WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Теоретичні основи вибору і можливості реалізації валютно-фінансової політики в ринкових умовах. (Курсова) - Реферат

Теоретичні основи вибору і можливості реалізації валютно-фінансової політики в ринкових умовах. (Курсова) - Реферат

основу функціонування грошово-кредитного сектора України, то вона зафіксована передусім у Законі про Національний банк України та Законі про банки та банківську діяльність, які найбільшою мірою торкаються питань державного контролю за кредитно-банківською сферою. Роль держави тут досить важлива. За нею закріплено право визначати найважливіші напрями грошово-кредитної та валютної політики та регулювати найважливіші процеси у цій сфері. При цьому відповідальність між урядом та Національним банком України чітко розмежована.
У відповідності з Конституцією та Законом про Національний банк України головну відповідальність за визначення та реалізацію грошово-кредитної та валютної політики держави покладено саме на цю установу. У зв'язку з цим НБУ володіє монополією на випуск грошей у обіг та одночасно виконує функції кредитора останньої інстанції для банків і кредитних установ; він визначає систему, порядок і форми розрахунків та платежів; здійснює банківське регулювання і нагляд; складає платіжний баланс України; представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках і кредитних установах; здійснює валютне регулювання й валютний контроль; займається управлінням національними золотовалютними резервами та виконує деякі інші функції (стаття 7 Закону про НБУ).
Забезпечення стабільності грошової одиниці у статті 99 Конституції України та статті 6 Закону про НБУ визначено основною функцією Національного банку України. Таке визначення функціональної спрямованості діяльності НБУ як центрального банку країни цілком відповідає існуючому європейському досвіду.
Згідно з чинним українським законодавством НБУ є одним із державних органів (що забезпечується державним статусом цього банку), але органом відносно самостійним у своїй сфері. Він не входить до жодної з гілок влади. Проте цей головний орган банківської системи з ряду питань залежить від Верховної Ради та Президента України (стаття 51 Закону про НБУ), перед якими і звітує про свою діяльність. Такий статус НБУ в цілому відповідає міжнародній практиці. В Європі немає жодної країни, в якій центральний банк був би повністю незалежним від інших гілок державної влади. Так, для більшості країн Європи характерна практика підпорядкування центрального банку країни казначейству або міністерству фінансів. А у Нідерландах, Німеччині, Швейцарії та Швеції центральні банки підпорядковані парламентам. І в усіх випадках забезпечуються умови для відносної автономії центральних банків у сфері грошово-кредитної політики. При цьому, як і в більшості країн Європи, Національний банк України є державним банком, капітал якого належить державі повністю. Аналогічні умови функціонування характерні, наприклад, і для Бундесбанку Німеччини, який також є державним банком і також звітує перед парламентом.
Головною характеристикою, яка закладена в "конституцію" українського центрального банку і теж цілком відповідає існуючому європейському досвіду, є передусім його автономія у сфері грошово-кредитної політики. НБУ у відповідності з законом є незалежним у сфері грошово-кредитної політики. При виконанні своїх повноважень він повністю незалежний від розпоряджень уряду (стаття 52 Закону про НБУ), проте уряд має право вносити пропозиції щодо питань грошової політики. Причому державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки та здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Представники уряду в такому разі мають право дорадчого голосу. Окрім того, принцип призначення членів вищого керівного органу Національного банку - Ради Національного банку (половина його членів призначається Президентом України, а половина - Верховною Радою), яка і займається розробкою грошово-кредитної політики, виключає домінуюче становище уряду та суттєво обмежує можливості проведення про урядової грошово-кредитної політики. Слід зазначити і те, що уряд не має права усувати зі своїх посад Голову та інших членів вищих органів Національного банку України.
Окрім першочергового завдання підтримання стабільності національної валюти, НБУ одночасно згідно з українським законодавством має виконувати загальне завдання сприяння економічній політиці уряду, але лише доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України, що також цілком відповідає існуючій у Європі практиці незалежності центрального банку. Гарантії невтручання уряду у грошово-кредитну політику закріплені статтею 53 Закону про НБУ.
Інструменти грошово-кредитної політики, які є у розпорядженні Національного банку України і які закріплені українським законодавством (стаття 25 Закону про НБУ), також лежать у руслі вже існуючого світового досвіду країн із ринковою економікою. Проте слід зазначити, що закріплені українським законодавством норми розроблені дещо "на виріст" і не можуть використовуватися за нинішніх економічних умов повністю, хоча за успішного проведення трансформаційних процесів вони безумовно стануть необхідними і використовуватимуться у подальшому повніше. Так, дисконтна політика - це один із тих інструментів НБУ, що закріплені законодавством, проте оскільки вексельний обіг в Україні фактичновідсутній, то використання цього інструмента з метою здійснення певної грошово-кредитної політики нині фактично не відбувається.
Якщо характеризувати законодавчі основи політики обов'язкових резервів (стаття 26 Закону про НБУ), то можна дійти висновку, що вони також лежать у руслі існуючого європейського законодавства. Хоча там законодавством чітко визначено граничні межі обов'язкових резервів, які може встановлювати центральний банк, що, дисциплінуючи його, дає можливість кредитним установам стабільно працювати на довгострокову перспективу. У нашому законодавстві такий захід не передбачений, як і не передбачена диференційована норма обов'язкових резервів за різними видами депозитів. (7)
Важливим напрямом здійснення грошово-кредитної політики є операції центрального банку на відкритому ринку. Об'єктом цих операцій є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним попитом. Традиційно центральні банки країн Європи проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо у емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах (зокрема у Німеччині) вони заборонені законом. Українське законодавство (стаття 53 Закону про НБУ) також забороняє надання прямих кредитів уряду, проте у статті 42 (Види операцій НБУ) прямої заборони на операції на первинному ринку цінних паперів немає, в результаті чого НБУ продовжує викуповувати на первинному ринку цінні папери уряду. В такому разі доцільно було б у законі чітко визначити межі таких операцій, оскільки протягом перехідного періоду потреба у них існуватиме.
Проте, незважаючи на певну недосконалість, чинне українське законодавство у цілому враховує існуючий європейський досвід державного регулювання грошово-кредитної сфери за ринкових умов і дає достатній простір для подальшого розвитку кредитно-банківської сфери української економіки у ринковому напрямі.
Якщо характеризувати конкретні параметри грошово-кредитної політики в Україні, то можна зазначити, що нині вони
Loading...

 
 

Цікаве