WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Загальні основи навчання рухових дій (Курсова) - Реферат

Загальні основи навчання рухових дій (Курсова) - Реферат

дослідження як перший обов'язковий компонент навчальної діяльності, що входить в ЇЇ структуру, може бути внутрішньою або зовнішньою, але завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта навчальної діяльності.
Мотивація є однією із фундаментальних проблем як вітчизняної, так і зарубіжної психології, а, отже, і педагогіки. В найзагальнішому розумінні мотив - це те, що визначає, стимулює, побуджує людину до здійснення певної дії. Мотивацію можна визначити, з одного боку, як складну, багаторівневу систему збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, цінності і таке подібне.
З іншого боку, треба пам'ятати, що в полімотивованій діяльності завжди домінують певні мотиви.
Одним із провідних компонентів навчальної мотивації є інтерес. У професійному спілкуванні педагогів "інтерес" часто використовують як синонім до навчальної мотивації.
Необхідною умовою формування інтересу до навчальної діяльності є надання учням можливості проявляти самостійність та ініціативу. Чим активніші методи навчання, тим легше зацікавити учнів. Цікавою для них є та робота, котра вимагає постійного напруження. Легкий матеріал не викликає інтересу. Подолання труднощів навчально-тренувальної діяльності - важлива умова виникнення інтересу до неї. Проте трудність навчального матеріалу приводить до підвищення інтересу лише тоді, коли ця трудність посильна і її можна подолати. У протилежному випадку Інтерес швидко падає
Важливою передумовою виникнення інтересу є новизна навчального матеріалу.
5.2.2. Навчальне завдання у структурі навчальної діяльності
Другим за рахунком, але найголовнішим за суттю компонентом навчальної діяльності є навчальне завдання, адже практично уся навчальна діяльність може бути представлена як система навчальних завдань.
Першою і найсуттєвішою особливістю навчального завдання є його спрямованість на суб'єкта (учня) так, як передбачає зміни в самому суб'єкті, що вирішує поставлене завдання.
До навчальних завдань висуваються такі вимоги:
o проектуватись повинна система завдань, а не кожне окреме завдання;
o при конструюванні системи завдань треба прагнути, щоб вона забезпечувала досягнення як близької, так і далекої мети;
o реалізація навчальних завдань повинна забезпечити засвоєння системи засобів, необхідної і достатньої для успішного здійснення навчальної діяльності;
o щоб учні усвідомлено виконували і контролювали свої дії, вирішуючи навчальні завдання, вони повинні мати чітке уявлення про його суть і засоби вирішення.
Вирішення завдання вимагає:
o його розуміння учнями;
o прийняття учнями завдання як необхідного для себе. Іншими словами, завдання повинно бути особистісно значиме;
o вирішення завдання повинно викликати в учнів позитивні емоційні переживання та бажання поставити і вирішити власні завдання.
У зв'язку з цими вимогами важливе значення має правильне, конкретне формулювання завдань і способи їх доведення до свідомості учнів.
Отже, початком будь-якої діяльності є усвідомлення мети і здатність учня відповісти на запитання: "для чого?", "з якою метою я це роблю?".
5.2.3. Контроль (самоконтроль), оцінка (самооцінка) у структурі навчальної діяльності
В загальній структурі навчальної діяльності значне місце належить таким діям, як контроль (самоконтроль) і оцінка (самооцінка). Це обумовлено тим, що всяка дія є довільною, регульованою лише за умови контролювання й оцінення.
Контроль і оцінка здійснюються шляхом порівняння того, що передбачалось одержати, і того, що реально одержали у процесі навчання. Це порівняння є підставою для продовження чи завершення дії (у випадку збігу) або корекції (у випадку, якщо план і результати діяльності не збігаються). Отже, контроль передбачає три ланки:
o формування моделі, взірця, бажаного результату дії;
o порівняння цього взірця і реальної картини дії;
o прийняття рішення про продовження, завершення чи корекцію дії. Дії контролю і оцінки вчителя у процесі навчання повинні перейти в дії самоконтролю і самооцінки учнів [7].
Висновки
З вищесказаного можна зробити наступні висновки:
В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й умінняздійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.
Вчителю важливо також знати, що рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається, у різних учнів неоднаковий, і це суттєво позначається на швидкості і якості засвоєння ними вправи та на їх здатності до творчого використання засвоєної вправи в життєдіяльності.
Аналіз участі свідомості у формуванні і закріпленні рухової дії дозволяє виділити три фази усвідомлення цих дій:
1) мала усвідомленість внаслідок "туманного" уявлення про вправу;
2) відносно повна усвідомленість рухової дії та окремих рухів внаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху;
3) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.
Формування умінь виконувати фізичні вправи, їх трансформація в навички, об'єднання навичок в уміння вищого порядку - це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, яке полягає у його чіткому структуруванні.
У шкільному фізичному вихованні структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.
Список використаної літератури:
1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. - М.: ФиС, 1995.
2. Вайзер С.Р. Это помогает обучению // Физическая культура в школе, - 2001. - №7. - С. 27-28.
3. Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе // Физическая культура в школе, 1975. - №7. - С. 20-23.
4. Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе, - 1989. - № 7. - С. 60-64.
5. Литвинов Е.Н. Обучающая программа по технике попеременного двухшажного хода // Физическая культура в школе, 1982 - №1. - С. 27-29.
6. Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. - № 12. - С. 26-29.
7. Семеринский В.Й. В универсальном секторе для прыжков // Физическая культура в школе, 1990. - № 4 - С. 27-29.
8. Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 2002. - №2. - с.25-28.
9. Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. - №11. - С. 23-25.
10.Шиян Б.М. Теорія і методика Фізичного виховання школярів // 2004.?С.249-261.
11. Круцевич Т.Ю.Теория и методика физического воспитания // Киев,2003.?С.165-173.
Loading...

 
 

Цікаве