WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Валютний курс у системі міжнародних валютних операцій - Реферат

Валютний курс у системі міжнародних валютних операцій - Реферат

публікуються не всі поточні курси дня, а лише курси при останніх валютних угодах, так звані заключні курси, або - середні курси - арифметична середня курсів продавця і покупця.
Курси, зазначені в котирувальних таблицях, - як правило, курси телеграфного переказу. Курси інших платіжних засобів визначаються на основі курсу телеграфного переказу. При інших рівних умовах курси кожного виду міжнародного платіжного засобу різні. Це пояснюється тим, що платіжні кошти, які виступають у міжнародному платіжному обороті, мають свої особливості, які чинять істотний вплив на їх валютні курси, тобто ринкові ціни.
При телеграфному переказі іноземна валюта виплачується банкам негайно чи на наступний день після отримання переказу від іноземного банку. Такий порядок дозволяє банкам і їх клієнтам не лише прискорювати розрахунки і оборотність валютних коштів, але й практично уникати валютних втрат, пов'язаних із змінами курсів. Застосування банками-кореспондентами спеціального коду (ключа) дає можливість попередити крадіжку валютних коштів, а також захищає банки від можливих помилок при переказі коштів своїм клієнтам.
Курс чека встановлюється на основі телеграфного переказу за мінусом процентів за число днів, необхідних для доставки цього платіжного доручення авіапоштою з однієї країни в іншу. При цьому виплата банком по чеку здійснюється лише після прийняття цього засобу платежу на інкасо і оплати чека іноземним банком-кореспондентом чи іншим зарубіжним банком, що виписав даний чек. Здебільшого курс чека більший за курс тратти, оскільки при визначенні курсу тратти враховується термін її оплати, надійність (наприклад, залежно від того, чи є тратта першокласним торговим векселем) і валюта платежу.
Курс термінової тратти встановлюється на основі курсу телеграфного переказу, за мінусом процентів за число днів з моменту купівлі векселя до його оплати. Проценти, як правило, визначаються за ставкою країни, у валюті якої виписано вексель: якщо тратта є першокласним торговим векселем, процент визначається за обліковою ставкою емісійного банку; якщо тратта є банківським акцептом - процент визначається за ринковою обліковою ставкою, яка, як правило, є нижчою за офіційну. Але якщо переказний вексель виписано з терміном платежу по його пред'явленні, курс такої тратти буде приблизно дорівнювати курсу чека, бо виплата за траттою, як за чеком, відбудеться після переказу (пересилки) платіжного документа у країну - місце платежу, де вона оплачена за пред'явленням.
Курс іноземних банкнот звично наближається до курсу поштового переказу, відхиляючись від нього вгору чи вниз залежно від попиту і пропозиції цього засобу платежу. Курс банкнот при купівлі встановлюється, як правило, нижче за курс чека, а при продажу - трохи вище. На величину курсу банкнот впливають банківські видатки, пов'язані з пересиланням і страхуванням банкнот в дорозі, у той час, як чеки при пересиланні не страхуються, а пересилаються рекомендованою авіапоштою.
При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох видів цін - внутрішніх і світових. Якщо внутрішні ціни формуються на основі різних національних вартостей, то світові - на базі інтернаціональної вартості. Товари окремих країн, які вступають у зовнішньоекономічний обіг, продаються за світовими цінами. В процесі міжнародного обміну співвідношення цін виступає як співвідношення національних грошових одиниць, їх купівельної спроможності.
Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, і визначається в порівнянні з базовим періодом.
Теорія паритету купівельної спроможності валюти (ПКС) була вперше запропонована шведським економістом Густавом Касселем (1866-1944), хоча подібні ідеї висував ще Давид Рікардо.
Показник купівельної спроможності валюти мав розраховуватися на базі середньозважених товарних цін і використовуватися у валютному обміні, зовнішній торгівлі, при наданні кредитів. Зараз МВФ і Світовий банк займаються співставленнями показників виробництва продуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної плати в різних країнах і регіонах світу. До 1992 р. ці зіставлення здійснювались порівнянням вартостей на основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США.
Сьогодні перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі паритетів купівельної спроможності валют (ПКС). Визначено відносно стабільний набір споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує періодичного перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, євро, рубля та ін. Так складається натуральний, або природний, курс валюти.
3. Етапи розвитку валютного курсу.
Валютний курс у примітивній формі існував ще при рабовласницькому і феодальному ладі. Ширшого застосування він отримав при розвитку міжнародної торгівлі, експорті капіталу, формуванні світових ринків.
У період монометалізму - золотого чи срібного - базою валютного курсу є монетний паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їх металевим вмістом. Він співпадав з поняттям валютного паритету - співвідношення між двома валютами, яке встановлювалося у законодавчому порядку; є основою валютного курсу, який, як правило, відхиляється від паритету.
В основу валютного курсу при системі золотомонетного стандарту було покладено золотий паритет, який визначався співвідношенням двох грошових одиниць за кількістю чистого золота, що було в них. Цей вміст (вага чистого золота в грошовій одиниці країни) встановлювався і фіксувався законодавчо.
При золотомонетному стандарті золотий паритет встановлювався фіксацією ваги золотої монети. Після відміни золотомонетного стандарту золотий паритет визначався, виходячи з ціни золота, під якою слід розуміти суму паперових грошей, що сплачується за певну вагову одиницю золота - грам, унцію тощо. В США, наприклад, долар, введений в обіг з 1792 p., мав золотий вміст 1,60377 г чистого золота. У 1873 р. грошовою одиницею було оголошено золотий долар, а закон про золотий стандарт від 1900 р. встановив золотий вміст долара, що становив 1,50463 г.
Особливістю грошової системи США було тривале збереження золотомонетного стандарту. Проте світова економічна криза 1929-1933 pp. підірвала позиції долара, і в 1933 році США змушені були відмовитися від золотомонетного стандарту. Одночасно згідно з Актом про золотий резерв у 1934р. була проведена девальвація долара і його золотий вміст було знижено до 0,888671 г, або на 41%, через підвищення паперової ціни золота з 20,67 до 35 доларів за тройську унцію (31,1035 г чистого золота) (1 долар вміщував 31,1035/35 = 0,888671 г). Ця ціна проіснувала до кінця 1971 р. (офіційно до квітня 1972 p.), коли ціна на золото була підвищена до 38 доларів за унцію, а долар девальвований на 7,89%. Його золотий вміст становив 0,818513 г чистого золота (31,1035/38). З серпня 1971 р. було припинено обмін долара на золото, а в лютому 1973 р. США девальвували свою валюту ще на 10%, і 1 долар став вміщувати 0,736736 г. Це була остання офіційна ціна на золото.
Відхилення валютного курсу від золотого паритету в умовах золотомонетного стандарту не могло бути значним, оскільки включало лише витрати на перевезення золота для
Loading...

 
 

Цікаве