WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Концептуальні засади вчення про бюджет (пошукова робота) - Реферат

Концептуальні засади вчення про бюджет (пошукова робота) - Реферат

теоретичних прийомів фінансово-економічного аналізу до тих програм, особливо соціальних, які спонукаються нормативними ідеалами. Отже, різні наукові методи не заважають один одному. Нормативний метод допомагає вибрати об'єкт дослідження та оцінити наслідки пропонованих змін у світлі певних етичних критеріїв. Одним із них є нормативний ідеал ефективності використання ресурсів, теоретизований італійським економістом і соціологом Вільфредо Парето (1848-1923), що увійшов у науку під назвою оптимальності за Парето.
В інтерпретації Парето ефективне витрачання бюджетних коштів вважається досягнутим, коли на певний момент наявні фінансові ресурси розподілені й використовуються у такий спосіб, що забезпечується максимальний або близький до нього рівень добробуту всіх членів суспільства. Порушення даного стану призводить лише до перерозподілу добробуту одних людей на користь інших, тобто ніякого загального, приросту добробуту при цьому не відбувається. За допомогою запропонованого Парето методу теоретично виражаються оптимальні параметри бюджету, за яких досягається найкращий стан добробуту та його розподілу між соціальними верствами населення, а також між нинішнім і прийдешніми поколіннями.
Оптимальність за Парето в ролі нормативного критерію суспільного добробуту Джеймс Б'юкенен назвав геніальним досягненням економічної думки. У ньому вбачають концептуальний підмурок економіки добробуту, розцінюють як теоретичне обґрунтування держави загального благоденства, однією з матеріальних основ якої є соціальні програми, що фінансуються з бюджету. Парето доводив, що політична підтримка останніх набагато інтенсивніша від можливих проявів невдоволення платників податку. У цьому випадку владі значно простіше й дешевше піти назустріч інтересам деяких суспільних груп, ніж витрачати зусилля та грошові кошти на протиборство з ними. Звісно, подібні дії знаходять фінансове втілення в обсязі й структурі бюджету.
У сучасній соціально-економічній теорії критерій Парето замінив собою розуміння суспільного добробуту (за І. Бентамом (1748-1832)) як суми індивідуальних достатків без міжособово-го порівняння взаємних втрат і виграшів поміж ними. За утилітаристським принципом І. Бентама: "Найвище щастя для якомога більшої кількості людей - ось єдина мета, яку повинен мати уряд" . Отже, оптимальність Парето орієнтує на таку бюджетно-економічну політику, за якої б соціальні вигоди одних людей не суперечили інтересам інших. Це означає, що справжнє поліпшення соціального стану суспільства, гармонія взаємних інтересів досягається лише тоді, коли зростає добробут (рівень споживання, дохід, якість життя) хоча б однієї людини, а становище інших при цьому не погіршується. Порівняймо: за Бентамом, суспільний інтерес - абстрактне поняття, за яким прихована сукупність, сума приватних інтересів.
Парето акцентував на соціальному значенні динаміки міжосо-бового розподілу добробуту, на характері його змін, а не на статичній величині добробуту, взятій як сума індивідуальних достатків. Він закликав уникати відносного добробуту, який досягається перерозподілом існуючих його джерел без створення нових. Особливо це стосується ситуації, коли заможні і далі багатіють, а бідні ще більше зубожіють. За Парето, соціальні революції і перетворення, які, не збільшуючи загального матеріального достатку суспільства, лише перерозподіляють наявне національне багатство, безглузді, а тому й недоцільні. Схоже, Парето відкрив спосіб поєднати силу приватного інтересу з привабливістю соціального ідеалу.
Оскільки податки та урядові видатки однаковою мірою є факторами особистого добробуту, критерій оптимальності за Парето поширюється і на бюджет. У цьому випадку оптимальність досягається за такого балансу між бюджетними доходами і видатками, коли кожен індивідуум після сплати податків не відчуває себе в гіршому стані, ніж до того. Це пояснюється тим міркуванням, що за рахунок податкових надходжень для платників податків (як громадян) створюються суспільні блага, що фінансуються з бюджету, цінність (вартість) яких урівноважує тягар оподаткування.
В іншому варіанті оптимальна ефективність використання ресурсів за Парето - ідеальна ситуація, котра стає можливою, якщо в прагненні до неї поліпшення одних соціально-економічних показників не спричиняє погіршення інших. Уявімо, що в межах бюджетних асигнувань, виділених на оборону країни, досягається вища ефективність використання коштів, тобто за рахунок тієї самої суми коштів забезпечується вищий рівень обороноздатності. У такому разі поліпшення одного стану (блага національної безпеки) досягається без погіршення інших суспільних параметрів, скажімо, становища соціальної сфери чи навколишнього середовища.
Важливе застереження: критерій ефективності за Парето реалізується лише в ідеальних умовах, коли всі суб'єкти бюджетних відносин мають можливість одержувати особисті вигоди (в їх власному розумінні) без будь-яких сторонніх перешкод. Звісно, в реальному житті відбувається гостра боротьба навколо доступу до бюджетних асигнувань. У таких умовах оптимальність за Парето може бути досягнута лише як наслідок взаємного порозуміння (консенсусу, угоди, змови, торгу) між дійовими особами бюджетного процесу, намагання не завдавати шкоди інтересам один одного. Зрозуміло, що в прагненні до егоїстичних вигід такий характер поведінки є досить гіпотетичним, в усякому разі він не для всіх прийнятний.
Залишаючись одним із варіантів розвитку подій, винятком із звичайної ситуації, коли діяльність, що приносить користь одним людям і водночас завдає шкоди іншим, критерій Парето фактично є ідеалом, оціночним судженням у системі гуманістичних соціально-філософських фінансових поглядів, своєрідним етичним орієнтиром. Проте ніщо не заважає закликати творців бюджетної політики: "Керуйтесь оптимумом Парето!".
Відповіді фінансової науки на виклики часу і дійсності визначаються не в останню чергу станом суспільної свідомості: тільки за умови плюралізму демократичного ладу можливо знайти практично прийнятні рішення, зокрема у сфері бюджету і бюджетного менеджменту. Успіх реалізації політичних рішень щодо управління бюджетом залежить від соціально-економічної організації суспільства. Такий підхід до пояснення й вирішення бюджетних проблем дістав назву фіскальної соціології, яка стала темою спеціального обговорення на 41-му конгресі Міжнародного інституту державних фінансів, що відбувся в 1985 р. у Мадриді1. Серед творців цієї течії фінансово-економічної думки визначні вчені - Й. Шумпетер, Р. Масгрейв, Г. Хінрічс, Є. Даунс та ін.
Без ознайомлення з ідеями та категоріально-понятійним арсеналомфіскальної соціології сьогодні неможливо охарактеризувати сучасний стан бюджетного, ширше кажучи, фінансового мислення, а отже й практики бюджетної і фінансової політики. Ідеям фіскальної соціології, що оперує поняттями держави, економіки, фінансів, права, суспільної психології, зобов'язана своїм походженням сучасна теоретична концепція бюджету - теорія суспільного вибору. Про фундаментальне значення пояснення сутності бюджету категоріями суспільного вибору свідчить уже те, що
Loading...

 
 

Цікаве