WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Лізингові операції в спектрі послуг кредитно-фінансових інститутів - Курсова робота

Лізингові операції в спектрі послуг кредитно-фінансових інститутів - Курсова робота


10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України "Про лізинг". Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не економічні) умови його розвитку.
До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм, що стосувалися лізингу.
Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про банки і банківську діяльність", де банкам дозволяється здійснювати "придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)".
Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України "Про кредитування" , лізінг розглядається як форма майнового кредиту.
У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 "Договіроренди судна". Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їх традиційному розумінні.
У першій редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та в Правилах застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції закону.
Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об'єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.
Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.
Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 "Договору про лізинг" цього проекту зазначається: "До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами".
Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України "Про лізинг" і його зміст свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,
Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу (Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України почалося обговорення проекту Закону України "Про лізинг". Відбулося три читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання розвитку лізингу.
У законі України "Про лізинг" сформульовано визначення лізінгу , фінансового та оперативного лізингу , які заміняють неточні їх формування в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", де неправомірно ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об'єкти лізингу і встановлено особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом управління цим майном . До суб'єктів лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб'єкти підпріємницької діяльності .
Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма основними суб'єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоодержувачем) угоди .
У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому права й обов'язки сторін у процесі роботи над законом були "збагачені" з урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.
Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця .
Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю .
Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об'єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).
Важливо, що прикінцевими положеннями визначено: раніше прийняті закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
У цілому закон відповідає сучаснимпоглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.
Разом з тим прийнятий текст Закону України "Про лізинг" має ряд недоліків, головними з яких є такі:
обмеження об'єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці лізингу, згідго з якою об'єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематеріальні активи;
визначення лізингодавця як суб'єкта підприємницької діяльності виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й особливості діяльності лізингових компаній;
визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг, компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових платежів, внутрішній лізинг, який є "парним" до
Loading...

 
 

Цікаве