WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки - Реферат

Концептуальні підходи до формування державного бюджету в умовах ринкової економіки - Реферат

грошей в обіг відповідно до реальних потреб економіки.
Якщо додаткова емісія спрямована на розвиток виробничих сил і сприяє науково-технічному прогресу у виробництві, то таке збільшення грошової маси не тільки не стає інфляційним, а навпаки, за умов реального підвищення суспільної продуктивності праці протистоятиме інфляції.
В Україні в умовах скорочення виробництва існувала практика подолання інфляції шляхом замороження заробітної плати, затримання її виплати, скорочення соціальної допомоги. З 1995 по 1999 р. загальна заборгованість із заробітної плати та соціальних виплат постійно збільшувалася і тільки з 2000 р. почала зменшуватись. Зниження рівня інфляції шляхом штучного обмеження купівельної спроможності населення призводить до перманентного скорочення сукупного попиту і до дедалі зростаючого згортання виробництва. Але якщо вдатися до емісійного погашення боргів населенню і скорочення на цій основі дефіциту бюджету, то це зумовить інтенсивне розкручування інфляційної спіралі.
За емісійного фінансування бюджетного дефіциту в Україні існувала висока ймовірність того, що емісійні кошти, спрямовані на погашення заборгованості із заробітної плати, не надійдуть у вітчизняний сектор ринку. Цепояснювалося схильністю населення до купівлі імпортних товарів та іноземної валюти. Отже, без адекватних заходів, спрямованих на зменшення попиту на імпортні товари, нормалізацію валютного обороту, звуження тіньового сектору економіки і підвищення ефективності вітчизняного виробництва, емісійні кошти не стануть ресурсом відродження національної економіки.
На 2000 р. був запланований бездефіцитний бюджет, а фактично зведений і державний бюджети були виконані з профіцитом.
На 2001 р. так само було заплановано бездефіцитний бюджет. Крім того, з вересня 1999 р. спостерігалась тенденція до збільшення ВВП. Порівняно з 1999 р. у 2000 р. реальний ВВП становив 106 %. Це дало підстави сподіватись на подальше поліпшення стану державних фінансів. З 2002 р. почали планувати помірний дефіцит бюджету.
Таким чином, дефіцит бюджету виникає як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин. Найпоширенішою з них є обмежені можливості держави щодо мобілізації необхідних доходів. Це пояснюється недостатнім урахуванням можливої зміни обставин, тим більше в перехідних економіках, де часто відсутній необхідний досвід макроекономічного прогнозування. Зменшення обсягу надходжень до державного бюджету може також спостерігатися через зниження експортних цін, зменшення обсягів виробництва понад передбачуваний рівень, зниження попиту на вітчизняну продукцію. Це небезпечне тим, що за стійкої тенденції до випередження темпів підвищення державних видатків порівняно з темпами збільшення державних доходів короткострокова бюджетна незбалансованість поступово перетворюється на довгострокову. За відсутності перспектив економічного розвитку у країні її внутрішні і зовнішні борги збільшуються швидкими темпами. Що довше це відбувається, то важче вийти з такого становища.
Наочне підтвердження тому - країни з перехідною економікою, у тому числі Україна, де найбільшу загрозу для макроекономічної стабільності становлять інтереси суб'єктів економічної діяльності, які намагаються споживати більше, ніж виробляють. Це стосується насамперед підприємств, на яких підвищення заробітної плати перевищує підвищення продуктивності праці й які не можуть функціонувати без державних дотацій. Стосується це також уряду, видатки якого надмірні й неефективні.
Як звичайні інвестори уряди вдаються до позик й інвестують їх у проекти, доходи від яких перевищують процентні виплати за позику.
Відмінність полягає в тому, що часто доходи уряду визначаються рівнем зростання ВВП, а не прибутком для приватних підприємств. З огляду на це Україна має витрачати запозичені кошти переважно на реформи, оскільки саме вони можуть стимулювати зростання ВВП. Натомість запозичені кошти витрачаються на фінансування державного апарату і не завжди обґрунтовану підтримку збиткових підприємств та окремих груп громадян. Така неефективна політика зрештою призвела до гіперінфляції в 1993 р. (дефіцит державного бюджету фінансувався за допомогою прямих кредитів уряду з боку НБУ або просто за рахунок сеньйоражу) і фінансових криз восени 1997 р. та в серпні 1998 р. З 1998 р. фінансування дефіциту бюджету за рахунок прямих кредитів НБУ припинилося і здійснюється тільки за рахунок внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Зниженню бюджетного дефіциту сприяє скорочення витратної частини бюджету: вивільнення його від більшої частини фінансування виробничої сфери, за винятком фінансування великих міжрегіональних програм, субсидування окремих капіталомістких галузей і сільського господарства, максимальне скорочення дотацій збитковим підприємствам тощо.
Держава продовжує контролювати значну частину економіки України за допомогою бюджету. При цьому важливо, щоб дефіцит бюджету зменшувався реально, а не номінально. Так, майже щороку після проголошення Україною незалежності реальний дефіцит бюджету перевищував планові показники, тобто завжди перевищував дефіцит, схвалений Верховною Радою і офіційно зазначений у фіскальній статистиці. А це, у свою чергу, суттєво знизило довіру населення до держави та її політики.
Різним типам бюджетних дефіцитів відповідають різні стратегії бюджетно-податкової політики.
Сальдо державного бюджету може змінюватися під дією як так званих вбудованих стабілізаторів економіки (циклічний дефіцит), так і через здійснення дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит).
У результаті здійснення дискреційної політики співвідношення дохідної та видаткової частин бюджету змінюється тільки в результаті безпосереднього свідомого та цілеспрямованого втручання уряду. Наприклад, у період економічного спаду уряд може прийняти рішення про збільшення видатків та (або) зменшення податкових ставок (стимулююча фіскальна політика). Таким чином, фактично
цілеспрямовано створюється дефіцит державного бюджету для подолання спаду або депресії. І навпаки, якщо в економіці посилюється інфляція, уряд приймає рішення про зменшення видатків та (або) збільшення податків (стримуюча фіскальна політика).
Такі рішення уряду пов'язані зі значними внутрішніми часовими лагами, оскільки, по-перше, зміна структури бюджетних видатків або ставок оподаткування потребує тривалого обговорення у
Loading...

 
 

Цікаве