Галичини.
Закарпаття (Підкарпатська Русь) - історико-культурний регіон, який майже тисячоліття перебував під пануванням інших держав. Але в етнічній самосвідомості закарпатців ще з доби Київської Русі від батька до сина передавалася як заповіт чітка самоідентифікація: "ми - русини, а край наш - Русь під Карпатами. А по той бік Карпат - Велика Русь-Україна".
Тисячолітнє залежне співіснування у середовищі сусідніх народів (угорці, румуни, молдавани, словаки, поляки й австрійці) суттєво позначилося на культурі та мові мешканців цього краю.
Сільського зеленого туриста на Закарпатті очікує вражаюче багатство і поліетнічна синкретичність сільського побуту, вишукана народна кухня, яка ввібрала в себе кращі рецептури середньоєвропейських народів, а також ексклюзивні "плоди" місцевого виноробства (у кожному селі свої секрети виготовлення домашніх вин).
Буковина - це історико-культурний регіон, який також багато століть перебував під пануванням інших держав. З XII ст. Буковина входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше - Румунії.
Назва "Буковина" пов'язана з поширенням у цьому краї букових пралісів і вперше зафіксована у XIV ст. у грамотах молдавських господарів. Нині Південна Буковина належить до Сучавського повіту Румунії (населення її є нащадками змішання слов'ян і волохів), а Північна Буковина переважно збігається з територією гірських і передгірських районів Чернівецької області.
Буковина - багатонаціональний, етно- й віротерпимий край, де до кожного гостя звикли ставитися з особливою шанобливістю. Ще з XV ст. у селищах й містечках краю масово оселяються євреї, з XVI ст. значний міграційний потік становили молдавани, які рятувалися від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст. на Буковині осіла чимала община російських розкольників-некрасівців - онуків донських козаків, які зазнали поразки в Булавинському повстанні. Також сюди переселялися з-за Дунаю і Бессарабії розкольники-липовани.
Сьогодні Буковина "спокушає" зеленого туриста мальовничою плавністю контурів Буковинських Карпат, вкритих буковими пралісами, миролюбністю й гостинною щедрістю вдачі простих селян, їхньою релігійною відданістю й самоідентифікацією як невід'ємною частиною столичного і константинопольського православного світу, особливим плеканням українських культурних традицій.
Покуття - це невеликий за розмірами історико-культурний регіон, розташований у природному перед-гірському "закутку" у верхів'ях Дністра та Пруту (до впадання у нього Черемошу) на стику трьох великих історично-етнографічних регіонів: Галичини, Поділля та Буковини. Вперше назва цієї землі згадується ще давньоруськими літописцями.
Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Гуцульщиною та Буковиною, проте є й оригінальні риси. Найбільшою окрасою покутської хати є мальовнича кераміка: миски, баняки і глечики різної форми. Інтер'єр сільських осель відзначається великою кількістю барвистих тканин і розмаїттям вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують строкаті рушники.
Покутяни - нащадки давньослов'янських племен дулібів і білих хорватів. їх матеріальна й духовна культура близька до культури гуцулів, але має яскраво виражений землеробський характер.
Вони хлібосольні, гостинні, щедрі душею. Саме ці риси приваблюють туристів у самобутній світ підкарпатського покутського села.
Галичина - це найбільший історико-культурний субрегіон Карпатського туристичного реґіону, який охоплює землі історичного ядра Галицько-Волинського князівства XII-XIII ст. і Галицької держави XIII- XIV ст. У різні історичні періоди межі реґіону то розширювалися (до Подунав'я на півдні і Берестейщини на півночі), то звужувалися (до передгірної частини Івано-Франківщини та південної та центральної частини Львівщини).
Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей. За зонально-ландшафтним принципом у сучасних межах Галичини доцільно виділяти такі субрегіони: Галицьке Полісся (Мале Полісся, Побужжя й Надстир'я), Галицьке Поділля (Розточчя, Опілля, Гологори, Вороняки) і Галицьке Прикарпаття (Самбірщина, Дрогобиччина, Ро-гатинщина, Станіславщина).
Найколоритнішим субрегіоном Галичини треба визнати Галицьке Прикарпаття (з центром у Галичі - столиці Галицької Русі). Це перехідний природно-етнографічний район між Карпатами та Поділлям, де збереглися основні риси культури, притаманні українцям Карпат, збагачені культурними запозиченнями з центрально-західного етнокультурного ареалу українства.
Список використаної літератури:
1. Белявский И.К. Маркетинговое исследование: информация, анализ, прогноз: Учеб. пособ. - М.: Фи-нансьі и статистика, 2001. - 320 с.
2. Берсуцкий Я. Г., Безверхая О. В. Государственное регулирование малого бизнеса (опьіт и проблеми). - Донецк, 1997.
3. Биржаков М.Б. Введение в туризм. - СПб.: Герда, 2003. - 320 с.
4. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. - К.: Знання; КОО, 2001. - 277 с.
5. Вачевський М. В., Скотний В. Г. Маркетинг в сферах послуг. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 232 с.
6. Гетьман В. І. Екотуризм чи екологічний туризм: теорія і реальність // Рідна природа. - 2002. - № 3. - С. 24-29.
7. Гібсон Пітер. Найкращакнижка про збут і маркетинг / Пер. з англ. - Л.: Сейбр-Світло, 1996. - 208 с.
8. Горбилева З.М. Зкономика туризма: Учеб. по-соб. - Мн: БГ9У, 2004. - 478 с.
9. Горішевський П. В., Васильєв В. П., Зінько Ю. В. Сільський зелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. - Івано-Франківськ: Місто-Н, 2003. - 158 с.
10. Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. - Л., 1995. - С. 109-118.
11. Долішній М. І., Козоріз М.А., Мікловда В. П. та ін. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і перспективи розвитку. - Ужгород: Карпати, 1997. - 363 с.
12. Дурович А. Реклама в туризме. Учеб. пособ. - Мн.: БГЗУ, 2001. - 192 с.
13. Євдокименко В. К. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). - Чернівці: Прут, 1996. - 288 с.
14. Євдокименко В.К., Садова У. Я., Шевчук Л.Т. Соціальна інфраструктура Карпатського реґіону: пошук перспектив розвитку. - Чернівці: Прут, 1995. - 80 с.
Loading...

 
 

Цікаве