WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Концептуальні засади вчення про бюджет (пошукова робота) - Реферат

Концептуальні засади вчення про бюджет (пошукова робота) - Реферат

Джеймс Б'юкенен (США), праці якого становлять концептуальну основу теорії суспільного вибору, став Нобелівським лауреатом з економіки (1986). Фактично сьогодні та частина фіскальної соціології, яка дістала назву суспільного вибору, стала невід'ємною складовою вчення про бюджет.
Призначення бюджету - фінансування розвитку держави та суспільства. Фінансові процеси, пов'язані з державними доходами та видатками, бюджетним дефіцитом і боргом держави, неможливо зрозуміти поза соціологічним контекстом. Об'єктивна залежність між суспільним устроєм, рівнем соціально-економічного розвитку й політичним середовищем, з одного боку, і бюджету - з іншого, потребує систематичного врахування змін соціальних параметрів під час його аналізу. Держава - не тільки вища політична сила і влада. Вона також виконує численні функції: заохочує економіку та торгівлю, розвиває науку й мистецтво, створює ринок товарів, послуг та інвестицій. За арабським мислителем XIV ст. Ібн Хальдуном (1332-1406), держава - несучий елемент цивілізації, "цивілізація розцвітає поряд із державою й гине разом з нею". Звідси теоретичний висновок: державний бюджет і його складові - доходи і видатки - з їх впливом на економічне життя, - невід'ємна частина цивілізації, її піднесення і занепаду.
Бюджет виникає на досить високому рівні суспільного розвитку, він потребує загальновизнаних законів, норм громадянської поведінки і певних форм та методів бюджетного менеджменту. Буржуазна цивілізація виробила досить чіткі критерії і принципи функціонування бюджету й управління ним. Дотримання цих правил - необхідна умова здорового соціально-економічного розвитку, а порушення неминуче веде до занепаду держав. В умовах ринкового господарства податкові домагання держави об'єктивно обмежені. Ці обмеження розвитку фіскальної сфери й обсягу податкових надходжень визначаються динамічною взаємодією ринкових і політичних сил. Сягнувши певного рівня, претензії фіску заходять у суперечність з економічними можливостями і потребами, стають соціальне неприйнятними.
Як відомо, чим могутніша і професійніша державна влада, чим ефективніший бюджетний менеджмент, чим сильніше урядове заохочення економіки, тим успішніше економічне зростання й вищий суспільний добробут. І навпаки, економічне процвітання може генерувати державну могутність. Проте тут виникає зловісна спіраль: приріст державної сили забезпечується збільшенням обсягу бюджету. Це потребує нових і вищих податків, що, у свою чергу, пригнічує економічне життя. Спроби активізувати його шляхом безпосереднього втручання держави в господарську діяльність і мобілізацію доходів тягнуть за собою негативні наслідки. В економіці і фінансах не буває простих відповідей на суперечності дійсності.
Прихильники фіскальної соціології особливо наголошують на тому, що розширення державного сектору економіки за рахунок приватного веде до згортання підприємницької активності. У разі збільшення вилучення фінансових ресурсів державою як нерин-ковою і неконкурентною силою продуктивне зростання економіки гальмується. Застереження, зроблене Й. Шумпетером (1883- 1950) у перші післявоєнні роки, про те, що не можна безкарно маніпулювати параметрами й інструментами фінансово-економічної діяльності - бюджетом, податками, заробітною платою, цінами, матеріальною заінтересованістю, у країнах Східної Європи, й особливо колишнього Радянського Союзу (в тому числі й в Україні), збулося повністю. Життя підтвердило: прийняття в політичній сфері рішень більшістю голосів стосовно умов і результатів господарювання тільки посилює його неефективність.
Зниження економічного потенціалу обмежує і можливості держави адекватно задовольняти попит суспільства на послуги урядових Інститутів, у тому числі стимулюючі заходи щодо господарства. Коло замикається. Фіскальна соціологія розкриває прості, але незаперечні істини - з падінням ефективності та прибутковості виробництва руйнується фінансова база держави. У такій ситуації намагання підвищити податкові ставки (або навіть зберегти існуючу ситуацію) платники податків сприймають як кару.
Так, у разі нехтування порадами фіскальної соціології податки з норми цивілізованого суспільства перетворюються на ворога не тільки його економічно активної верстви - ділового світу, а й усіх їх платників. Моральність платників падає, що під час декларування доходів має фундаментальне значення. Подальші спроби посилити контрольні органи і силові структури поглинають ті кошти, які можна було б застосувати у виробничій сфері. Отже, фіскальна соціологія лише окреслює маршрути бюджетної практики, постійно вишукує способи й орієнтири такої модифікації бюджету, щоб перетворити його на активний фактор соціально-економічного розвитку, а не на його баласт чи гальмо.
Щоб дійти від окремих теоретичних положень до визнання об'єктивного зв'язку між соціально-політичною організацією суспільства та бюджетом як необхідного практичного критерію бюджетного будівництва й управління, потрібно було кілька століть еволюції фінансового знання. Схоже, висновки фіскальної соціології випереджали свій час, спадкоємність ідей не була безперервною. Забуті концепції відроджувалися зі зміною соціальних умов. На це звернув увагу і вперше виявив циклічність в історії бюджетних ідей відомий німецький фінансист Фріц Неймарк.
Заслуга соціологічного погляду на бюджет -- у посиленій увазі до людського чинника бюджетних процесів, у тому суб'єктивно-індивідуалістичному аспекті аналізу, який можна назвати бюджетним антропологізмом. Якщо погодитися, що головними дійовими особами бюджетного процесу є індивідуальності - розсудливий виборець, він же і носій податків, менеджер фірми, для якого сплата корпораційного податку - частина стратегії бізнесу, а також урядовий бюрократ як збирач, розпорядник і контролер, то антропоцентризм бюджетного знання не здається вже таким безпідставним. Отже, підхід з цього боку до з'ясування природи бюджету, його місця і ролі в економічному розвитку підтверджує, що він - продукт демократії, у межах якої людина трактується як егоїстична й водночас раціональна істота, котра максимізує свої вигоди в умовах соціально-економічних обмежень. Егоїстичні інтереси лише стримуються, гуманізуються обережними (щодо багатства) способами організованого державою перерозподілу доходів через бюджет.
Застосування суб'єктивно-індивідуалістичної моделі пізнання методологічних підходів фіскальної соціології пішло на користь фінансовій науці, відкрило нову фазу її розвитку. Завдяки поняттям суспільних потреб ідержавних благ фінансова теорія від майже виключної уваги до оподаткування повернулась до проблем державних видатків. Тим самим органічна єдність податків з видатками в державному бюджеті знайшла теоретичне висвітлення з позицій ринкової методології в суб'єктивній системі цінностей. Як результат, філософський ідеалізм і економічний суб'єктивізм дали можливість розпізнати живих людей з їхніми індивідуальними інтересами, потребами, уподобаннями там, де деякі інші системи поглядів оперували абстрактними категоріями, бачили лише знеособлені "виробничі відносини" між цілими
Loading...

 
 

Цікаве