WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Шляхи перебудови фінансових відносин - Реферат

Шляхи перебудови фінансових відносин - Реферат

загальноцивілізаційної тенденції у розвитку відносин власності, пов'язаної із зміною домінуючого об'єкта власності. На відміну від індустріальної цивілізації, де домінуючий об'єкт власності - створені людиною предмети виробничого призначення, передусім знаряддя праці, у постіндустріальній цивілізації таким домінуючим об'єктом стає інформація, яка втілює в собі витрати переважно інтелектуальної робочої сили і є основою інтелектуальної власності людини.
Нарешті, ще одна, третя, позиція, що визначає логіку еволюційних змін у відносинах власності, пов'язана з їх демократизацією. Процес демократизації власності є багатоаспектним за своїм змістом. Він пов'язаний насамперед зі всебічним розвитком корпоративної власності. У західних країнах частка продукції, виробленої на підприємствах з корпоративною формою власності, у загальному обсязі реалізованої продукції становить 80-90%. На початку 50-х років у США налічувалося близько 6 млн. акціонерів. Сьогодні кількість їх наблизилася до 50 млн. У цілому в країнах Заходу кожен третій дорослий громадянин є акціонером. Всім також зрозумілі роль та значення у демократизації відносин власності малих підприємств, на які в окремих країнах Заходу припадає 40 і більше відсотків виробленої продукції.
Нарешті, процес демократизації власності реалізується і на основі якісних перетворень механізму функціонування державної власності, в якій і донині в окремих країнах Заходу сконцентровано достатньо вагому частку суспільного капіталу. І в цьому нам потрібно розібратися грунтовніше. Загальною тенденцією цивілізаційного розвитку є прогресуюче відокремлення власності від влади (насамперед політичної). Суть проблеми, про яку йдеться, зводиться до того, у чиїх інтересах використовується державна власність. За умов тоталітарного соціалізму, як ми добре знаємо, державна власність функціонувала фактично у формі державно-бюрократичної власності. Вона використовувалася насамперед в інтересах партійно-бюрократичної номенклатури. На противагу цьому в умовах правової держави відповідна форма власності підпорядковується загальнонаціональним інтересам. Це означає, що реальне відокремлення власності від влади можливе лише на основі утвердження та зміцнення демократичних засад розвитку суспільства. За відсутності реальної демократизації державна власність обов'язково використовуватиметься у протилежних інтересах.
Зазначене дозволяє глибше осмислити найгостріші проблеми української економіки на етапі її післякризового розвитку, зокрема ті, що стосуються виправлення структурних деформацій у відносинах власності, сформованих у ході приватизаційного процесу. Вони дають змогу грунтовніше осягнути сутність одного з найістотніших прорахунків попередньої стратегії реформ: ми сподівалися на те, що безпосередньо в результаті приватизаційного процесу отримаємо повноцінні відносини приватної власності, і що саме ці відносини стануть основою всієї системи здійснюваних ринкових перетворень. Але такого результату, на жаль, ми не отримали. Навіть поверховий аналіз цієї проблеми вказує на невідповідність зазначених намірів і здобутків. Мені б не хотілося бути категоричним у таких відповідальних судженнях, ставити хоча б якоюсь мірою під сумнів окремі позитивні аспекти приватизаційного процесу, які, безперечно, існують. Однак загальний висновок очевидний: приватизація без персоніфікації власності (а саме такий результат попереднього етапу визначальний) є основою не цивілізованої ринкової, а тіньової корумпованої економіки. Власне, із самого початку ми були приречені (а фактично, запрограмовані) на отримання саме такого і в жодному разі не іншого результату.
Дуже важливо розібратися в помилках та прорахунках, яких ми припустилися вже на старті реформ. Зробити це мусимо самі, не покладаючись на експертні оцінки ззовні, які дедалі більшою мірою позначаються своєю тенденційністю та поверховістю. Йдеться, насамперед, про недостатнє розуміння того, що системна перебудова власності - це найбільш складний і багатоаспектний процес, він не обмежується реформуванням відносин привласнення (а приватизація торкається лише цього), а включає відповідні зміни у способі володіння та використання людиною різних цінностей (не лише матеріальних, а й духовних), у характері споживання виробленого продукту, у специфіці обміну та розподілу, а також управління економічними процесами і багато іншого.
Належним чином не була врахована і відсутність глибинних традицій легітимної приватної власності, той факт, що впродовж понад 70 років три-чотири покоління нашого народу виросли в умовах тоталітарного режиму, а отже, і в умовах економічних цінностей, протилежних тим, що формуються на основі приватної власності. А це означає, що, за винятком західних областей, у нас практично не було і не могло бути людей, котрі знали "інше" життя (як це було, приміром, у Польщі, Угорщині, Чехії та інших постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи).
Особлива гострота цієї проблеми стає очевидною, якщо торкнутися приватної власності на землю (насправді - це основа всієї системи відносин власності, її головний стрижень). Маю на увазі суто російський феномен - систему "общинного" землеволодіння, яка впродовж декількох століть силоміць насаджувалася й українському народу. Саме ця обставина докорінно відрізняла Російську імперію, а відтак - і Україну, від європейської цивілізації, зумовлювала її катастрофічне відставання. Це повною мірою стосується і широкого кола питань, які характеризують психологічно-культурний зріз попереднього розвитку суспільства, сформовану ментальність людей, яка не тільки своїм змістом, а й глибинною суттю могла бути лише діаметральною протилежністю всього того, що Макс Вебер називав "духом капіталізму". Немає потреби нагадувати, що на Заході система приватних відносин розбудовувалася, спираючись насамперед саме на цей феномен суспільної свідомості. Добре розуміючи російську ментальність, Нобелівський лауреат В.Леонтьєв у одному зі своїх інтерв'ю (1993) заявив, що Росії знадобиться, щонайменше, ще 70 років, аби відтворити повноцінну систему інститутів приватної власності.
Неформальна, тіньова приватизація, про яку йдеться, здійснювалася й іншими каналами. Особливу роль у цьому відігравали швидка номенклатурна приватизація (1989-1991 рр.) системних банків України, так званий партійний та комсомольський бізнес, оренда, функціонування
Loading...

 
 

Цікаве