WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Інфляційні очікування - Курсова робота

Інфляційні очікування - Курсова робота

на інфляцію в цілому. Існують ненадійні дані оглядів ринку, але необхідний надійний спосіб вимірювання та оцінки інфляційних очікувань.
Виявляється, спосіб оцінки інфляційних очікувань існує. Американський уряд недавно випустив реальні облігації ставки прибутку. Перший випуск був проданий в січні 1997 року з строком платежу в січні 2007 року. Порівнюючи прибуток на регулярних облігаціях з реальною ставкою прибутку, економісти повинні бути здатні робити оцінку інфляційних очікувань. Наприклад, в березні 1997 року для індексованих облігацій до січня 2007 року запропонували щорічну реальну ставку прибутку 3,43% [15], в той час як до лютого 2007 року для неіндексованих облігацій був прибуток 6,69% [15]. Таким чином, чим ближче строк платежу, тим зрозуміліше, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно [15]. Але, так як ці облігації мають великі терміни до строку платежу, тоді, в крайньому випадку, поки вони не були на ринку впродовж декількох років, оцінки інфляційних очікувань також будуть на довгий період. Той факт, що ринок очікує, що інфляція буде 3,26% щорічно за наступні 10 років, має тільки обмежене використання для тих, хто бажає знати очікування ринку до річного зростання інфляції .
"Існує теорія, згідно з якою збільшення інфляційних очікувань необхідне, щоб повернути економіку на шлях зростання. Прихильники цієї теорії вважають, що з підвищенням цін люди будуть шалено купувати товари, і це призведе до збільшення сукупного попиту та зростання економіки. Така ситуація може призвести лише до зростання темпів інфляції" - пише газета "Indian Express". Впродовж 1998 року інфляційні очікування в Індії підвищувались безперервно, і інфляція досягла з 0,55% на початку року до 7,41% в кінці червня.
Невеликі темпи інфляції є сприятливими для економіки. Та в Індії, яка зазнає зростання інфляційних очікувань та інфляції, інфляційні процеси досить схожі на подібні процеси в нашій країні, лише в меншому масштабі. Так, інфляційні очікування підприємців призвели до того, що інфляція на ціни сировини підвищилась на 9,72% за 1 півріччя 1998 року, а ціни на кінцеву продукцію підвищились на 55% за той же період. Підприємці користуються рівнем інфляції, затримуючи заробітну плату, купуючи товари за однією ціною і продаючи за іншою. Такі інфляційні очікування зовсім не є сприятливими для економіки. Тому потрібно вживати заходів, які зменшуватимуть такі інфляційні очікування, наприклад, створення умов для підприємців, в яких їм буде невигідно сприяти зростанню інфляції .
Сполучені Штати вирішують питання інфляційних очікувань інакше. Так, економічні умови в 4 кварталі 1996 року були ідеальні для фінансових ринків, тому що інфляційні очікування мали тенденцію до зниження. Федеральна політика відносно інфляції та інфляційних очікувань стабільна. Ця політика полягає у вивченні, аналізі стану фінансового ринку та керуванні акціями підприємств федерального уряду. Таким чином федеральний уряд хоче зберегти фондовий ринок від різких інфляційних струсів. Але, незважаючи на ці заходи, все ж в 1996 році відмічались деякі тенденції зростання інфляційних очікувань. З продовженням таких тенденцій федеральна політика дещо змінилась, тим більше що фондовий ринок продовжує і зараз ігнорувати інфляційні очікування. В таких умовах є необхідним постійний контроль інфляційних очікувань на фондовому ринку.
2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України
На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального податку і доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід доводить, що граничні податкові ставки понад 40-50% [13] практично призупиняють зростання виробництва. В Україні ж, де 40-відсоткова інфляція була досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко переходив стовідсотковий бар'єр. Отже, неможливість для підприємств отримати кредит на довгий термін разом із знеціненням їхніх власних обігових коштів призводять до браку фінансових ресурсів для подальшого виробництва хоча б у попередніх обсягах.
Чимало економістів схиляється до думки, що в нашій країні первинною була інфляція попиту, яка пов'язана із надлишком грошей в обігу. Логіка цього висновку така: в умовах тотального дефіциту і фіксованих цін нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а в період лібералізації він був усунений через підвищення цін.
Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, які лежать поза сферою грошового обігу, тобто витрати та інфляційні очікування. Незаперечним є той факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою і підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. і Внаслідок різних обставин продуктивність праці знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, які б мали автоматично стримувати підвищення цін [9].
Зростання витрат також спричинило небувале підвищення цін на імпортні енергоносії. Таким чином, якщо ще й врахувати вкрай енергомістку галузеву структуру економіки, застарілі технології, можна дійти висновку, що і Україна не могла уникнути інфляції витрат, яка, правда, сама себе усуває.
На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.
Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції, відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали "доларизацію" економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню, перебираючи на себе основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992-1994 рр.буквально до розпродажу національного багатства. В умовах фінансової нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за кордоном іноземної валюти.
Інфляційні очікування існували й у промислових підприємств. Щоб не зазнати збитків, останні "закладали" майбутню інфляцію у поточні ціни продукції. Такий метод самозахисту тільки посилював інфляційні процеси, які набували руйнівних масштабів.
Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для стабілізації сфери цін. Найголовніші з них - це стримуюча фіскальна і монетарна політика, які, однак, у 1992-1994 рр. використовувалися незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992-1994 рр. була вкрай непослідовною. Разом із лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за роки реформ дефіцит бюджету - 27,1% від його видаткової частини, або 12,2% від ВВП. Така економічна стратегія, безперечно, була
Loading...

 
 

Цікаве