WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

Бюджетний федералізм (пошукова робота) - Реферат

підтримують державу, а держава за рахунок інших регіонів утримує їх.
Отже, соціально-психологічна перевага сучасного бюджетного федералізму полягає в тому, що він, по суті, не показує і не дає можливості відчувати фінансово-економічну слабкість, ущербність окремих регіонів і тим самим забезпечує загальнонаціональну єдність, не протиставляючи регіони-донори регіонам-реципієнтам. Річ, неможлива на ринку, в бізнесі - сильний допомагає слабкому - реалізується на державно-політичному рівні засобами бюджетного федералізму. Для деяких країн бюджетний федералізм - аналог національної політики, взятої в її фінансово-господарському вимірі. Звідси найважливіше призначення бюджетного федералізму - гармонізація міжрегіональних відносин і міжбюджетного співробітництва різних рівнів влади як фактора національної єдності та суспільної стабільності.
У практиці західних держав склалися два підходи до здійснення фінансової політики щодо регіонів: рентний і соціальний. Перший передбачає врахування регіональної специфіки щодо природно-кліматичних і демографічних умов, наявності корисних копалин. На цій основі в процесі бюджетного менеджменту розробляються поправочні коефіцієнти, за допомогою яких коригуються обсяги фінансової допомоги конкретним регіонам. У другому варіанті бюджетний менеджмент будується на принципі повсюдного забезпечення загальнодержавних соціальних стандартів через гранти трансфертного характеру.
Грант (субсидія) на бюджетне вирівнювання - фонд, виділений центральним урядом субнаціональним (регіональним і локальним) властям з метою поповнення місцевих бюджетів (і тим самим зниження міжбюджетної диференціації доходів) за принципом: чим нижчі доходи місцевого бюджету на душу населення, тим більша сума гранта (субсидії). Можливі різні види грантів: загальні (призначені для фінансування будь-яких видатків); спеціальні (призначені для витрачання на заздалегідь передбачені цілі); часткові (надані в розрахунку на фінансування деякої частини загальних видатків одержувача); повні (надані в розрахунку на повний обсяг видатків одержувача).
Міжурядові гранти у формі фондів, що передаються з одного рівня державного управління (наприклад, урядом країни) на інший рівень (органам місцевого самоврядування) - важливий компонент бюджетного федералізму, досить поширений у західних країнах. Діючи за схемою фінансової допомоги вищестоящих державних структур нижчестоящим, вони забезпечують вирівнювання бюджетних витрат на заданий мінімальний рівень суспільних послуг (потреб) на місцях. Розмір так званого базового гранта визначають шляхом вирахування із суми, необхідної для фінансування послуг (потреб), місцевих податків. Якщо надходження від податків нижчі від обсягу видаткової частини місцевого бюджету, то місцева адміністрація має право на отримання гранта від адміністрації вищого рівня для покриття бюджетного дефіциту.
Загалом призначені для бюджетного вирівнювання гранти, субсидії, дотації, субвенції мають єдину природу в тому сенсі, що вони: доповнюють кошти, джерелом яких є місцеві податки; підтримують доходи місцевих бюджетів на рівні відносно однаковому по всій країні; повністю або почасти балансують невигоди фінансового становища відсталих регіонів порівняно з розвиненими. Тим самим субсидії нарівні з податками забезпечують виконання місцевими органами своїх функцій. Субсидіарний між-бюджетний перерозподіл коштів здійснюється не в порядку економічного обміну на ринкових засадах, а у формі фінансових трансфертів між національним і субнаціональним рівнями державних структур на принципах політичне організованої міжрегіональної суспільної солідарності.
У ретроспективному плані історичні корені бюджетного федералізму сягають часів зародження самоуправління в середньовічній Західній Європі: Магдебурзького права, а також цехових гільдій, церковних приходів, сільських і міських територіальних громад як самоврядних і самофінансованих одиниць. У XIX ст. набула поширення так звана суспільна теорія самоуправління, яка прославляла місцеві громади держави, зображаючи їх як роздільно існуючі й відособлено функціонуючі сфери. Вважалося, що місцеве самоуправління має недержавний характер, зводиться до локальних господарських турбот поза межами загальнонаціональних інтересів. За постулатами даної теорії, "відносини між суспільними угрупованнями спрямовує закон абсолютної ворожнечі"1, що стосується як держави у цілому, так і самостійних територіальних утворень і союзів усередині країни.
Під кінець XIX ст. (а особливо з початку XX ст.) верх над "суспільною" взяла "державницька" теорія, котра розглядала систему місцевих органів як органічну складову державної структури. Учення про місцеві фінанси увійшло в підручники державних фінансів. Подібна теоретична й просвітницька переорієнтація була обумовлена розвитком індустріального суспільства, диверсифікацією функцій місцевих властей, які поступово набували загальнодержавного значення. Окремим субнаціональним одиницям стає не під силу вирішувати питання залучення великих інвестицій, фінансувати дорогі інфраструктурні об'єкти, проводити політику зайнятості й створення робочих місць, підтримувати загальнодержавні соціальні стандарти.
Відповідно відбувався перерозподіл обсягів бюджетів. З'явилися програми, які виконувалися на місцях, але фінансувалися, координувалися і контролювалися центром. У результаті сьогодні в демократичних країнах Заходу не існує замкнутого, зорієнтованого виключно на власні потреби, ізольованого від національних інтересів, регіонально-локального сектору, ніде децентралізація не дійшла до створення територіальних автаркій.
Щоправда, в останні десятиліття суспільні настрої і теоретичні аргументи знову перейшли на бік місцевих фінансів. Так, в Європейській хартії місцевого самоуправління, прийнятій Радою Європи у 1985 р., зазначено, що право громадян брати участь в управлінні державними справами найбільш безпосереднім способом може бути здійснене якраз на місцевому рівні. Це передбачає існування наділених належними повноваженнями і фінансовими ресурсами місцевих органів. Поширились переконання, що чим більша децентралізація приймання рішень, чим ближче влада до людей, тим більші можливості для задоволення суспільних потреб та заінтересованої мобілізації коштів.
Серед сучасних теорій бюджетного федералізму особливо помітне місце займає так звана модель Тібо. Американський економіст Чарльз Тібо, відомий лише однією, але знаковою новаторською статтею "Чиста теорія місцевих видатків" (1956 р.), створив теоретичну конструкцію, яка ввійшла у фінансову науку під назвою моделі Тібо і викликала велику дискусію, широке коло публікацій.
Тібо виходив з альтернативних соціально-психологічних мотивацій людей, вважаючи, що одним із них вигідніше з фінансових міркувань залишатися вдома і намагатися змінити на краще умови свого існування, ніж мігрувати, а тим більше емігрувати, тоді якінші охоче змінюють місце проживання. На цьому соціологічному спостереженні Тібо та його послідовники побудували теорію між-територіальної мобільності населення в
Loading...

 
 

Цікаве