WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Принципи побудови процесу фізичного виховання. Самоаналіз дій учнів - Реферат

Принципи побудови процесу фізичного виховання. Самоаналіз дій учнів - Реферат

учня; використання різноманітності навчальної праці, навчального матеріалу; своєчасний контроль і оцінка результатів діяльності учнів; постійне спонукання учнів до самостійних занять у позаурочний час.
Конкретний вибір прийомів і засобів активізації діяльності учнів обумовлюється завданнями уроку, етапом навчання, характером навчального матеріалу, рівнем підготовленості учнів і здібностями педагога. Завдання вчителя - в кожному конкретному випадку брати до уваги можливості учнів, відкрити простір для прояву їх самостійності в навчанні, а також передбачити раціональні форми керування їх навчальною діяльністю.
Отже, активізація у процесі фізичного виховання - це мобілізація фізичних, психічних та інтелектуальних можливостей учнів, спрямована на осмислення і вирішення навчальних завдань.
Характер діяльності вчителя й учнів визначають методи, які використовують у заняттях. Найбільш успішному вирішенню намічених навчальних завдань сприяє комплекс методів. Спочатку доцільно формувати знання, вміння і навички шляхом репродуктивної діяльності. В міру нагромадження школярами знань і рухового досвіду необхідно поступово запроваджувати елементи творчої діяльності, а потім все ширше практикувати самостійність і заохочувати ініціативу. Неможливо підготувати учня до життя і самостійної фізкультурно-спортивної діяльності, якщо у процесі проведення занять не будуть використовуватись продуктивні методи роботи.
На уроках часто можна спостерігати ситуації, коли вчителем використовуються прийоми активізації, а учні залишаються пасивними. Пояснити таке становище можна двома причинами. Перша: прийоми використовуються не систематично, а епізодично, і учні не привчені до творчої діяльності. Це особливо важливо знати молодому вчителю, тому що на його перші спроби активізувати учнів вони можуть не відповісти, друга: при використанні прийомів активізації не дотримуються дидактичних умов. Наприклад, не беруться до уваги вікові особливості учнів, рівень їх підготовки тощо.
Принцип наочності
Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися на зоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів. Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обгрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, насамперед, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:
1) коли основа - демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук шляхів вирішення рухового завдання;
2) коли основа - слово, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;
3) основа - демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.
Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій - репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко - перша. Вчителі забувають, що дивитись - це одне, бачити те, на що дивишся - друге, зрозуміти побачене - третє, навчитись, завдяки тому, що зрозумів - це вже
зовсім інше. Але найважливіше полягає в тому, щоб чинити відповідно до того чого навчився.
Захоплення демонстрацією і нехтування словом при навчанні рухових дій не стимулює розвитку творчих здібностей учнів.
У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.
Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.
Показ вправи вчителем використовується часто і вимагає особливого розгляду. До нього ставлять багато вимог, які будуть розглянуті в наступному розділі при характеристиці методу демонстрації.
Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.), або підбираються певні засоби, які підказують темп і ритм виконання рухових дій. амплітуду рухів тощо. З цією метою, наприклад, практикують пробігання по визначеному "коридору" для привчання учнів до вузької постави ніг, досягають ногою підвішений м'ячик при вивченні стрибків у висоту, пробігають по визначених на доріжці лініях для засвоєння довжини кроку. Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів, розміток спонукають дітей до діяльності, допомагають їм уточняти уявлення про дію, оволодівати складними рухами, а також сприяють енергійнішому виконанню вправ (вище стрибнути, збільшити амплітуду нахилу). За допомогою світлової і звукової сигналізації можназасвоїти певний темп, ритм і швидкість рухів.
Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.
Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.
При вдосконаленні вправ використовується більше кінограм, слайдів, зображення окремих рухів, що дозволяє активізувати розумову діяльність учнів, акцентувати їх увагу на статичних положеннях.
Наочні посібники, які застосовуються на уроках, приносять більше користі тоді, коли вони є не тільки простою ілюстрацією до змісту, але і джерелом інформації, чому служать широко практиковані сьогодні у школах навчальні картки.
Навчальні картки можуть виконувати різні функції. Це і комплекси вправ для формування постави, і завдання для самостійної роботи з виховання фізичних якостей, виконання підготовчих і підвідних вправ.
У картках розкривається зміст вправ, вказується послідовність (програма) навчання і оптимальна кількість повторень.
У шкільній практиці використовується три види карток.
1 Картки-посібники. що розробляються для основних вправ шкільної програми і є програмами навчання із завданнями для виховання фізичних якостей і вивчення техніки. Вони розробляються на тривалий період.
2. Картки-завдання - це частина картки-посібника на конкретний урок або іншу форму занять.
3. Картки контролю. В них представлені ілюстрації окремих вправ для поточної і підсумкової перевірки знань учнів. Картки не мають супроводжуючого тексту, щоб учні могли самі назвати вправу, дати відповіді з техніки виконання вправ.
Учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини.
Література
1. Валик Б.В. Ребенок й физические нагрузки // Физическая культура в школе. - 1990. -- № 3. - С.54.
2. Вишнева Л.В. Обучение должно бьіть развивающим // Физическая культура в школе. - 1981.- № 1. - С.15.
3. Губа В.П., Дорохов Р.Н. Дифферешщированньш подход // Физическая культура в школе. - 1986. - № 6. - С.4.
4. Должиков Й.Й. Личная карта ученика // Физическая культура в школе. - 1985. - № 2. - С.32.
5. Матвеев А.П. С учетом полового созревания // Физическая культура в школе. - 1986. - № 12. - С.5.
6. Николаев В.Р. На занятиях школьницн // Физическая культура в школе. - 1990. - № 3. - С.2.
7. Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. - К.: "Радянська школа", 1989. - 127с.
8. Семеренский В.И. Сотрудничество в обучении // Физическая культура в школе. - 1994. - № 1. - С.15.
9. Шаулин В.Н. Приучать к самостоятельности с 1 -го класса // Физическая культура в школе. - 1987. - № 1. - С.30.
10. Шаулин В.Н. От обучения к учению // Физическая культура в школе. - 1992. - № 1. - С. 18.
11. Шаулин В.Н. Развивающее обучение: истоки, понятия, содержание // Физическая культура в школе. - 1994. - № 5. - С. 19; № 6. - С.8.
Loading...

 
 

Цікаве