WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

"бідних" земель з низькими податковими доходами.
Рис. 41. Розподіл податку на додану вартість між різними рівнями влади в Німеччині* , %
Розрахунок фінансового потенціалу федеральної землі досить складний. Він базується на сумі податків, внесених у бюджет землі, плюс 50 % усереднених податкових доходів усіх общин даної землі. Потім податкові потенціали окремих земель нівелюються шляхом міжбюджетних трансфертів за критерієм потреби в коштах, розрахованої за даними величини сукупних податкових надходжень на душу населення (паушальної суми податків), яка множиться на кількість населення.
У результаті визначається бюджетне навантаження землі. Останній показник зіставляється з величиною її податкового потенціалу. За рахунок земель, фіскальні потенціали яких вищі середнього рівня, через механізм міжбюджетних трансфертів потенціали "бідних" земель піднімаються до 95% середньофедерального рівня. Решта компенсується субсидіями зі спеціального фонду, створюваного за рахунок цільових відрахувань 2% податку на додану вартість у федеральний бюджет. Землі разом з федеральним урядом надають місцевим органам влади різноманітну фінансову допомогу, передусім у формі цільових інвестиційних грантів.
Нині у ФРН відбувається довгострокова (2000-2005 рр.) реформа існуючої податкової системи і фінансового вирівнювання, в ході якої планується вдосконалити механізми вертикальних трансфертів і горизонтального перерозподілу фінансових ресурсів, зміцнити дохідну базу общин, посилити стимулюючий вплив податків на економічне зростання і загальний добробут.
Отже, ФРН властивий комбінований (кооперативний) бюджетний федералізм, сутність якого полягає в застосуванні регулюючих і закріплених податків, доповнених системою субсидій. Загалом німецький федералізм, особливо після об'єднання країни, характеризують дві ключові риси - субсидіарність і солідарність. Тому німецька модель має назву кооперативного федералізму.
Специфічних метаморфоз зазнав бюджетний федералізм у Канаді. Між Першою і Другою світовими війнами, особливо в епоху Великої депресії, практикувався так званий екстраординарний федералізм, що стало можливим в умовах максимального розширення повноважень федерального уряду за рахунок провінцій. Саме в той час були проведені реформи особистого прибуткового і корпораційного податків, запроваджений контроль за цінами та здійснені інші заходи соціально-економічного регулювання. У 40-50-ті роки такий стан фактично унітарної держави набув форми патерналістського федералізму. У цей період кейн-сіанські рецепти розвитку вимагали централізованого керівництва економікою. Завдяки зосередженню в федеральному бюджеті 75 % податкових надходжень та фінансуванню економічних і соціальних програм по всій країні Канада, як вважають західні економісти, перетворилась у державу загального добробуту.
Пізніше федералізм відродився в асиметричній формі, що означає різний статус провінцій та неоднакові для всіх фінансові відносини з федеральним центром на засадах двосторонніх угод і, зокрема, протилежні підходи до ідеї федеративного союзу з боку англомовної частини країни і націоналістичного франкомовного Квебеку. З 1977 р. у Канаді діє субсидіарний механізм вирівнювання фінансового потенціалу провінцій за рахунок спеціального фонду, створеного з коштів федерального бюджету. Величина субсидій визначається залежно від суми кожного з податків, які надходять у бюджети провінцій. Ця система забезпечує провінціям середній рівень бюджетних доходів за розрахунковою середньою нормою оподаткування. У результаті уряди всіх провінцій розпоряджаються фінансовими ресурсами, достатніми для фінансування загальнонаціонального стандартного рівня видатків з урахуванням кількості населення. Система фіскального вирівнювання доповнюється федеральними цільовими субсидіями на потреби фінансування соціальної сфери.
У всіх країнах продовжуються нескінченні пошуки оптимальної пропорції між централізованими (загальнодержавними) й децентралізованими (місцевими) фінансами, результат яких значною мірою залежить від динамічного співвідношення заінтересованих соціально-економічних сил.
Розглянемо британську модель фінансового вирівнювання, яка має свої специфічні особливості, оскільки в цій країні історично сфера діяльності і компетенція місцевих органів самоврядування значно ширші, ніж у ряді континентальних західноєвропейських країн. У Британії ця система діє насамперед у формі грантів на вирівнювання місцевих податкових надходжень. Обсяг грантів, які передаються центральним урядом у розпорядження місцевих органів влади, визначається на основі трьох критеріїв.
Першу частину гранта надають за ресурсною ознакою за умови, коли кожний пенс надходжень від місцевого податку на нерухоме майно створює бюджетні доходи на душу населення менші, ніж за цим показником на національному рівні. Грант на вирівнювання податкових надходжень стає аналогом гранта на бюджетне вирівнювання. Щоправда, такий спосіб не забезпечує повного вирівнювання в національному масштабі, оскільки кошти не вилучають із тих регіонів, де додатковий пенс приносить суму, яка перевищує національний стандарт.
Друга частина гранта залежить від вікової структури населення і/або природних умов і ресурсних можливостей певної території, тобто її надають відповідно до специфічних потреб місцевого характеру. Цю частину визначають на основі бюджетних витрат минулого року, а тому, крім реальної потреби в коштах, на розрахунок впливає також ефективність діяльності місцевої адміністрації. Третю частину надають пропорційно чисельності населення даної території.
Витрачання гранта на вирівнювання місцевих податкових надходжень передається на розсуд урядів конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Він замінив собою численні цільові гранти для фінансування конкретних витрат.
У 1976 р. за доповіддю урядової комісії Лейфілда було запропоновано проект реформування системи субсидування місцевих бюджетів. Річ у тім, що до 1990 р. для визначення доходів місцевих бюджетів у Великій Британії необхідно було здійснити досить складні розрахунки щорічної ренти від вартості земель та будівель. Розмір податку обчислювався щорічно як певна кількість пенсів на один фунт стерлінгів вартості оподатковуваного нерухомого майна, що перебувало на території, підконтрольній даній податковій інспекції. Тобто податок розраховували діленням доходу, що припадав на кожен фунт стерлінгів оподатковуваної вартості в цьому регіоні, на потрібну для певного місцевого бюджету загальну суму податкових надходжень.
Складність адміністрування і податкового менеджменту такої системи місцевого оподаткування довершувалавелика кількість пільг для сільського господарства та сімейних знижок для домо-господарств, що залежали від величини доходів платників та їх видатків і були розраховані на зниження регресивності податку.
Отже, суть доповіді Лейфілда про реформу місцевих фінансів полягала в тому, щоб, по-перше, оподатковувати вартість майна, а не ренти і, відповідно, виключити із розрахунку субсидій (грантів) вартість
Loading...

 
 

Цікаве