WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Загальні основи навчання рухових дій (Курсова) - Реферат

Загальні основи навчання рухових дій (Курсова) - Реферат

сигналізації.
Сприяє закріпленню та вдосконаленню вправи її виконання в присутності сторонніх осіб на тлі підвищеного емоційного стану та втоми. При цьому використовують самоприкази, самопереконання, настройки, самоаналіз. На завершальному етапі вправа виконується з підвищеними вимогами до прояву фізичних якостей (важкий прилад у метанні, свинцеві пояси, біг в ускладнених вимогах, виконання вправ на фоні втоми тощо), але рівень цих вимог не повинен викликати порушень техніки.
Рівень досконалості та міцності засвоєння вправи перевіряють різноманітними способами. Серед них найчастіше використовуються такі прийоми:
o визначення ступеня автоматизації рухової дії шляхом багаторазового серійного виконання вправи (наприклад, 10 штрафних кидків м'яча в баскетболі - оцінюється кількість точних кидків);
o стійкість до втоми визначається кількістю повторень вправи до моменту порушення техніки;
o стійкість до емоційних зрушень перевіряється результативністю виконання рухової дії в навчально-тренувальних заняттях та змагальній діяльності;
o здатність до варіативного виконання рухової дії визначається ефективністю виконання вправи в різних умовах;
o узагальнюючим критерієм оцінки рівня досконалості володіння вправою є ступінь надійності її використання в життєдіяльності.
5. Організація навчальної діяльності
5.1. Особистісно-діяльнісний підхід до організації навчального процесу
Традиційно при аналізі навчального процесу категорія "підхід" розглядається з позиції того, хто навчає, тобто вчителя. В цьому контексті особистІсно-діяльнісний підхід до навчання, що сформувався до середини 90-х років, розглядався переважно як суб'єктно-орієнтовані організація й управління вчителем навчальною діяльністю її суб'єкта - учня при вирішенні ним спеціально підібраних педагогом навчальних завдань різної складності, спрямованих на його розвиток як особистості. Водночас стало очевидним, що особистісно-діяльнісний підхід може розглядатись і з позицій учня, бо специфіка навчальної діяльності полягає в спрямуванні на розвиток і саморозвиток суб'єкта цієї діяльності [7].
Особистісний компонент особистісно-діяльнісного підходу передбачає, що в центрі навчання знаходиться учень як особистість (його мотиви, цілі, неповторний психологічний склад). Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь, учитель визначає завдання занять та формує, спрямовує і коректує весь освітній процес розвитку його особистості. Відповідно мета кожного уроку, заняття при реалізації особистісно-діяльнісного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всього класу. Іншими словами, учень в кінці уроку, заняття повинен відповісти собі: чого він сьогодні навчився, чого не знав або не міг зробити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення (підбір навчального матеріалу, використання прийомів, способів, методів, засобів тощо) проходить через призму особистості учня: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних та функціональних особливостей.
Отже, врахування цих особливостей здійснюється через зміст і форму навчальних завдань, через характер спілкування з учнем. Спрямовані до учня завдання, зауваження, запитання в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинні стимулювати їх пізнавальну активність.
Визначаючи діяльнісний компонент в особистісно-діяльнісному підході до навчання, треба підкреслити, що обидва його компоненти нерозривно зв'язані, оскільки особистість виступає суб'єктом діяльності.
Енергетичним джерелом діяльності, її передумовою є потреба.
Однією з основних характеристик діяльності є її предметність. За предметом діяльності розрізняють і називають її види, наприклад, педагогічна, спортивна тощо.
Діяльність педагога спрямована на передачу соціокультурного досвіду, організацію засвоєння учнями навчального матеріалу.
Діяльність учнів спрямована на засвоєння цього досвіду та навчального матеріалу.
Суттєвою характеристикою діяльності є її мотивованість, яка визначає початковий момент діяльності. Якщо предмет діяльності - це те, на що вона спрямована, то мотив - це те, задля чого відбувається ця діяльність.
Саме навчання, педагогічне спілкування в умовах особистісно-діяльнісного підходу повинно реалізуватись за схемою С, С,, де С, - це учитель, людина, що викликає інтерес до предмета, до себе як партнера, це інформативна для учнів, змістовна особистість, цікавий співрозмовник; С2 - це учень, спілкування з яким розпочинається учителем як співробітництво у вирішенні навчальних завдань при його організуючій, координуючій, стимулюючій ролі.
Одночасно для вирішення навчальних завдань треба організувати навчальне співробітництво і самих учнів, сформувати колективний суб'єкт. Іншими словами, в навчальному процесі повинна працювати схема С2+3+4С,, внаслідок чого має утворитись єдиний взаємодіючий колективний, сукупний суб'єкт (Сс).
Співробітництво - це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізіходу і результатів цієї діяльності.
В основі стратегії співробітництва лежить ідея стимулювання і спрямування педагогом пізнавальних інтересів учнів.
Значення цієї форми організації навчання настільки велике, що весь педагогічний процес сьогодні розглядається як "педагогіка співробітництва".
З психологічної точки зору співробітництво як спільна діяльність, як організаційна система активності суб'єктів, що взаємодіють, характеризується:
o просторовою і часовою співприсутністю;
o єдністю мети і завдань;
o відповідними організацією і управлінням навчальною діяльністю;
o відповідним розподілом функцій, дій і операцій;
o наявністю міжособистісних стосунків.
Навчальне співробітництво у процесі фізичного виховання можна представити у вигляді розгорнутої сітки взаємодій по таких чотирьох лініях:
o учитель - учень - учні;
o учень - учень в парах, трійках, малих групах;
o загальногрупова взаємодія учнів класу;
o учитель - учительський колектив.
Динаміку становлення спільної діяльності вчителя й учнів психологи з певною умовністю поділяють на три фази і шість форм, які переходять одна в іншу.
Перша фаза - "прилучення до діяльності" - включає три форми:
o розподіл дій між учителем і учнями;
o імітуючі дії учнів;
o наслідувальні дії учнів.
Друга фаза - "погодження діяльності учнів з учителем" - включає наступні три форми спільної діяльності:
o саморегулюючі дії учнів;
o самоорганізовуючі дії;
o спонукаючі дії учнів.
Третя фаза передбачає партнерство в удосконаленні оволодінням діяльністю.
Можна вважати, що чим старший учень, тим швидше буде пройдений шлях становлення по-справжньому спільної діяльності. Але починати цей процес необхідно з початкових класів [9].
5.2. Зовнішня структура навчальної діяльності
Навчальна діяльність має свою зовнішню структуру, яка складається з таких основних компонентів: 1) мотивації; 2) навчальних завдань; 3) навчальних дій; 4) контролю, що переходить у самоконтроль; 5) оцінки, що переходить у самооцінку. Розглянемо детальніше кожний із компонентів.
5.2.1. Мотивація як компонент структури навчальної діяльності
Мотивація
Loading...

 
 

Цікаве