WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Становлення національної грошової системи україни - Реферат

Становлення національної грошової системи україни - Реферат

забезпечення.
З початком Першої світової війни розмін банкнот Рейхсбанку на золото було припинено. Грошова система Німеччини в цей період активно використовувалась як джерело фінансування війни. Під час війни та особливо після її закінчення у великих обсягах здійснювалась грошова емісія, що викликало гіперінфляцію у країні. Німеччина опинилася на межі економічної катастрофи. Напередодні 1923 р. промислове виробництво в країні скоротилося до 40% рівня 1913 р. Зростання інфляції було пов'язане з проблемою репарацій. На вимогу країн Атланти сплатити репарацію (132 млрд марок) золотом або іноземною валютою Німеччина відповіла свідомим посиленням інфляції, унаслідок чого вона мала найбільшу інфляцію за період після Першої світової війни. У 1923 р. обсяг паперових грошей в обігу становив 496 квінтіліонів марок, грошова одиниця знецінилась в 1,6 трлн раза порівняно із довоєнним рівнем. Швидкість знецінення грошей була такою, що їх намагалися позбутися, тобто обміняти на товар. Гіперінфляція викликала "грошовий голод", бо темп зростання цін випереджав темп зростання емісії грошей. Казначейство не встигало друкувати гроші, тому проставляло червоний штемпель на старих банкнотах, підвищуючи їх номінал.
За таких умов США та Великобританія згідно з "планом Дауеса", що був затверджений Лондонською конференцією країн-переможниць у 1924 p., надали Німеччині репараційну позику на суму 200 млн дол., з яких 110 млн було розміщено в США. "План Дауеса" забезпечив різке збільшення іноземних позик Німеччині. "Золотий дощ" американських доларів сприяв відродженню Німеччини.
У 1924 р. у Німеччині проводиться грошова реформа: нова рейхсмарка обмінювалась на 1 трлн старих. У результаті реформи відбувся перехід до золотодевізного стандарту. Нова рейхсмарка забезпечувалась на 40% золотом та іноземною валютою. Золотодевізний стандарт у Німеччині було скасовано у 1931 р. у зв'язку зі світовою економічною кризою, установлювалася система нерозмінних на золото кредитних грошей.
У зв'язку з великими державними витратами у роки Другої світової війни, що значною мірою здійснювалися за допомогою грошової системи, почалася інфляція. Ще законом 1939 р. Рейхсбанку дозволялось здійснювати емісію банкнот під забезпечення казначейських векселів. Під час війни кількість грошей в обігу зросла майже в 7 разів. Крім того, в обіг були випущені так звані "окупаційні марки" на суму 84 млрд марок, які були законним платіжним засобом на окупаційних територіях.
Стан, у якому після війни перебувала країна, був критичним. Над нею зависла реальна загроза голоду та епідемій. Територія країни являла собою 400 млн м2 руїн. До злиднів місцевих жителів додалися поневіряння сотень тисяч біженців та вигнанців зі східних територій - переважно жінок та дітей, усе майно яких уміщувалося в рюкзаку чи на ручному возику. Близько 12 млн солдатів та офіцерів вермахту, а також цивільних осіб опинилися в полоні.
На думку військової адміністрації, вивести країну з катастрофічного стану можна було лише одним шляхом: управління економікою повинна взяти в свої руки сильна держава. У перші повоєнні роки в німецькій економіці панувала система розподілу, успадкована від військової адміністрації третього рейху. Найважливіші харчові продукти можна було отримати лише за продовольчими картками. Поряд з цим існував широко розгалужений "чорний ринок", на якому, наприклад, за американські сигарети можна було придбати що завгодно. Рейхсмарка врешті-решт знецінилась, німці перейшли до натурального обміну.
У 1947 p., коли протистояння двох таборів призвело до загострення "холодної війни", тодішній міністр іноземних справ США Джордж К. Маршалл так оцінював ситуацію: "Якщо Сполучені Штати не допоможуть Європі, то досить легко може статися, що дуже потерпілі від війни країни потраплять в обійми комунізму". Ця точка зору стала рятівною для німецької економіки, що переживала занепад. З метою перетворення Старого Світу в потенційного торговельного партнера з ініціативи Д. К. Маршалла була розроблена програма доларової допомоги при відбудові Європи, в яку була включена і Західна Німеччина. Цілком зрозуміло, що програма передбачала допомогу передусім тим країнам, економічні структури яких відповідали американським уявленням, тобто були у своїй основі структурами капіталістичними. І, таким чином, усі плани щодо централізації та перетворення Німеччини в аграрну країну були назавжди відкинуті. Водночас американська та британська військові адміністрації вирішили поєднати окуповані ними регіони Німеччини в одну економічну зону, передавши управління економічними процесами "економічній раді". Одним з директорів ради став Людвиг Ерхард, символ німецького "економічного чуда" 50-х років.
У 1948 p. саме під його керівництвом було здійснено грошову реформу, яка економічно поділила Німеччину на дві частини. Ця реформа стала частиною загальної господарської реформи.
Згідно з реформою в обіг було введено нову грошову одиницю - німецьку марку. Реформа розпочалася в неділю, 20 червня, коли всі громадяни дістали можливість обміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші. Пізніше було обмінено ще 20 марок. Пенсії, заробітна та квартирна плата повинні були виплачуватись новими марками. Готівку та половину приватних збережень обмінювали за співвідношенням 1:10, другу половину було "заморожено", а згодом ці гроші обмінювались за курсом 1:20. Безготівкові кошти було перераховано за курсом 1:10. Реформу було проведено таким чином, що монополії не лише не втратили, а навіть збільшили свої капітали. Отже, в цілому переоцінка грошей відбулася у співвідношенні6,5 нових марок до 100 старих. Під час реформи було анульовано 93,5% грошових рахунків і готівки, що перебували на руках у населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг.
Архітектор цих реформ Л. Ерхард добре розумів, що грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона створює передумови для її успішного розвитку. Адже лише стійка і надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу, матеріальних ресурсів. Вона забезпечує збалансування купівельної спроможності і товарної маси, упорядкування валютно-фінансових відносин і створення фінансових установ, відповідальних за стабільність грошової системи.
Заслуга Л. Ерхарда полягала у тому, що він відкинув чимало пропозицій щодо оздоровлення грошової системи через те, що вони мали однаковий недолік - не забезпечували стимулів розвитку виробництва та обмежувалися адміністративним регулюванням цін та заробітної плати. І всупереч цьому зробив усе, аби відновити заінтересованість у праці через оплату її грошима, забезпечити помітне зростання продуктивності праці, завоювати довіру до нової валюти, забезпечити розвиток товарообороту і припинення бартерних угод тощо.
Реформа дала швидкі позитивні результати. Якщо на початку 1948 р. обсяг промислового виробництва в західних зонах становив лише 53% від рівня 1936 p., то вже в другій половині того самого року ця цифра сягнула до 73%, а в листопаді 1949р. досягла 100%. У листопаді 1950 р. обсяг промислового виробництва збільшився на третину порівняно з попереднім роком. Після реформи знову з'явилась заінтересованість у праці, яка оплачувалася грошима. Помітно зросла продуктивність праці, виростала довіра до нових грошей, до нового економічного укладу. Безробіття швидко пішло на спад, і вже з другої половини 1950 р. виявилась стійка тенденція до зростання
Loading...

 
 

Цікаве