WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Регіональні валютно-фінансові угруповання - Реферат

Регіональні валютно-фінансові угруповання - Реферат

стерлінгової валютної зони визначені у двох основних законодавчих актах: "Про регулювання фінансового захисту" (1939 p.) та "Про валютний контроль" (1947 p.). Країни - члени стерлінгової зони зобов'язувалися забезпечувати не тільки взаємний валютний контроль, а й аналогічні спільні заходи такого контролю щодо третіх країн, які не входили до зони. Між Сполученим Королівством і країнами стерлінгової зони були підписані угоди, які передбачали об'єднання їхніх золотих і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати значну частину цих резервів. Таке об'єднання ставило перед валютним центром зони ряд важливих питань забезпечення ліквідності у відносинах з країнами, що не входять до валютної зони. Центр повинен був зберігати достатньо валютних резервів для забезпечення платіж-них зобов'язань всіх країн валютної зони щодо зовнішнього світу. Тому нерідко коливання платіжних балансів країн - членів зони з країнами, що не входять до неї, примушують центр до таких порушень рівноваги в міжнародних платежах, у яких він безпосередньо не зацікавлений, та часто ставлять його в скрутне становище.
До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином країни - члени Британської Співдружності Націй та деякі інші держави, які мають досить тісні торговельні, економічні, валютно-фінансові та політичні відносини, що складалися історично протягом століть: Ірландська Республіка, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін.
Об'єднання в складі стерлінгової зони багатьох різноманітних за рівнем економічного розвитку держав пояснюється перш за все тим, що всі вони перебували з Великою Британією в тісних економічних відносинах, які склалися ще в період англійського колоніального панування. Певну роль відіграли також традиційні методи здійснення між цими країнами міжнародних розрахунків через Лондонський фінансовий центр.
Функціонування стерлінгової валютної зони забезпечує Великій Британії серйозні економічні вигоди, оскільки переважна більшість країн-учасниць є невичерпними джерелами різноманітної сировини, місткими ринками збуту англійських товарів, сферою вивозу капіталу. Тому Велика Британія, щоб зберегти зону, останнім часом нерідко йде на певні поступки країнам-учасницям у напрямку лібералізації, надаючи їм фінансову допомогу, пільговий режим при реалізації товарів на англійському ринку, деякі переваги при здійсненні операцій на лондонському валютному ринку.
Такі поступки, як правило, мають місце після чергової девальвації фунта стерлінгів, тобто під час чергової загрози престижу головної валюти стерлінгової зони. Так, після девальвації фунта стерлінгів у 1967 p., Велика Британія була змушена допустити створення і нагромадження самостійних золотовалютних резервів у ряді країн - учасниць зони, значно збільшити надання економічної допомоги та пільгових кредитів цим країнам. Останні домоглися також доларового застереження за належними їм стерлінговими авуарами, яке гарантує ці авуари від майбутнього ймовірного знецінення на випадок нової девальвації фунта стерлінгів.
Як зазначалося, стерлінгова валютна зона юридичне не має цент-ралізованого керівного органу і формально вся її діяльність здійснюється автономними валютними органами кожного учасника, однак рекомендації англійського казначейства відіграють важливу роль у координації валютної політики зони в цілому. Крім того, координація валютної політики окремих країн здійснюється через гнучкі організаційні механізми зони: періодичні конференції прем'єр-міністрів і міністрів фінансів країн - членів Британської Співдружності Націй. Важливу роль у цьому відіграє спеціально створений статистичний комітет стерлінгової зони.
Стерлінгова валютна зона є найбільшим серед подібних регіональних валютних угруповань країн світу.
Другим регіональним валютним угрупованням е доларова валютна зона, яка утворилася на початку Другої світової війни на базі доларового валютного блоку. До її складу входять головним чином країни Північної, Центральної і Південної Америки. Доларова зона - це регіональне валютне угруповання країн, грошові системи і зовнішні розрахунки яких орієнтуються на долар США. Як і стерлінгова валютна зона, вона не має офіційної юридичної основи у вигляді спеціальних міждержавних угод. Її економічною основою виступає американський капітал. Саме США є основним споживачем значної частини сировинних ресурсів країн - учасниць зони і головним постачальником готових виробів у ці країни.
Зовнішня торгівля країн доларової зони орієнтується в основному на американський ринок. Основна маса капіталів, вкладених в економіку країн - учасниць зони, також належить США, що забезпечує цій країні значний, і не тільки чисто економічний, вплив на всі країни, що є членами цього регіонального валютного угруповання.
Третім регіональним валютним угрупованням є валютна зона французького франка, яка виникла на базі колишніх французьких колоніальних володінь у 1945 p. На відміну від інших подібних регіональних угруповань, між країнами - членами зони було досягнуто угоди про заснування її як добровільного об'єднання країн-учасниць. Було створено Валютний комітет для координації валютної і кредитної політики у цій валютній зоні. Згодом Валютний комітет зони франка було замінено секретаріатом, який є дослідним підрозділом Французького банку. Крім того, для розгляду питань, які становлять спільний інтерес, та з метою зближення позицій країн зони, систематично - два рази на рік, зустрічаються міністри фінансів відповідних країн. Угодою передбачені періодичні двосторонні та багатосторонні консультації.
Специфічною рисою валютної зони французького франка є існування трьох підгруп держав, що входять до неї.
До першої підгрупи входять французькі департаменти метрополії, чотири французькі заморські департаменти і заморські території. Всі ці регіони перебувають під валютним суверенітетом Французької Республіки.
Другу підгрупу утворюють африканські держави і Мадагаскар.
До третьої підгрупи входять Марокко, Алжир і Туніс.
У валютній зоні франка, як і в інших регіональних валютних угрупованнях, взаємні відносини валютного співробітництва невіддільні від інших форм зовнішньоекономічних зв'язків. Так, африканські країни і Мадагаскар (друга підгрупа) одержують державнудопомогу з боку Франції: субсидії, позики або гарантії фінансування, капітальні вкладення через Фонд допомоги і співробітництва та Центральну касу економічного співробітництва, різноманітні торговельні й фінансові переваги. Стосовно країн, які входять до третьої підгрупи (Марокко, Алжир, Туніс), то вони одержують від Франції фінансову допомогу на привілейованих умовах, користуються преференційним режимом у торговельних відносинах; з Тунісом і Марокко, наприклад, підписані спеціальні протоколи про співробітництво, що регулюють їх валютно-фінансові й торговельні відноси-ни з Францією.
Серед інших валютних зон зона французького франка виявилась найбільш стабільною та життєздатною й успішно функціонує донині.
Література
1. Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. - К., 1996.
2. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
3. Бланк И. А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.
4. Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. - К., 1997.
5. Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. - М.: Финансы, 1997.
6. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1997.
7. Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. - М.: Финансы и статистика, 1996.
8. Ефимова О. В. Финансовый анализ. - М., 1996.
9. Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. - М.: Финансы и статистика, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве