WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

майна, обмежившись показником доходів на душу населення; по-друге, податок на майно, як фінансову основу місцевих бюджетів доповнити місцевим податком на доходи фізичних осіб. Останню пропозицію Лейфілда відхилили на тій підставі, що введення місцевого прибуткового податку неприйнятне з міркувань надто високих адміністративних витрат на його справляння.
Щоправда, висновки комісії Лейфілда мали значення в тому сенсі, що поземельно-побудинковий місцевий (комунальний) податок (гаіез Іах) у 1990 р. було замінено урядом консерваторів на чолі з М. Тетчер (1925 р. н.) на збір (соттшіігу сЬаг§е) за подушним принципом, що був однаковим для всіх платників незалежно від їх майнового чи соціального стану. Цей, фактично подушний, податок мав риси відвертої соціальної несправедливості, чим навіть викликав заворушення серед населення. На зміну йому в 1993 р. був запроваджений муніципальний податок (соїшсії Іах) із вартості власності за прогресивною податковою шкалою, диференційованою по різних регіонах країни.
Проте жодна з систем оподаткування не забезпечувала і не забезпечує доходів усіх місцевих бюджетів на рівні, достатньому для фінансування нагальних потреб. Тому перерозподіл доходів державного бюджету на користь місцевих бюджетів через надання субсидій залишається об'єктивною необхідністю.
Територіальне розміщення субсидій місцевим бюджетам підпорядковане завданням регіональної фінансової політики. Але здійснюється вона фіскально-бюджетними засобами, спрямованими на зміну на краще економічного і соціального становища в регіоні. Іншими словами, в субсидованих регіонах господарська діяльність і соціальний стан населення підтримуються проведенням бюджетної політики, яка не поширюється на несубсидовані регіони. У Великій Британії субсидовані центральним урядом із державного бюджету регіони визначають за відповідно значно нижчими або вищими, ніж у середньому по країні, показниками темпів економічного зростання, рівня безробіття, величини індивідуального доходу, масштабів відпливу населення. Від комбінації цих показників залежить зміст і масштаби регіональної бюджетної політики. Остання має свою історію.
В Англії субсидування регіонів практикується з 1934 р. Відразу після потрясінь світової економічної кризи ("Великої депресії") 1929-1933 рр. на території країни були створені так звані зони розвитку. Відповідно до закону про реконструкцію вони отримували фінансову допомогу у формі субсидій і позик для створення промислових зон. У 1966 р. відбулася їх реорганізація в спеціальні райони, які пізніше перейменували в "спеціальні райони, що розвиваються", а з 1970 р. - у "проміжні райони". Райони, що розвиваються, охоплювали більшу частину Шотландії, Північної Англії, Уельсу. Залежно від умов, які складалися на місцях, субсидії інвестиційного призначення у виробництво надавалися як усім промисловим фірмам без винятку, так і у вибірковому або разовому порядку.
Комісія Ханта в 1969 р. провела аналіз так званих проміжних ("сірих") регіонів, які займали проміжне місце між найбільш розвиненими і депресивними районами. Останні отримували фінансову допомогу в рамках регіональної політики. Комісія рекомендувала поширити її також на інвестиційну діяльність промислового характеру в проміжних регіонах. У 1984 р. була проведена ще одна реорганізація системи регіонального субсидування (по суті, його скорочення). Загалом усі види субсидованих регіонів можна звести в одну категорію депресивних регіонів - територій або зон у межах певної країни, економічне становище яких гірше від стану економіки країни в цілому, хоча ступінь депресив-ності в різних регіонах далеко неоднаковий.
У 1967-1977 рр. одним із видів субсидії для регіонального розвитку була премія за розширення регіональної зайнятості, її виплачували з центрального бюджету промисловим підприємствам у депресивних регіонах із високим рівнем безробіття залежно від кількості працюючих у розмірі 1,5-3,0 ф. ст. на кожного. Прив'язка до рівня зайнятості була розрахована на економічне стимулювання тих суб'єктів господарювання, які збільшували наймання робочої сили. Субсидія цього виду була розрахована також на зниження витрат виробництва.
Премія за підвищення рівня регіональної зайнятості діяла в комбінації із запровадженим лейбористським урядом у 1967/68 бюджетному році так званим вибірковим податком на регулювання зайнятості. Характерно, що ставки цього податку були зафіксовані в твердих сумах і диференційовані за статевою ознакою: з працюючих чоловіків - 37 шилінгів 6 пенсів, із жінок - 0,5 ставки (18 шилінгів 5 пенсів). Відповідно до вимог цієї форми оподаткування всі підприємства було поділено на три групи. До першої віднесли підприємства обробної індустрії, які сплачували податок, але в зворотному порядку отримували з бюджету премію в розмірі 130% його суми; до другої групи - транспорт, сільське господарство, галузі добувної промисловості, комунальні й націоналізовані підприємства, яким премія компенсувала 100 % сплаченого податку; до третьої - торговельні, будівельні, страхові, кредитні компанії, юридичні, наукові та інші установи, які сплачували податок по-справжньому - безповоротно.
Хоча податок із метою регулювання зайнятості не повною мірою виправдав покладені на нього надії і в 1975 р. був скасований, вочевидь, що розглянутий видатково-податковий механізм виконував функцію цілеспрямованого заохочення міжрегіонального і міжгалузевого переливу капіталу та робочої сили за умови скорочення кількості працюючих у сфері обслуговування.
Нарешті, у 1988 р. уряд М. Тетчер, що проводив політику економічного лессеферизму (франц. "Ьаіззег ґаіге" - не заважайте діяти) - максимальної свободи для ринків і конкуренції з метою заохочення фінансово-господарської діяльності - рішуче скасував гранти на регіональний розвиток. Такий порядок існує й досі. Нині субсидії регіонам надаються лише в окремих випадках на інвестиції і тільки тоді, коли уряд переконаний, що не існує інших джерел інвестування. Запроваджено адресні субсидії середнім і дрібним підприємствам.
Скандинавський тип бюджетного федералізму, повторюючи загальні риси об'єктивно і повсюдно існуючих міжбюджетних відносин, має свої особливості. Вони обумовлені історичними обставинами формування державності, національною специфікою соціально-економічних пріоритетів. Для країн скандинавського регіону властиво: по-перше, існування в даному регіоні гомогенних держав загального добробуту; по-друге, тут бюджетний федералізм пристосований до потреб невеликих держав із порівняно нечисленним населенням і відповідно більш централізованих форм правління, що можнаназвати ефектом маломас-штабності. Скандинавія - той регіон Західної Європи, де в соціальній структурі суспільства домінує середній клас. Тому розподіл коштів між ланками бюджетної системи сконструйований у такий спосіб, щоб за високої норми перерозподілу національного доходу через бюджет (близько 50 %) забезпечити щедрі матеріальні вигоди всім верствам населення без дискримінації меншин за етнічною, конфесійною чи будь-якою іншою ознакою. За таких умов
Loading...

 
 

Цікаве