WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Бюджетна історія України - Курсова робота

Бюджетна історія України - Курсова робота

харчування - для утримування центральної влади князівства, речників адміністративної і судової влади за рахунок прибутків окремих волостей'1.
У період панування натурального господарства у більшості держав складалося кілька фінансових планів, а відтак і розписів прибутків та витрат. Це зумовлювалоадміністративно-фінансову децентралізацію. Держава задовольняла свої потреби за допомогою натуральних повинностей. а державна фінансова діяльність зосереджувалася у місцевих органах: вони визначали розмір повинностей, розподіляли їхній тягар і на свій розсуд витрачали державні кошти.
Численні фінансові плани вибудовувалися у дві системи - територіальні плани і плани з джерел державних прибутків. За територіальної системи кожна її одиниця мала самостійне фінансове управління, свій розпис прибутків і витрат. Так поступово відбувалося виокремлення спеціальних податків і зборів, які спрямовувалися на фінансування громадських потреб.
Подібна фінансова взаємодія між центральними і місцевими органами влади збереглася й за часів монголо-татарського ярма. Зміни торкнулися насамперед податкового тягаря платників податків, який відчутно зріс через сплату додаткової данини.
Роз'єднаністю і поневоленням більшості земель, що знаходилися на території України, поспішили скористатися сусідні держави - Польща, Угорщина, Молдавське князівство. Вже наприкінці XIV століття під владу Польщі перейшли Галичина і Західна Волинь, Закарпаття прибрала до своїх рук Угорщина, Буковину - Молдавське князівство. Східна Волинь, Поділля, Київщина і Чернігово-Сіверщина відійшли до Великого князівства Литовського.
Подальший розвиток бюджетних зв'язків і системи оподаткування відбувається під впливом і на основі законів держав, у сфері впливу яких опинилися різні території України. У цей час основна відповідальність за сплату грошових і натуральних податків лягла на державу, феодалів, а за сплату церковної десятини - на селянство.
Одним із основних загальнодержавних податків був щорічний земельний податок. На Київщині й Галичині він звався "подимне" (об'єктом оподаткування було обійстя, яке належало селянинові). А на Чернігівщині в той час адміністрація Великого князівства Литовського збирала "поголовщину". На Волині такий податок називався "воловшина" (одиницею оподаткування була ділянка землі, яку обробляли волами). Оподаткування здійснювалося у розрахунку на земельну одиницю - дворище. Крім того, українські селяни відпрацьовували різні повинності на користь держави: будували і ремонтували замки і будинки, прокладали дороги, зводили мости, давали "стацію" (грошове забезпечення князю і його двору на переїзд). Поступово стація набула статусу постійного податку і сплачувалася грошима.
На відміну від загальнодержавних, більш-менш фіксованих, податків, зобов'язання селян перед феодалами-поміщиками були різноманітними. При цьому форма виконання зобов'язань часто визначалася феодальною залежністю селян. Так, селяни-данинники, які ще не втратили права відокремлення від феодала, платили йому як натуральні, так і грошові податки. Селяни, що втратили право відокремлення від феодала, відпрацьовували на користь останнього повинності, головним чином у вигляді панщини.
Норми панщини зростали в міру розширення господарства, а землі феодала обробляли залежні від нього селяни власними знаряддями праці. Так, якщо у 1424 році шляхта Галичини ввела панщину (14 днів на рік із кожного господарства), то у 1520 році Торунським статутом для всіх земельних володінь (духовенства, шляхти та ін.) було введено обов'язкову панщину - один день на тиждень. 1 все-таки у другій половині XIV століття на більшості українських земель панщина досягла двох днів на тиждень з одного поля. Також вводилася і нерегулярна панщина, яку селянам належало додатково відпрацьовувати на вимогу землевласника чи правителя.
На Київщині, Чернігівщині, Волині у той час натуральні податки стягувалися переважно великою рогатою худобою, воском, хутром тощо. Існувало й так зване "дякло" - натуральна рента, яка збиралася зерном і сіном. Однак у міру розвитку ремесла і торгівлі та відповідного розширення товарно-грошових відносин натуральні податки поступово витіснялися грошовими.[1]
Київська Русь у Х-XII ст. була однією з наймогутніших держав Європи, чому сприяли такі чинники:
- військовий, який передбачав наявність добре навченого і забезпеченого всім необхідним спорядженням війська, що давало змогу надійно охороняти кордони і здійснювати додаткові завоювання території або матеріальних цінностей;
- високий рівень сільського господарства і промислів, що давало змогу повністю забезпечувати не лише внутрішні потреби, а й експортні;
- ефективна дипломатична діяльність, включаючи матримоніальні зв'язки, що сприяло добросусідським взаєминам не лише з прикордонними, а й з іншими могутніми на той час державами;
- сприяння інтелектуалізації суспільства, що реалізовувалось у створенні бібліотек, навчальних закладів при церквах, запрошенні зарубіжних фахівців і забезпечувало високий рівень розвитку сільського господарства, промислів, будівництва, архітектури, підготовки чиновників, напрацювання юридичних норм;
- запровадження християнства, передової на той час ідеології, що поставило Київську Русь в один ряд із передовими на той час державами.
Стабільність надходжень до княжої казни забезпечувалась такими чинниками:
- наявністю передової на той час юридичної бази;
- створенням спеціальних державних адміністративних структур;
- високим рівнем розвитку господарства;
- відносною внутрішньою та зовнішньою стабільністю;
- швидким відновленням господарства після військових дій.
У Київській Русі часів княгині Ольги було вперше започатковано елементи розмежування державної княжої казни та власних доходів правителя держави.
Стабільність держави забезпечувалась економічними, військовими та зовнішньополітичними чинниками, які базувались передусім на достатніх доходах княжої казни. Розбалансування цих чинників призвело до зменшення доходів, а отже, до занепаду держави.
Могутньою державою на той час могла бути тільки держава зі значною територією. Дроблення Київської Русі на удільні князівства призвело в кінцевому результаті до її занепаду. [4]
2.Польсько-литовська доба (XIV-XVI ст.)
Протягом XVI ст. у багатьох західноєвропейських державах пожвавилась господарська діяльність. Населення міст зростало, що вело до збільшення споживання харчових продуктів, зокрема хліба. На це відреагували землевласники польських центральних регіонів Речі Посполитої. Власники земель почали перетворювати свої володіння на комерційні орієнтовані господарства, які називались фільварками. Почалось поступове закріплення селян з метою мати гарантовану робочу силу.
Протягом XIV-XVI ст. українські землі традиційно відігравали роль торговельного партнера, хоча й були досить значні
Loading...

 
 

Цікаве