WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів - Реферат

Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів - Реферат


Реферат на тему
Стратегічні напрями вдосконалення системи регулювання міжнародних фінансів
План
1. Економічні передумови та наслідки зростання нестабільності міжнародних фінансів
2. Основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій
1. Економічні передумови та наслідки зростання нестабільності міжнародних фінансів
Глобалізація економіки, що набирає силу з 70-х років, стала ха-рактерною рисою сучасності.
Глобалізація - це якісно новий стан інтернаціоналізації, який відрізняється від перших післявоєнних десятиліть надзвичайною інтенсифікацією і масштабністю зарубіжної діяльності ТНК, інституційних інвесторів та кредиторів, формуванням автономних євро-ринків. Найбільш характерний цей процес для світових валютно-фінансових потоків.
І хоча міжнародна торгівля продовжує випереджати зростання світового ВВП (у 1960 p. - в 1,5 раза, у 1987-1998 pp. - у 1,8-1,9 раза), все ж сьогодні вона поступилася лідерством у загальному процесі глобалізації на користь світових валютно-кредитних і фінансових зв'язків.
Якщо зіставити обсяги світового валютного ринку з обсягами міжнародної торгівлі й переміщенням боргів, то можна зробити висновок, що ринок іноземної валюти прямо від них не залежить. Якщо відобразити десятки мільярдів доларів щоденних операцій у конкретних торговельних угодах, то одержимо в десять разів більше, ніж цього вимагають реальні умови торгівлі та інвестицій. Іншими словами, на кожну реальну торговельну угоду припадає дев'ять спекулятивних.
Денний оборот на трьох найбільших ринках (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становив 20-30 млрд дол. США в 1973 p.; 60 млрд - у 1983 p.; 1,3 трлн - у 1995 p. і 1,5 трлн дол. США - у 1998 p.
За останні 15 років у світі сформувалися грандіозні потоки "гарячих грошей", які не є виявом потреб виробництва, торгівлі, інвестування чи споживання. Головним їх гаслом є "торгівля грішми". Ці "світові гроші" вже не виконують економічних функцій господарювання, а тому не підлягають дії об'єктивних економічних законів. Вони перестали бути мірилом вартості, засобом обміну чи втіленням багатства.
Спекуляція на світовому валютному ринку, тобто ризикований обмін валют заради зиску, є найбільш характерною рисою сьогодення.
Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпочалися з 1970 p. і призвели до переростання заборгованості окремих країн, головним чином країн, що розвиваються, у глобальну кризу заборгованості.
Перший нафтовий шок 1970 p. викликав різке збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн - імпортерів нафти. Це, у свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному ринку капіталів.
Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової інтеграції. Другий нафтовий шок з 1979 по 1981 p. ще більше ускладнив ситуацію За 1974-1981 pp. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками промислове розвинутих країн досягло 154,2 млрд дол. США; країн, що розвиваються, - 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК склало 393 млрд дол. США.
Третім вирішальним поштовхом до глобальної валютно-фінансової кризи стала світова економічна криза початку 80-х років, яка одночасно започаткувала й сучасну міжнародну кризу зовнішньої заборгованості.
За цих умов навіть країни - члени ОПЕК мали дефіцит за поточними статтями платіжного балансу з 1982 по 1989 p.
Першим симптомом сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової фінансової системи стала криза в Мексиці у 1995 p., яка практично звела нанівець шість років важкої праці мексиканського народу. Мексика стояла перед загрозою колапсу всієї економіки, що справило б руйнівний вплив на весь Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. І президент США прийняв рішення на власний розсуд, оскільки для підтримки Конгресу був потрібен певний час, а зволікати не можна було. Мексиці було надано 20 млрд дол. із Фонду валютної стабілізації; 25 млрд - із спеціального пулу для підтримки американського долара; 18 млрд надійшло від МВФ; 10 млрд виділили центральні банки індустріальних країн через Банк міжнародних розрахунків у Базелі і 3 млрд надійшло від комерційних банків. Разом - 76 млрд дол. США, і Мексику вдалося втримати на поверхні.
Щодо наслідків банківських криз, які охопили інші країни Латинської Америки, то Чилі, наприклад, зазнала у зв'язку з банківською кризою втрат, які перевищили 30 % від ВВП, враховуючи всі непрямі витрати, а внаслідок банківської кризи у Венесуелі подібні втрати становили понад 20 % від ВВП.
Проте такий колосальний валютно-фінансовий обвал, як завжди, нікого нічому не навчив. Серед політиків, вчених, практиків аж до 1997 p. панували спокій, самовдоволеність і самовпевненість.
Криза спочатку вразила Японію, однак ця могутня країна, хоч і з певними втратами (падіння ВВП в 1998 p. становило більш як 2 %), все-таки змогла витримати її удар. Однак у лютому 1998 p. стало очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Південна Корея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт, що темпи економічного зростання у цих країнах впродовж останніх 30 років становили 5 % ВВП на одного жителя і більше. В Індонезії, наприклад, норма бідності зменшилася з 64 % у 1975 p. до 11 % у 1995 p.
Економіки країн Південно-Східної Азії не встояли перед бурею песимізму, паніки, втрати довіри і відчаю, хоча інфляція тут безпосередньо напередодні кризи, як і раніше, була незначною. Сталося небувале розладнання приватного сектору незважаючи на відносну міць державних фінансів більшості країн Південно-Східної Азії.
Показники фондових ринків у цих країнах порівняно з 1996-
1997 pp. впали більш ніж на 50 %, а в деяких випадках - на 75 % . Валюти країн Південно-Східної Азії знецінились щодо долара США на 40-72 %, залежно від країни, значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав приватний сектор.
Падіння ВВП на душу населення у 1998 p. порівняно з 1996 p. (коли цей показник досяг максимального рівня) становило: в Індонезії - майже 73 %, у Таїланді - 40, Південній Кореї - 43, Малайзії - 30 %. Остання відмовилася від допомоги МВФ, звинувативши у всіх бідах світових фінансових спекулянтів і обмеживши їх доступ на малайзійський ринок.
За прогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-Східної Азії можуть досягти, у кращому разі, близько 2001 року.
Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, у серпні
1998 p., вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД. За даними Голови правління Національного банку України Віктора Ющенка, російські банки втратили внаслідок кризи 10 млрд нових рублів, українські - 650 млн дол. США.
Наприкінці 1998 p. криза відбилась у тій країні Латиноамериканського континенту, про яку ще на початку 70-х років тодішній президент США Річард Ніксон сказав: "Куди піде Бразилія, тудипрямуватиме й уся Латинська Америка".
Першою реакцією валютного ринку Бразилії було здешевлення реала на 27 %. Однак, щоб запобігти подальшим, більш руйнівним наслідкам валютно-фінансової кризи, глава держави Фернанду Енріке Кардозу, колишній міністр фінансів Бразилії,
Loading...

 
 

Цікаве