WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Туризм у світовому господарстві - Курсова робота

Туризм у світовому господарстві - Курсова робота

калькулюванні ціни закордонного туру ціна пакету послуг має валютне вираження, а частина витрат (деякі види страхування, консульський збір, транспортні тарифи - частково) встановлюється у національній валюті. Всі ці витрати зводять за діючим валютним курсом до загальної ціни туру в іноземній валюті, (найчастіше у дол. США). Слід відзначити, що на сучасному етапі при реалізації закордонних турів через інфляційні процеси, що відбуваються, туристична фірма може зазнати певних збитків при одержанні оплати туру в національній валюті, оскільки за час між оплатою туру споживачем і конвертацією туристичною фірмою отриманих гривень в іноземну валюту для розрахунку з фірмою, що приймає, може відбутися падіння курсу гривні.
Такий збиток для української туристичної фірми найбільш імовірний, коли оплата туру здійснюється за безготівковим розрахунком через банк, що подовжує термін надходження грошей. Тому тур-оператор до своєї остаточної ціни часто додає певну валютну надбавку, що у більшості нині діючих фірм оцінюється в розмірі до 5% від ціни пакету послуг.
Отже, при формуванні цін важливим пунктом контрактної угоди з іноземними партнерами є умови розрахунків. При їх обговоренні узгоджуються всі деталі: форми і способи платежів, терміни платежів, підстави для платежів тощо.
При калькулюванні цін на тури здійснюється розрахунок прямих змінних витрат та розподіл непрямих умовно-постійних витрат на окремі види турів.
Наказом Державного комітету України по туризму № 23 від 6 червня 1999 р. затверджені "Методичні рекомендації щодо обліку витрат, які входять до собівартості туристичного продукту та порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку суб'єктів туристичної діяльності" 13 .
У туристичній практиці прямі змінні витрати туру включають складові ціни "нетто"), передбачені у складі туру контрактною, агентською чи іншою туристичною угодою, а також прямі виробничі витрати турфірми на придбання прав на послуги сторонніх організацій, оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, вартість послуг гіда, екскурсовода, перекладача та комісійну винагороду іншим посередникам - вітчизняним чи іноземним фірмам-партнерам.
Типова структура непрямих умовно-постійних адміністративних, комерційних та інших загальних витрат вітчизняних туристичних фірм на виробництво і реалізацію туристичної продукції (Вп) включає такі складові
1, с. 90 :
Вп = Воп + Всз + Вр + Взб + Він (5.2)
де Воп.- витрати на оплату праці працівників адміністративного апарату тур- фірми - ЗО - 35%;
Всз. - відрахування на соціальні заходи - 12 - 15%;
Вр. - витрати на рекламу - близько 20%;
Взб. - витрати на інші заходи щодо стимулювання збуту - близько 10%;
Він. - усі інші витрати, в т. ч. оренда офісу, комунальні послуги, опалення, банківські послуги, амортизаційні відрахування та ін. - близько 20%.
Отже, понад дві третини умовно-постійних витрат турфірм - це витрати на рекламу та на оплату праці працівників адміністративного апарату з відрахуваннями на соціальні заходи.
Інколи сума умовно-постійних витрат турфірм розподіляється між різними турами рівними частками, але такий метод розподілу витрат не можна вважати виправданим, тому що асортимент турів, які реалізує підприємство, суттєво відрізняється за ціною "нетто", за інтенсивністю продажу та іншими факторами. Некоректний розподіл умовно-постійних витрат спричиняє помилки у планових розрахунках цін на тури, валового прибутку та інших показників діяльності на наступний період. Більш об'єктивним та економічно виправданим є метод розподілу умовно-постійних витрат пропорційно до маржинального доходу, що входить до ціни пропозиції туру та обумовлюється туристичними угодами й контрактами.
При розробці ціни на туристичний продукт, який реалізувався через посередників, враховують загальний розмір комісійної винагороди посередників.
Практика вітчизняного туристичного бізнесу розрізняє такі види комісійних винагород:
1. Комісійна винагорода туроператорів, що розробляють програми турів та реалізують їх самостійно або через посередників - 15 - 30% від ціни "нетто".
2. Роздрібна комісійна винагорода, що виплачується турагентам, які реалізують тури - 5 - 10% від ціни "нетто".
3. Комісійна винагорода інших посередників між туристом та готелем, екскурсійним бюро, розважальним закладом тощо - від 5% до 15% від ціни "нетто", з врахуванням обсягу реалізації послуг.
Залежно від умов агентських угод між туроператором та турагентами, договорів та контрактів туроператора з виробниками послуг, туристичні фірми формують свої доходи та прибутки зарахунок виплаченої їм комісійної винагороди або за рахунок надбавок до договірних цін.
У практиці іноземних туристичних фірм такі надбавки мають назву "margin" (маржа) і складають 15 - 25% від ціни "нетто", за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями та іншими виробниками туристичних послуг. Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми та формування її прибутку.
Розрахунок загального планового обсягу маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього кошти для формування прибутку. Маржинальний дохід необхідно визначати окремо по кожному турпродукту, тому що тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які відносяться на собівартість туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури користуватимуться найбільшим або найменшим попитом у плановому році, отже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг. Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції й прямими змінними витратами.
Маржинальний дохід від організації туру в розрахунку на одного туриста розраховується за формулою:
Дм = Ц - С (5.3)
де Дм - Маржинальний дохід у розрахунку на одного туриста;
Ц - ціна туру ("брутто");
С - обмежена собівартість туру (ціна "нетто").
Такий аналіз є одним із стандартних прийомів, які застосовуються у бізнес-плануванні для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів туристичних фірм, у тому числі для визначення обсягу без збиткової діяльності, діяльності в зоні прибутковості, запасу фінансової стійкості туристичної фірми.
Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяльності туристичної фірми. Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників, а саме:
o рівень маржинального доходу, відсоток до ціни "брутто" туру;
o сума умовно-постійних витрат;
o середня ціна туру.
Змінні витрати - витрати, сума яких збільшується із зростанням обсягів продажу й знижується при їх зменшенні. Для туристичної галузі це прямі витрати, пов'язані з обслуговуванням туристів, у тому числі, змінні витрати на транспортування, розміщення, харчування та інші витрати, що включаються до
Loading...

 
 

Цікаве