WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Заповідники, заказники, парки, резервати Івано-Франківської області. - Реферат

Заповідники, заказники, парки, резервати Івано-Франківської області. - Реферат


Реферат
на тему:
Заповідники, заказники, парки, резервати Івано-Франківської області.
Зміст
Заповідники
Ботанічні резервати та пам'ятки природи
Зоологічні заказники
Ландшафтні парки
Ландшафтно-естетичні траси
Геологічні й геоморфологічні резервати й пам'ятки природи
У гірських районах Івано-Франківщини, яка займає центральну частину північно-східного мегасхилу Українських Карпат, найбільш виразно проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало певний відбиток на морфологічну структуру ландшафтів та характер рослинного покриву майже всіх висотних смуг. У високогір'ї збереглись сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори. В лісовій зоні відомі найбільші в Карпатах масиви реліктової дендрофлори раннього голоцену - сосни гірської, звичайної та кедрової. Виняткове наукове значення для вивчення історії формування рослинного покриву мають торфові болота. Саме в Івано-Франківській області вони займають найбільшу площу і відзначаються великою флористичною різноманітністю.
Сучасні риси рослинності значною мірою обумовлені впливом вологого балтійського кліматичного регіону та прохолодного клімату української степової зони. В рівнинних умовах та передгір'ї сформувалися своєрідні у ботаніко-географічному відношенні ялицево-дубові, дубово-ялицеві, ялицево-буково-дубові та липово-дубові ліси з дуба звичайного, відсутні в інших геоботанічних районах, і тому їх рештки варті охорони. На відміну від Закарпаття та Буковини теплолюбивий дуб скельний зустрічається на Івано-Франківщині зрідка. Його острівні осередки - цінні пам'ятки природи. Зональні бучини теж менш поширені. Натомість значну площу займають ялицево-букові, буково-ялицеві та буково-ялицево-смерекові ліси, насичені бореальними видами. Тіньовитривала ялиця знайшла тут оптимальні умови для свого розвитку, відзначається високою життєвістю і має тенденцію до розширення ареалу.
Різноманітний рослинний і тваринний світ, мальовничі природні та слабоокультурені ландшафти Верхньо-Дністровських і Сколєвських Бескид, Зовнішніх і Привододільних Горган, Чорногори та Чивчин, значні площі пралісів, багаті рекреаційні ресурси - все це накладає певну специфіку й на систему заходів по охороні природи Івано-Франківщини.
ЗАПОВІДНИКИ
Чорногірський масив Карпатського державного заповідника. Чорногора - своєрідний і дуже різноманітний та цікавий геоморфологічний район. Для збереження унікальних, малопорушених господарським впливом гірських екосистем лісового субальпійського і альпійського поясів Карпат у 1964 році було створено на площі 12672 га державний заповідник з двох територіальних комплексів - Чорногірського (7938 га) та Угольського (4734 га).
До Чорногірського комплексу входять три заповідні лісництва - Говерлянське (3927 га), Чорногірське (2100 га) та Високогірське (1911 га). У заповідному масиві розташована найвища на Україні гора Говерла 12061 га), в південно-західному напрямку від якої тягнеться ряд близьких до неї за висотою вершин - Брескул(1919 м), Пожижевська(1882 м), Туркул(1938 м), Поп Іван Чорногірський (2026 м). У підніжжі гір беруть свій початок ріки Прут, Біла Тиса та їх численні притоки.
Клімат високогір'я Чорногори суворий. За даними розташованої на полонині Пожижевській (1429 м) метеостанції, середньорічна температура дорівнює +3,2°, середня температура лютого становить -7,1°, а липня +11,4°. Річна кількість опадів досягає 1491 м (1960 р.). З висотою над рівнем моря помітно змінюються кліматичні умови. Тому в заповіднику добре простежується висотна поясність рослинного покриву.
Завдяки видовому багатству гірська флора й рослинність заповідного масиву здавна привертала увагу ботаніків. Її вивчали С.Кульчицький, А. Козиковський, Т.Вільчинський (1926), Ф. О. Гринь (1954), Г. В. Козій (1954, 1960), В. І. Комендар (1955, 1966), К. А. Малиновський (1959, 1968), М. І. Котов, В. І. Чопик (1960) та інші вчені.
Основним типом рослинності є лісові формації. На висоті 800-1100 (1200) м зонально поширені смереково-ялицево-букові, а вище буково-ялицево-смерекові ліси. Корінні бучини трапляються рідко, вони формуються на родючих, здебільшого вапнистих грунтах і приурочені до теплих південних схилів; з боку Закарпаття піднімаються вище, ніж на північному мегасхилі.
Найбільш розповсюджені бучини маренкові, зубницеві, безщитникові, рідше - бучини живокостеві.
Мішані ліси відзначаються високою біологічною продуктивністю та стійкістю проти вітровалів. Запас деревини на гектарі місцями становить 700-800 м3. Завдяки первинній структурі ліси мають еталонне значення для ведення лісового господарства на природній основі. Рідше в даній висотній смузі зустрічаються групи типів ялицевих і смерекових бучин та букових смеречин. До висоти 1000 м поодиноко зростає клен гостролистий та в'яз шорсткий. Явір піднімається до висоти 1360 м. На південно-західному мегасхилі листяні породи зростають частіше і піднімаються вище, ніж на північно-східному. У Чорногірському лісництві в урочищі Рогнескул на висоті 1300-1320 м описані рідкісні угруповання букових яворин та яворин (що утворюють верхню межу лісу), представлені безщитниковою та бальзаміновою асоціаціями. На терасах рік уздовж гірських потоків зростають вільшини з сірої вільхи, іноді з домішкою смереки; найбільш поширені вільшини трясунковидно-осокові, кременеві та безщитникові.
У межах висот 1100 (1200)-1600 (1650) м сформовані зональні смерекові фітоценози, які утворюють верхню межу лісу. Панівними тут є смеречина квасеницева, чорницева, квасеницево-чорницева, рунянкова. Рідше трапляється смеречина лісово-ожикова, гілокомієва. В приполонинній смузі поширені смеречини альпійсько-безщитникові. На торф'яних болотах фрагментарне зустрічається низького бонітету смеречина сфагнова, а на крутих південних кам'янистих схилах - смеречина куничникова. На річкових терасах та глеїстих грунтах формуються смеречини кременеві. Для трав'яного покриву гірських смерекових фітоценозів характерними є такі ендемічні види, як медунка Філярського, жовтець карпатський та інші.
На північному мегасхилі Чорногори в урочищах Гаджина і Кедроватий(1495 га) на кам'янистих схилах, зайнятих смерековими лісами, зберігся на площі 176 га єдиний у цьому масиві осередок реліктової сосни кедрової європейської. Для його охорони згадані урочища, що належать до Красницького лісництва Верховинського лісокомбінату, доцільно приєднати до заповідника.
Вище смерекових лісів на висоті 1600-1850 м сформований субальпійський рослинний пояс з гірської сосни (жерепа), зеленої вільхи (лелеча) та ялівцю сибірського. Тут поширені також чорничники, лохинники та субальпійські луки - біловусники, щучники, куничники, червонокостричники і польовичники.
Соснове криволісся представлене такими асоціаціями: сосняк чорницевий, квасеницевий, зеленомохово-чорницевий, зеленомоховий, зеленомохово-сфагновий, довгомоховий. На кам'янистих розсипищах поширені сосняки-жерепняки цетрарієві тацетрарієво-зеленомохові.
У формації зеленої вільхи найбільш поширені асоціації - вільшина папоротева, чорницева, лісово-ожикова, куничникова.
У заповідному масиві збереглись найбільші осередки карпато-балканського ендему - рододендрона східнокарпатського, що зростає розірваною
Loading...

 
 

Цікаве