WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Формування фінансових ринків країн, що розвиваються - Реферат

Формування фінансових ринків країн, що розвиваються - Реферат


Реферат на тему:
Формування фінансових ринків країн, що розвиваються
Обсяги надходження фінансових ресурсів на ринки, що розвиваються, цілком спростували твердження багатьох економістів про те, що країни з нерозвиненими фінансовими ринками, до того ж нерідко обтяжені високою заборгованістю, не зможуть отримати доступу до міжнародного ринку приватних капіталів протягом тривалого періоду. Так, якщо на початку 1989 р. ціна зовнішнього боргу іноземним банкам країн, які долучилися до плану "Брейді", на вторинному ринку становила лише 40 центів за долар [1, с. 234], а потоки приватного капіталу в основному обмежувалися кредитуванням, то 90-ті роки ХХ сторіччя, навпаки, продемонстрували рух капіталу на означені ринки у такому обсязі, який відносно ВВП не досягався з часів золотого стандарту кінця ХIХ і початку ХХ століть. Іноді стрімку інтеграцію ринків, що розвиваються, до міжнародної фінансової системи розглядають як початкову стадію відновлення того типу відносин між країнами-імпортерами й експортерами капіталу, який існував у більш ранні періоди високої мобільності - з 1880 по 1914 р., а також у 20-х роках минулого сторіччя. Проте необхідно відзначити, що в ці періоди міжнародні економічні зв'язки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської) і лише потім - між самими метрополіями.
Доба класичного золотого стандарту (1870-1914 рр.) вважається найтривалішим в історії періодом високої мобільності фінансових ресурсів між країнами-експортерами капіталу - Великою Британією і, меншою мірою, Францією та Німеччиною, а також провідними імпортерами капіталу, які умовно поділялись на дві групи країн. Перша складалася з держав Північної Америки, Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика), Океанії (Австралія). До цих регіонів капітал надходив із Великої Британії. Другу групу, до якої належали країни Центральної та Східної Європи, Скандинавські держави, Росія, Близький Схід і Африка, забезпечували фінансами Франція й Німеччина.
Глобальні ринки капіталу за тих часів можна охарактеризувати у такий спосіб. Обсяг сукупних потоків капіталу найголовніших імпортерів та експортерів фінансових засобів, що розраховувався як середня величина вартості дефіцитів/надлишків поточного платіжного балансу до ВВП, був вищим протягом 1870-1930 рр., ніж у наступні десятиліття. В період з 1870 по 1914 р. цей показник становив у середньому близько 3,3%, а в 90-х роках минулого століття досяг лише 2,6%.
Значним було відношення потоків приватного капіталу до ВВП. Так, наприклад, середньорічний вивіз капіталу з Великої Британії протягом 1880-1914 рр. становив 5% ВВП, з Франції та Німеччини - в середньому близько 3 і 2% відповідно. Протягом 1881-1890 рр. щорічний приплив капіталу в Австралію дорівнював у середньому 6% ВВП, у Канаду - 5%.
Портфельні інвестиції відігравали порівняно більшу роль, ніж прямі. Останні в 1870-1914 рр. становили 10% іноземних вкладень Великої Британії. У 1913 р. у власності трьох провідних кредиторів (Великої Британії, Франції і Німеччини) було 80% цінних паперів, випущених країнами-імпортерами капіталу на суму в 35 млрд доларів. Це свідчить про те, що чистий відплив капіталу дорівнював приблизно 30 млрд доларів [1, с. 235].
Хоча в минулому кредитування фінансувалось переважно за рахунок приватних ресурсів, розмір міжнародного кредитування прямо чи побічно залежав від рішень, ухвалених урядом. Більшість запозичень здійснювалась державою з метою будівництва залізниць і забезпечення суспільних потреб. Приватними позичальниками здебільшого виступали залізничні компанії, чиє нерухоме майно гарантував уряд.
Важливу роль у стимулюванні глобальних потоків капіталу відігравали інвестиційні банки. Фінансові посередники мали значний вплив завдяки володінню необхідною інформацією і здатністю заробляти солідні прибутки.
Період з 1870 по 1914 р. характеризувався нерівномірністю потоків капіталу між імпортерами й експортерами фінансових ресурсів. Мінливість обсягів інвестицій обумовлювалась циклічними коливаннями економіки Великої Британії. Зниження інвестиційного попиту, а потім і відсоткових ставок у Великої Британії обумовлювали відтік капіталу, оскільки інвестори прагнули отримати більш високі прибутки за кордоном. Цей рух капіталу часто набував форми придбання облігацій, випущених країнами-імпортерами капіталу. Залучені засоби використовувались позичальниками для фінансування різних проектів, включаючи розвиток експортоорієнтованих галузей. Пожвавлення у Великій Британії і/чи підвищення дисконтної ставки Банком Англії з метою обмежити втрати золотих резервів призводило до зростання відсоткових ставок, а надалі й до скорочення обсягу вивозу капіталу. В деяких випадках країнам, які залучали капітал, вдавалось компенсувати скорочення обсягів надходження іноземних ресурсів за рахунок ефективності раніше здійснених інвестицій, що стимулювали збільшення доходів від експортних постачань.
Але іноді зниження притоку капіталу в поєднанні зі скороченням експортних надходжень призводило до зниження темпів економічного розвитку. Це було обумовлено такими чинниками.
По-перше, при зниженні розмірів вивозу капіталу з Великої Британії проекти, що здійснювались в країнах-реципієнтах і були орієнтовані на розвиток експортного потенціалу, залишалися незавершеними, а в деяких випадках їх виробничих потужностей не вистачало для отримання тієї кількості експортної продукції, яка була необхідна, щоб компенсувати скорочення припливу засобів.
По-друге, навіть якщо країнам-дебіторам і вдавалось наростити обсяги експортоорієнтованої продукції, підвищення відсоткових ставок у Великій Британії змушувало британські компанії скорочувати імпортні закупівлі. Це часто призводило до різкого падіння товарообігу країн-імпортерів капіталу, зменшення обсягу надходження фінансових ресурсів і уповільнення темпів економічного росту.
Позичальники часто не могли впоратися з цією ситуацією і були змушені припиняти виплати за обслуговування боргу чи відмовлятися від зобов'язань по золотому стандарту. Часом такі поворотні моменти супроводжувались банкрутствами фінансових інститутів, тобто мали місце фінансові кризи, що виникали у країнах-імпортерах набагато частіше, ніж у метрополіях.
Реакція
Loading...

 
 

Цікаве