WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → 1. Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування. 2. Міжбюджетні відносини та їх вплив на місце фінанси. 3. Конституція України п - Реферат

1. Територіальна громада – первинний суб’єкт місцевого самоврядування. 2. Міжбюджетні відносини та їх вплив на місце фінанси. 3. Конституція України п - Реферат

фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) указує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав громадян.
З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси.
Децентралізовані фінанси - це грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських організацій.
Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використана на створення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів: на задоволення соціально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використана на доброчинність, підтримку творчих колективів.
Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди. До речі, у США існує понад 50 тисяч різних доброчинних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їхні кошти мають бути використані на відповідні цілі.
Підсумовуючи сказане вище, можна дати визначення місцевим фінансам.
Місцеві фінанси - це економічні відносини, пов'язані із формуванням централізованих і децентралізованих фондів коштів, і використання їх на забезпечення соціальних потреб та соціально-економічного розвитку територій.
Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та децентралізовані фонди коштів.
Місцеві фінансові ресурси - це фонди коштів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний розвиток регіонів. Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.
Структурний метод дає змогу не лише показати сукупність фінансових відносин, а й виявити характер взаємозв'язків між елементами системи. Це в свою чергу дає можливість зробити і кількісний, і якісний аналіз місцевих, фінансових ресурсів. Структуру місцевих фінансових ресурсів подано на схемі
Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів визначений Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", чинним податковим законодавством. Одним із основних принципів формування місцевих бюджетів є їхня самостійність.
Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ, фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних об'єктів.
Третьою ланкою місцевих фінансів є регіональні позабюджетні фонди. Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні внески юридичних і фізичних осіб.
3. Конституція України
про місцеве самоврядування і місцеві фінанси
Україна, як і інші країни СНД, пройшла складний шлях переходу від "радянської" моделі місцевого самоврядування до створення власної законодавчої бази з цього питання.
Це положення підтверджують навіть назви тих профільних законів з цього питання, які були прийняті в Україні з 1990 до 1994р.
До них належать:
1. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 р.
2. Закон України "Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування" від 26 березня 1992 р.
3. Закон України "Про формування місцевих органів влади і самоврядування" від 3 лютого 1994 р.
4. Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про формування місцевих органів влади і самоврядування" від 28 червня 1994 р.
По-перше, навіть перелік цих законів свідчить про те, що законодавець не відмовився від "радянської" моделі самоврядування, а прагнув поєднати Ради з місцевим самоврядуванням; по-друге, внаслідок цього не було визначено й загальне поняття місцевого самоврядування та його складові; по-третє, не було встановлено правове становище територіальних громад. Тобто практично правовий статус місцевого самоврядування в Україні не був визначений.
Визначення статусу місцевого самоврядування у ст. 47 Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період прийняття Конституції України" від 18 червня 1995 р., на жаль, не було здійснено.
Заходи ж, які проводила центральна виконавча влада з делегування повноважень на місцевий рівень, фактично нівелювали основні принципи місцевого самоврядування, зводячи її органи на місцях до низової ланки органів виконавчої влади, підзвітних та підконтрольних вищестоящим виконавчим органам та центру. Тобто так звана вертикаль виконавчої влади фактично завершувалася на рівні низової ланки рад.
Конституція України 1996 р. не усунула зазначені недоліки, а це призвело до того, що питання про сутність місцевого самоврядування в Україні не вирішено до кінця.
Стаття 5 Конституції України стверджує, що влада в Україні здійснюється через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, тобто вони визнаються рівноправними.
Але у ст. 6 Конституції йдеться про дійсне здійснення державної влади органами України, а ст. 7 Основного Закону лише визнає і гарантує існування місцевого самоврядування, що ставить владу і самоврядування у явно нерівне становище.
Конституція України присвячує місцевому самоврядуванню розділ XI (ст. 140-146).
Згідно зі ст. 140 Конституції основним елементом місцевого самоврядування в Україні є територіальна громада.
"Місцеве самоврядування, як зазначено у ч. 1 цієї статті, є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".
У ч. З ст. 140 Основного Закону вже стверджується, що питання місцевого значення вирішуються як безпосередньо громадою, так і через органи самоврядування, тобто не самостійно колективомгромади.
Органи місцевого самоврядування є самостійними в межах повноважень, визначених Конституцією (ст. 140) і законами України. Водночас органи державної влади мають право забезпечувати державний контроль за реалізацією закріплених у законодавстві прав і свобод людини і громадянина, а також їх захисту.
Місцеве самоврядування інтегровано в загальну систему управління справами держави і суспільства. Воно є формою самоорганізації населення у вигляді територіальної громади для вирішення своїх завдань, тобто формою здійснення публічної влади, влади народу, що має бути в майбутньому.
А поки що основний тягар зі здійснення повноважень місцевого самоврядування несуть їх органи, наділені багатьма правами та обов'язками державних органів, зокрема владними повноваженнями, правом приймати відповідні рішення, обов'язкові для всіх, і вимагати їх виконання.
Таким чином, в Україні запроваджено державницьку концепцію місцевого самоврядування із залишками "радянської" моделі, що на практиці
Loading...

 
 

Цікаве