WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Статистика фінансів - Курсова робота

Статистика фінансів - Курсова робота

акцій. З огляду на досвід функціонування фінансового ринку вважається, що цього можна досягти, якщо структура капіталу не перевищує 40%:
Структура капіталу
=
Позичений капітал
Власний капітал
= Номінальна вартість облігацій та привілейованих акцій
Номінальна вартість простих акцій + Перевищення ринкової
ціни акцій над номіналом + Нерозподілений прибуток
х
100
У разі зростання структури капіталу (до 40%) акціонери дістають змогу одержувати додатковий прибуток, не вкладаючи у фірму власних коштів понад сплачені за прості акції. Вплив такого способу - залучення фінансового лівериджу - для одержання додаткового прибутку вимірюється показником:
Рівень фінансового лівериджу (DFL)
= Зміна доходів на одну акцію
Зміна доходів фірми до сплати податків
Вплив дивідендної політики фірми на вартість капіталу двозначний. З одного боку, вона перебуває в обернено пропорційній залежності від суми сплачуваних дивідендів: чим більша ця сума, тим менші вимоги до рівня обіцяної необхідної ставки доходу ставить інвестор. Фірма може встановлювати зазначений рівень низьким, підтримуючи тим самим високий імідж щодо своєї надійності. З іншого боку, високі дивіденди можливі лише за умови високої структури капіталу (незначна кількість акціонерів не може забезпечити необхідного фінансування фірмі, а тому доводиться звертатися за позиками). Що ж до реалізації в такому разі нових емісій цінних паперів, то вона можлива лише за високої необхідної ставки доходу. Аби уникнути потреби підвищувати структуру і вартість капіталу, акціонерні товариства часто виплачують дивіденди акціями або обмінюють старі акції на нові методом їх поділу (акціонер одержує дві нові акції замість однієї старої).
Якими ж правилами повинна керуватися в такому разі друга категорія учасників фондового ринку - інвестори? І чи існують такі правила взагалі?
Відомий банкір Дж. П. Морган на прохання дати прогноз щодо поводження фондового ринку відповів: "Він коливатиметься". Це був не лише прояв обережності - банкір знав, що це єдине твердження про ринок, яке можна довести. То чи можна, спираючись на таку хитку тезу, робити висновки з приводу вкладення грошей у цінні папери? Уміло скориставшись статистичними методами аналізу, можна дістати позитивну відповідь на це запитання.
З огляду на те, що досі в Україні розвивається насамперед ринок акцій, розглянемо застосування статистичних методів та показників до цього сегменту фондового ринку.
Треба запам'ятати на початку головне: акції, яку б ви воліли купити, взагалі не існує! Бо вам потрібна акція:
o абсолютно надійна;
o за якою виплачується вагомий дивіденд;
o курсова вартість якої зростає.
Існує багато акцій, які можуть задовольнити одну з ваших вимог. Але жодна акція не задовольнить усіх трьох. Справді, якщо вам необхідна надійність, то слід відмовитися від сподівання на сенсаційне зростання її вартості, а коли маєте намір примножити капітал, то мають бути готові йти на значно більший ризик.
Чи можна, принаймні частково, розв'язати ці проблеми? Так, якщо придбати і надійні, і дохідні акції. Але, зрозуміло, відповідне рішення потребує вкладення більшої суми коштів. І коли юридичні особи - банки, фірми, компанії - мають такі кошти, то фізичні особи обмежені в можливостях створення власного портфеля цінних паперів (так називають сукупність усіх цінних паперів, які належать одному вкладникові). Для надання допомоги непрофесіональним інвесторам з обмеженими капіталами на ринку діють фінансові посередники. До них звертаються, коли необхідно: одержати кваліфіковану пораду; видати доручення інвестиційному менеджеру; виконати інвестування від імені клієнта.
Це може бути банк, товариство або фінансова компанія. Головний напрямок діяльності фінансових посередників (за винятком банків, про які докладніше йтиметься в наступному підрозділі) полягає в комплектуванні власного портфеля цінних паперів, співвласником якого, відповідно до вкладених коштів, є кожний клієнт. Тобто, цей клієнт отримуватиме прибуток завдяки доходам від цінних паперів та операцій з ними всього портфеля фінансового посередника.
Але кожний клієнт фінансового посередника має стежити за діяльністю останнього з такою метою:
o бути певним щодо кваліфікованого та ефективного управління своїми грошима, діючи за принципом "довіряй, але й перевіряй";
o завдяки знанням та досвіду, набутим у процесі такої роботи, навчитися самостійно приймати рішення щодо операцій на фондовому ринку, а також самостійно купувати акції і завдяки цьому уникнути необхідності сплачувати комісійні фінансовому посереднику.
Але в останньому разі інвестор потребує інформації двох видів:
* узагальнюючої, яка характеризує кон'юнктуру конкретного сегменту ринку (стан, тенденції розвитку та їх прогноз);
* конкретної, що характеризує кількох учасників ринку, з яких цей клієнт має намір вибрати собі майбутнього партнера.
У країнах з розвиненою економікою, зі сталими ринковими відносинами немає жодних перешкод для одержання такої інформації.
По-перше, існує закон, який зобов'язує кожного суб'єкта ринку публікувати певну інформацію про свою діяльність або періодично (баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани), або за певних обставин (емісія цінних паперів, реорганізація, ліквідація).
По-друге, суб'єкти ринку зацікавлені надати про себе додаткову інформацію будь-якому потенційному партнеру, причому обов'язково правдиву інформацію, оскільки передбачено судову відповідальність за дефомацію.
По-третє, функціонує широке коло фінансових аналітиків, які публікують чи надають на окреме прохання не тільки інформацію, а й кваліфіковану оцінку певної ситуації чи суб'єкта ринку.
По-четверте, кожний суб'єкт ринку розуміє: без вивчення інформації про партнера вступати в ділові стосунки з ним не можна, і коли самостійно оцінити ситуацію не вдається, слід звернутися до фінансового посередника.
І останнє: кожен розуміє, що гроші не падають з неба і не ростуть на деревах, а тому кожна обіцянка партнера має бути гарантована планом відповідних дій, при порушенні яких партнер нестиме відповідальність.
Сьогодні, на жаль, маємо в Україні протилежну ситуацію. Справді, хоча й існує закон про публікацію даних, що стосуються емітента при емісії цінних паперів, проте правдивість цієї інформації не перевіряє ніхто, а публікувати плани про використання залучених коштів закон і зовсім не передбачає.Отже, цінність такої інформації як гарантії майбутнього виконання зобов'язань з цінних паперів практично дорівнює нулю. Те саме можна сказати і про звіти, що подаються на зібрання акціонерів та до державних органів влади: недоліки наших законів дають змогу вести "подвійну" бухгалтерію, використовуючи різні розрахунки для власного користування і для стороннього ока. Що ж до перевірок, то вони проводяться "власними" аудиторами з відповідними висновками, а тому на більшу довіру заслуговують матеріали аналітиків, газет та інших періодичних видань, в яких редакції подають свої
Loading...

 
 

Цікаве