WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів - Реферат

Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів - Реферат

запропонував Центральному банку істотно збільшити процентні ставки. Проте, як підтверджує світова практика, такої тактики можна дотримуватися недовго, після чого, як правило, має настати серйозний спад в економіці.
Крім того, уряд Бразилії планував тримати ціни під контролем, а також знизити тарифи на імпорт деяких товарів, щоб не допустити їх подорожчання. Сенат, у свою чергу, схвалив конституційну поправку, згідно з якою на три роки продовжувався й одночасно збільшувався податок на фінансові операції, зарплати і пенсії. Завдяки цьому до кінця 1999 p. було заплановано досягти перевищення прибутків держбюджету над видатками у сумі 23,5 млрд дол. США.
Однак, на думку бразильських підприємців, дрібні фірми (і не лише дрібні) були просто не готові до такого підвищення податків, і в майбутньому вони мали б або істотно скоротити свій штат та обсяг фінансових операцій, або оголосити про банкрутство.
Після оголошення планової девальвації бразильського реала на 9 %, масовий відплив капіталу, що розпочався восени 1998 p., перетворився на неконтрольований. У деякі дні втеча інвесторів сягала 1 млрд дол. США щоденно.
За результатами 1998 p. бюджетний дефіцит у Бразилії досяг 8 %, а державний борг - 45 % ВВП.
І хоча сьогодні руйнівні наслідки світової валютно-фінансової кризи ще не до кінця усвідомлені, а глобалізований характер світової фінансової системи як унікальне явище ще недостатньо вивчений, все ж можна зробити бодай один незаперечний висновок. Як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, які можуть суттєво дестабілізувати їхню економіку і негативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економі-ки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.
Азія до певного часу була наочним прикладом переваг глобалізації. Тільки в 1996 p., наприклад, приплив приватного капіталу в країни, що розвиваються, і в країни з перехідною економікою досяг рекордно високого рівня - 235 млрд дол. США, причому майже половина цієї суми припадала на Азію.
Однак наступні події засвідчили, що частина цих коштів була інвестована непродумане.
2. Основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій
Однією з головних функцій міжнародних валютно-фінансових структур є недопущення кризових потрясінь у міжнародних валютних відносинах.
Як не дивно, але реальні кроки міжнародних валютно-фінансових структур напрочуд стереотипні. Як і у випадку з Мексикою, під час валютно-фінансового обвалу в Південно-Східній Азії Міжнародний валютний фонд виділив 97 млрд дол. США найбільш постраждалим від кризи країнам (Таїланду - 17 млрд; Індонезії - 23 млрд;
Південній Кореї - 57 млрд дол.). Коли криза сягнула Бразилії, МВФ відразу затвердив програму її кредитування на загальну суму 18,1 млрд дол. США.
Як і раніше, і МВФ, і Світовий банк продовжують висувати стереотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів.
Відомо, що МВФ і СБ були створені для розв'язання завдань світу, де панували фіксований режим валютного курсу і контроль за рухом капіталів. Сьогодні постав зовсім інший світ глобальних фінансів, коли існують всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків, вільний рух капіталів в умовах плаваючих валютних курсів. За цих умов координуюча функція МВФ для розвинених ринкових економік виявляється взагалі непотрібною. Разом з тим концентрація зусиль МВФ на країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою (так званих транзитних країнах) також виявляється малоефективною.
Стандартні вимоги до країн, що розвиваються, були розроблені у відповідь на структурну кризу в Латинській Америці у 80-х роках XX ст., узгоджені між МВФ, СБ і Казначейством США. Вони відомі як "Вашингтонська угода" і з часом стали своєрідною економічною доктриною. Ця доктрина ґрунтується на таких вимогах:
o підвищення відсоткових ставок;
o здійснення жорсткої монетарної і фіскальної політики;
o лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки;
o приватизація та макроекономічна стабілізація шляхом скорочення інфляції і бюджетного дефіциту.
Підганяючи всіх під одну мірку у внутрішньоекономічних питаннях, міжнародні організації фактично проігнорували безконтрольний рух капіталу в світових масштабах, надавши змогу самому ринкові його регулювати. Після такого регулювання внаслідок паніки з Південно-Східної Азії пішло більш як 100 млрд дол. США.
Головною складовою кризи в цьому регіоні стало падіння довіри інвесторів, для відродження якої у МВФ є добре відомі ліки - підвищення відсоткових ставок, що дало шанс непогано заробити світовим фінансовим спекулянтам, які, ніким не контрольовані, зрештою своїм масовим виходом розвалили нестабільні ринки.
Окреме питання - перехідні економіки України, Росії, інших країн СНД. Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії.
В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому ситуація потребує радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ.
Намагаючись будь-що захистити неефективні дії МВФ в умовах сучасної світової валютно-фінансової кризи, його директор-розпорядник Мішель Камдессю намагається перекласти тягар відповідальності на самі країни, які найбільше постраждали від неї. Так, виступаючи в червні 1998 p. на міжнародній конференції, присвяченій п'ятиріччю введення киргизької національної валюти - сома, він зазначив, що по суті внутрішні інститути цих країн виявились недостатньо сильними, а внутрішня політика недостатньо гнучкою, аби виконувати дедалі жорсткіші вимоги для забезпечення економічного успіху.
Після цього М. Камдессю зупинився на трьох групах причин, які, на його думку, призвели до кризи.
Перша група - це хиби, які виявилися у різних сферах, зокрема в невжитті заходів щодо стримування перегріву економіки й у недостатній гнучкості валюти, що в поєднанні з гарантіями підтримки банківських корпорацій призвело до надзвичайно великого обсягу зовнішніх позик, часто з коротким строком погашення і значним валютним ризиком.
Друга група - це високий ступінь невиправданого державного втручання в економіку, в тому числі у формі надання кредиту на основі особистих зв'язків і вказівок уряду, наслідком чого були неефективні інвестиції та погіршення якості банківських балансівв умовах недостатнього банківського нагляду.
Третя група - це брак даних про проблеми цих країн, причому не тільки від усього світу, а й від них самих, що породило самозаспокоєність влади і хибне почуття безпеки в іноземних інвесторів, викликало паніку на ринку.
У свою чергу, Президент Світового банку Джеймс Вулфенсон не знайшов нічого кращого, як висловити думку, що фінансова криза в Азії закінчилася. Торкнувшись цієї теми у своєму виступі на прес-конференції в Парижі, він заявив: "Звичайно, майбутнє передбачити неможливо, але я
Loading...

 
 

Цікаве