WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Ринкове господарство і державний бюджет - Реферат

Ринкове господарство і державний бюджет - Реферат


Реферат на тему:
Ринкове господарство і державний бюджет
Ринкове господарство ефективне у тих сферах економіки, де сповна проявляється свобода підприємництва, де діють могутні стимули приватної власності й економічного інтересу. Проте ринкові механізми стають безсилими, перетворюються в недолік у тих випадках, коли відсутній економічний інтерес. Сам по собі ринок неспроможний задовольнити достатньою мірою суспільні запити там, де на перший план виходять не економічні, а політичні, соціальні, етичні міркування. Ринкові структури малоефективні в забезпеченні суспільних потреб оборони країни, захисту довкілля від забруднення, піклування про фізичне і, особливо, моральне здоров'я нації. Ринок відкидає невдах і нещасних, нечулий до долі малоімущих - людей, які через їх низьку кваліфікацію, фізичну неміч та інтелектуальну інертність не можуть реалізувати ринкові можливості добробуту.
Скрізь, де ринок виявляється неефективним для забезпечення суспільних потреб, коли треба здійснити перерозподіл грошових доходів одних на користь інших, мусить втручатися держава, користуючись унікальним фінансовим джерелом, а також могутнім важелем своєї економічної діяльності - бюджетом. Бюджет певною мірою балансує, урівноважує й доповнює велику, але все ж не універсальну силу ринку. У результаті створюється змішана, симетрична суспільно-економічна система для задоволення і індивідуальних, і державних, і загальнонаціональних інтересів, для забезпечення благами як приватного, так і суспільного призначення. Вічною проблемою такої системи є оптимальність співвідношення між державою і ринком, державним і приватним сектором, між бюджетом і фінансами суб'єктів ринкового господарства.
У цій суспільно-економічній системі ринок і бюджет існують у нерозривній єдності, доповнюючи один одного та своєрідно конкуруючи між собою за контроль над фінансовими ресурсами. Пропорції розподілу (алокації) завжди обмежених грошових ресурсів між приватним і державним секторами, створюють одну з основних соціально-економічних проблем сучасних демократій, є центральною інтригою фінансової політики. Це й зрозуміло, бо самою ідеєю суспільного товару фактично поставлено дуже важливе питання про розподіл фінансових ресурсів між державним і приватним секторами економіки. Скільки ресурсів і на які цілі повинно виділяти суспільство, щоб задовольнити свої потреби? Які критерії повинні визначати пропорції розподілу фінансових ресурсів між приватним господарством і державою? Які межі й оптимум цього розподілу?
На державний сектор покладається фінансування економічної і соціальної інфраструктур, неприбуткової або низькоприбутко-вої для приватного сектору. Важлива особливість суспільних товарів, які надаються державою, полягає в тому, що вони в кінцевому підсумку максимізують прибуток. Виробництво таких товарів, як наукові теорії, освіта, сучасні системи зв'язку і транспорту, інформатика, поліпшують структуру виробництва, підвищують суспільну продуктивність праці і конкурентоспроможність приватного капіталу на світових ринках.
На думку П. Самуельсона, головна мета бюджетної політики в галузі суспільних товарів полягає в тому, щоб забезпечити регулюючі заходи для сфери їх прикладання. Важливе завдання втручання в економічний мікросвіт - досягнення оптимальності в бюджетних видатках. П. Самуельсон, не заперечуючи необхідності впливу на попит, запропонував державне втручання в пропозицію ресурсів. Було поставлено завдання - знайти оптимальне співвідношення між приватними і суспільними товарами. Але практика підтвердила велику складність його вирішення. У реальному житті важко виділити суспільні товари. У результаті сам П. Самуельсон змушений був визнати досить умовний характер поділу на суспільний і приватний товар і запропонував розглядати їх як крайні полюси.
Аналіз співвідношення приватних і державних (суспільних) товарів вимагає конкретно-історичного підходу. Співвідношення між державним і приватним секторами господарства в окремих країнах неодноразово змінювалося залежно від соціально-економічних, політичних та інших факторів. Загальною умовою, до якої постійно тяжіє держава в питаннях масштабів урядового сектору, є досягнення принципу оптимальності державного втручання. Цей оптимум визначається насамперед конкретними умовами розширеного відтворення. Наприклад, у 1950-1960-ті роки темпи зростання виробництва суспільних товарів були вищі, ніж приватних. З 1970-х років і до останнього часу спостерігається інша тенденція: темпи зростання приватних товарів вищі, ніж суспільних. Це пояснюється кількома хвилями приватизації державної власності (особливо в країнах Західної Європи).
Досить широка приватизація ряду важливих об'єктів державної власності привела до того, що товари, які раніше були суспільними, трансформувалися в приватні. Це пояснюється змінами умов відтворення. Якісно новий рівень і зміни в розвитку продуктивних сил об'єктивно потребують нових інвестицій практично в усі галузі і сектори економіки - як у'традиційні, так і в нові, пов'язані з науково-технічним прогресом. Бюджетна політика спрямована вже на скорочення виробництва суспільних товарів, їх трансформацію в приватні, для того щоб зменшити податки, дати можливість приватному сектору більше зберігати й інвестувати. Приватизація супроводжується розширенням змішаної економіки, яка в сучасних умовах виявилася більш конкурентоспроможною і гнучкою для фінансування нових інвестицій.
Найповніше характер суспільних благ проявляється у випадку з так званими "чистими" суспільними благами, класичними прикладами яких є національне телебачення та оборона країни. Забезпечувані державними інституціями або приватними фірмами за контрактом з урядом чисті суспільні блага порушують закони ринку, бо можуть споживатися колективно без прямої оплати конкретним споживачем окремої одиниці блага. Користування подібними благами не має кількісних обмежень, вони доступні для загального споживання навіть тим, хто їх не оплачує. Тим самим виникає проблема "зайвого їздця" - можливість користуватися суспільними благами, не беручи участі у фінансуванні їх вартості.
У "виробництві" суспільних благ не діють такі могутні стимулятори економічної поведінки суб'єктів господарської діяльності, як приватна власність і прибуток, а рівень їх споживання не залежить від цін - грошового виразу вартості, в яку вони обходяться суспільству. Якщо виробництво й споживання ринкових товарних благ і послуг цілком підпорядковані критерію економічної ефективності, то економічна результативність суспільних благ виявляється дуже слабко. Натомість суспільні блага мають унікальну нематеріальну й етичну цінність, вони незамінні в ролі засобів соціальної справедливості. Тому система суспільних благ розглядається як умова і важливий соціальний компонент держави загального добробуту.
Завдяки неподільності суспільних благ на частки, переважно неконкурентному характеру їх виробництва й споживання, можливості спільного і безплатного користування ними тількидержава в інтересах
Loading...

 
 

Цікаве