WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Управління прибутком та податковими платежами. Дивідендна політика - Курсова робота

Управління прибутком та податковими платежами. Дивідендна політика - Курсова робота

коректування на індекс інфляції стосовно попереднього періоду.
Стадія кон'юнктури товарного ринку. У період підйому кон'юнктури ринку, на якому підприємство реалізує свою продукцію, ефективність капіталізації прибутку в процесі його розподілу зростає. Дія цього сприятливого фактора дозволяє одержати в майбутньому періоді набагато більшу норму прибутку на реінвестований капітал, ніж у попередні періоди.
Внутрішні фактори впливають на пропорції розподілу прибутку, тому що дозволяють формувати їх стосовно до конкретних умов і результатів господарювання даного підприємства.
Менталітет власників підприємства. Це один з важливих чинників, що формують конкретний тип політики розподілу прибутку підприємства (його дивідендної політики). Якщо власники мають потребу в постійному припливі доходів і не допускають ризику, пов'язаного з тривалим очікуванням цих доходів у майбутньому періоді, то вони будуть наполягати на забезпеченні високої частки споживаного прибутку в процесі його розподілу. У той же час, якщо власники не мають потреби у високих поточних доходах і надають перевагу ще більш високому рівню цих доходів у майбутньому періоді за рахунок реінвестування капіталу, то частка капіталізованої частини прибутку буде зростати.
Рівень рентабельності діяльності. При низькому рівні рентабельності господарської діяльності (а відповідно і меншій сумі прибутку, що розподіляється) воля формування пропорцій його розподілу істотно обмежена. Це пов'язано з тим, що визначена частина прибутку обумовлена контрактними зобов'язаннями з власниками, з персоналом чи регламентується правовими нормами (формування резервного фонду).
Інвестиційні можливості реалізації високоприбуткових проектів. Якщо в портфелі підприємства є готові реальні проекти, внутрішня ставка прибутковості по яких значно перевищує середньозважену вартість капіталу і такі проекти можуть бути реалізовані у відносно короткий період, то частка капіталізованого прибутку повинна істотно зрости.
Альтернативні внутрішні джерела формування фінансових ресурсів. Якщо потреба в інвестиційних ресурсах, що забезпечують приріст намічених обсягів операційної діяльності, може бути задоволена за рахунок альтернативних внутрішніх джерел їхнього формування, то можливості використання прибутку для споживання істотно розширюються. І навпаки.
Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях свого життєвого циклу підприємства змушені більше коштів інвестувати у свій розвиток, обмежуючи розміри виплат доходів власникам. Це пов'язано з високим рівнем інвестиційних потреб таких підприємств, їх відносно меншим потенціалом доступу до кредитних ресурсів, більш високою вартістю приваблюваного капіталу і т.п. У той же час підприємства на стадії зрілості ведуть не настільки активну діяльність у сфері реального інвестування, мають можливість залучати необхідні їм кредитні ресурси на більш вигідних умовах, а отже, можуть забезпечити більш високі розміри виплат доходів власникам і персоналу.
Рівень ризиків здійснюваних операцій і видів діяльності. Якщо підприємство веде агресивну, високоризикову політику в окремих сферах своєї діяльності, здійснює великий обсяг окремих господарських операцій з високим рівнем ризику, воно змушене направляти більше коштів з прибутку на формування резервного та інших страхових фондів. Без забезпечення такого мінімального внутрішнього страхування високоризикової господарської діяльності зростає невідворотна загроза банкрутства підприємства.
Рівень коефіцієнта фінансового левериджа. Якщо підприємство має можливість підвищити ефект фінансового левериджа за рахунок росту його коефіцієнта, не знижуючи при цьому істотно рівень своєї фінансової стійкості, частка споживаної частини прибутку в процесі її розподілу може бути підвищена. І навпаки, якщо коефіцієнт фінансового левериджа надмірно високий і не забезпечує приріст фінансової рентабельності, а зниження обсягу використовуваного позикового капіталу може викликати істотне скорочення обсягів операційної діяльності, підприємство змушене капіталізувати значну частину свого прибутку.
3 ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА
Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для інвестування.
Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.
На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:
" різноманітні кредитні та фінансові обмеження;
" диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;
" сприятливі форми інвестування у певні періоди;
" бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки).
У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику.
Оптимальна дивідендна політика - це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.
Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Однак можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.
Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати:
" заборгованість за раніше випущені облігації;
" виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;
" достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;
" норми податкового законодавства.
Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою.
Відправна точка залишкової теорії дивідендів полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реінвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком.
Якщо підприємство може реінвестувати нерозподілений прибуток при нормі 20%, а найвища норма, яку акціонери можуть отримати з інших альтернативних джерел, становить 10%, то акціонери захочуть, щоб підприємство утримало їх прибутки.
Залишкова дивідендна політика передбачає чотири послідовні кроки у прийнятті рішень про виплату дивідендів.
1-й - складання оптимального бюджету інвестицій;
2-й - визначення частини інвестування за рахунок боргових зобов'язань згідно з оптимальною структурою капіталу підприємства;
3-й - визначення частки інвестування за рахунок нерозподіленого прибутку;
4-й - прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів.
Слово "залишковий" означає "залишковий понад" (відкладений) і тому залишкова політика полягає у тому, що дивіденди виплачують після вичерпання сприятливих можливостей вигідного внутрішнього інвестування для розширення виробництва.
Існують три основніметоди виплати дивідендів.
Метод стійкого збільшення дивіденду на акцію полягає у тому, що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів, наприклад, 5% у рік і
Loading...

 
 

Цікаве