WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Ринкове господарство і державний бюджет - Реферат

Ринкове господарство і державний бюджет - Реферат

людей.
Розрахунок Пігу був побудований на тому, що будь-який податок, крім виконання свого прямого фіскального призначення, має ще побічні, зовнішні для фіску фінансово-економічні й соціальні ефекти. Останні і можна використати як засіб цілеспрямованої фінансової політики. У принципі будь-який податок - податок Пігу, бо варіювання висотою та режимом оподаткування є зручним способом впливу в бажаному напрямі на економічну поведінку суб'єктів господарювання. У ситуації з негативними екс-терналіями податок (або субсидія) так змінюють граничну приватну вартість (або граничну приватну вигоду) певного блага, що господарюючі агенти змушені враховувати повну суспільну вартість (чи вигоду) можливих побічних наслідків власної діяльності.
Це повною мірою стосується і коригувальних субсидій, які, будучи дзеркальним відображенням коригувальних податків, є їх концептуальною аналогією. За своєю формою коригувальна субсидія - виплата з бюджету на користь виробника (або споживача) певного блага, що понижує ринкову ціну даного блага під час споживання. Зрозуміло, фіскальним джерелом субсидій є податкові надходження. Теоретично розмір субсидії має дорівнювати граничній зовнішній корисності субсидованого блага.
Податки і субсидії - не єдиний спосіб усування небажаних зовнішніх ефектів. Варто нагадати, що ліберальна економічна думка взагалі заперечує доцільність активного втручання держави в господарське життя, наполягаючи на перевазі саморегуляції конкурентної ринкової економіки. Всупереч Пігу американський економіст Рональд Коуз (1910 р. н.) у 1960 р. запропонував своє бачення й вирішення проблеми повної суспільної вартості економічної діяльності. Згідно з його твердженнями, за умови взаємодії конкретних господарюючих партнерів у порівняно вузьких суміжних сферах економічної діяльності, проблема нейтралізації екстерналій може бути досягнута шляхом приватної угоди, торгу і компромісу між зацікавленими сторонами.
Р. Коуз сформулював свій висновок у вигляді теореми: шляхом узаконення прав на приватне користування ресурсами держава дає змогу інтерналізувати екстерналії за допомогою погодження інтересів, взаємного застосування та угоди між зацікавленими господарюючими суб'єктами.
Наукове значення теореми Коуза полягає в тому, що в ній у формалізованому вигляді аргументується доцільність і ефективність саморегулювання економіки як альтернативи державній регламентації. Достатньо законодавче закріпити й охороняти права приватної власності, майнові і фінансово-господарські права суб'єктів економічної діяльності, щоб економіка запрацювала немовби на автопілоті. Запропонований і теоретизований Коузом спосіб інтерналізації зовнішніх ефектів доповнює фіскально-бюджетні методи знешкодження екстерналій. Податки (субсидії) Пігу і теорема Коуза співіснують як відповідно інституційний та саморе-гулівний аспекти пояснення фінансово-економічних процесів й управління ними.
Зосередивши увагу на недосконалостях функціонування ринку, західні вчені розкрили й обґрунтували закономірності виникнення та способи нейтралізації небажаних соціально-економічних ефектів з метою стимулювання діяльності ринкових структур. Домінуюча роль у коригуванні ринкових процесів належить бюджетному механізму, в якому зосереджена основна сила і можливості впливу держави на економічний розвиток. Щоправда, для гарантованого успіху бюджетних коригувальних операцій необхідна широка і різнобічна інформація про складну, мінливу економічну кон'юнктуру, а також глибокий аналіз можливих наслідків даного заходу.
Крім того, результат залежить також від поведінки і політичної волі різнонапрямлених соціальних сил, що відстоюють власні групові інтереси й доходи. Адже кожна група населення, представники окремого бізнесу, регіону вважають, що жертвувати повинні інші, і будь-яка спроба фіскального тиску викликає протест. Тому на практиці доводиться зважати на умови не лише суто фінансового, а й політичного, регіонального, етнічного, соціального характеру і можливості використання адміністративного ресурсу.
Всесвітньо відомий німецький учений-фінансист Адольф Вагнер на підставі динаміки фінансових показників західноєвропейських країн, і передусім Німеччини, у XIX ст. вивів емпіричний закон, згідно з яким темпи приросту бюджетних видатків випереджають темпи зростання валового національного продукту. За Вагнером, держава перевитрачає фінансові ресурси порівняно з істинною потребою в них. Тим самим він задовго до Дж. Кейнса (1883-1946) уперше в економічній науці поставив питання про об'єктивну тенденцію розширення державної діяльності, можливість і необхідність активного втручання держави в економічне і соціальне життя.
Відомий американський економіст Джон Гелбрейт (1908 р. н.) у праці "Суспільство достатку" (1958 р.) переконує, що до державної діяльності громадська думка і мас-медіа ставляться зневажливо. Причину недооцінки фінансованих з бюджету вигід Гелбрейт вбачає в тому, що негативне ставлення до держави сягає ще часів європейського абсолютизму, коли безпутні монархи як хотіли розтринькували гроші своїх підданих.
За Гелбрейтом, сучасному західному суспільству загального достатку властиве перенасичення ринку товарами за відносної нестачі суспільних благ. Невідповідність між пропозицією приватних і суспільних благ Гелбрейт пояснює дією так званого "ефекту залежності" від реклами, що інтенсивно використовується і дає ефект на ринку, і на яку державний сектор просто неспроможний. Оскільки концепція Гелбрейта торкається умов суперництва та певної конкуренції між ринком і бюджетом за доступ до завжди обмежених фінансових ресурсів, а також їх розподілу між ними і всередині державного сектору - питань однаково гострих і економічно, і політичне, вона викликала жваву полеміку в науковій літературі, що триває і нині.
Нагадаємо, що в основі теоретичного уявлення про державний бюджет лежить панринкова методологія. Коли понятійним ядром пояснення природи бюджету є суспільні блага, то специфічні бюджетні явища розглядаються й аналізуються за аналогією з ринковими благами із застосуванням ринкових понять, дефініцій і елементів: попиту, пропозиції, споживання, ціноутворення, інвестицій, конкуренції, у тому числі реклами тощо. Тому не дивно, що перші теоретичні засади значення реклами у сфері бюджету, бюджетного процесу і бюджетного менеджменту були закладені одним із піонерів економічного лібералізму Людвігом фон Мізесом (1881-1973). У праці "Людська поведінка" він писав: "У політичних справах досвід завжди є складним явищем, відкритим різним інтерпретаціям; єдиний критерій, який можна застосувати до політичних доктрин, є апріорна аргументація. Отже, пропаганда в політиці і в бізнесі - різні речі, хоч вони і досить часто користуються однаковими прийомами".
Мізес доводить, що ефективність реклами приватної фірми підтверджується кількістю проданих товарів, а результати пропагування державної діяльності ще очікують свого мірила. Цей висновок припадає начас, коли під впливом кейнсіанства різко постало питання про
Loading...

 
 

Цікаве