WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС - Реферат

Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС - Реферат


Реферат на тему
Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС
Особливості функціонування фінансової системи ЄС
Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС - основна фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної фінансової бази - безпрецедентний випадок в історії створення інтеграційних угруповань.
Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об'єднаних фінансових ресурсів Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди - Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства, Європейський фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на проведення науково-технічної і промислової політики ЄС та ін. Починаючи з 1971 p. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ). Частина ПДВ з 1979 p. надходить до євробюджету на правах власних ре-сурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає відра-хуванню країнами - учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку, що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 % розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом єдиної основи стягнення податку. Видаткова частина бюджету містить кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.
Щодо національних бюджетів країн - учасниць ЄС, то практично із самого початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:
o наближення й уніфікації бюджетної документації, статистики і процедури;
o вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП;
o гармонізації структур бюджету;
o координації бюджетної політики;
o гармонізації податків та податкової політики. Усвідомлюючи всю складність вирішення цього завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його реалізації поступово.
На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто технічних питань - розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку методики гармонізації бюджетної політики.
У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики: скорочення дефіцитів держбюджетів;
збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвес-тування; перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення контролю за рівнем соціальних витрат.
У цілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС характеризується певними суперечностями.
З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і взає-мопов'язані, але залишаються автономними; країни, як і раніше, мають різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію всередині держави, що є причиною незбігання інтересів у економічній і бюджетній політиці. Ці фактори інколи стають перешкодою на шляху до уніфікації бюджетного процесу.
З іншого боку, відбувається процес звуження автономії окремих країн у сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них має надавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетів і звіти про їх виконання, інформувати органи Європейського Союзу про проведення тих чи інших бюджетних заходів. Це, зі свого боку, є переконливим доказом успішного просування вперед процесу європейської інтеграції.
Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 p. поставив завдання поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації і стандартизації.
У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем оподаткування до "єдиного знаменника", тобто зближення податкової структури, механізму стягнення, величини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.
Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжна-родних економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє принцип "одна голова - один голос". Це тим більше викликає здивування, якщо врахувати, що до органу, який приймає рішення Ради ЄЦБ входить менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представники інтересів усього Європейського Союзу, в даному випадку - у валютно-фінансовій сфері.
Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Євро-пейському Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному завершилося до початку 1993 p. Цей ринок передбачає такі принципи діяльності європейських банків:
o для здійснення банківської діяльності на території будь-якої країни - учасниці ЄС достатньо одержати ліцензію в одній із цих країн (як правило, мається на увазі країна походження банку);
o основною моделлю організації європейських банків є універсальний банк, який здійснює фінансові операції всіх видів, включаючи операції з цінними паперами;
o регулювання банківської діяльності й нагляд за нею здійснює країна походження банку.
Перша банківська директива (1977 p.) та друга банківська директива, яка набрала чинності з початку 1993 p., містять узгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг; регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських операцій; принципи захисту банківськоїтаємниці; правила фінансової звітності; рекомендації щодо прозорості закордонних фінансових оборудок з метою попередження відмивання "брудних грошей". Багато принципових положень першої і другої банківських директив базуються на рекомендаціях Банку міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі - найавторитетнішої міжнародної банківської установи світу, свого роду "головного банку центральних банків". Саме це значно полегшило процес узгодження цих важливих положень та їх прийняття країнами - членами ЄС.
Запровадження єдиної системи ліцензування банків означає свободу доступу на національні ринки фінансових послуг
Loading...

 
 

Цікаве