WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

До переліку місцевих податків і зборів треба додати такі, що з огляду на світовий досвід найпридатніші для місцевого оподаткування. Це податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток суб'єктів господарювання і податок на нерухомість. Надходження від цих податків дадуть змогу встановити залежність між обсягами місцевих бюджетів і результатами господарювання підприємств, кількістю створених робочих місць, рівнем оплати праці працівників, ступенем розвинутості ринку нерухомості тощо. Таке становище змусить органи місцевого самоврядування активніше вирішувати проблеми зайнятості, створювати сприятливі умови для розвитку підприємництва, зокрема середнього та малого бізнесу, адже успішне вирішення цих питань безпосередньо впливатиме на розміри доходів місцевих бюджетів.

Отже, місцеві податки та збори повинні стати надійним інструментом регулювання економічного розвитку територій, вирішення різнопланових проблем, які виникають, зменшення соціальної напруги.

За умови законодавчого закріплення передачі до складу місцевих податку на доходи фізичних осіб, треба зваженіше обґрунтувати його максимальну ставку, тобто уточнити регулюючу функцію цього податку для того, аби механізм його справляння не вступав у суперечність з податком на прибуток підприємств. Максимальні ставки цих двох податків повинні бути однаковими, але не більше ніж 30 % від об'єкта оподаткування, адже розбіжності максимальних меж рівня податкового обкладання спонукатимуть платників ухилятися від сплати того податку, максимальна ставка за яким є більшою, штучно зменшувати, залежно від необхідності, прибуток чи оплату праці.

Піднесення ролі місцевого оподаткування неможливе без запровадження податку на нерухоме майно (нерухомість). Податки на нерухоме майно підприємств і громадян належать до групи податків на власність. Вони мають давню історію, зародилися ще в античні часи і стали важливою складовою прямого оподаткування. До початку XIX ст. податки на власність переважали в складі бюджетних доходів і лише пізніше, з розвитком капіталізму, поступилися іншим прямим і непрямим податкам. Незважаючи на те, що в доходах державних бюджетів ринкових країн податки на власність не відіграють значної фіскальної ролі, вони є вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів та ще одним із ефективних важелів регіонального регулювання розвитку економіки [41,с.111-114].

Податки на власність відповідають засадам справедливого оподаткування тому, що володіння землею, нерухомістю, транспортними засобами є ознакою певного рівня доходів, і оподаткування таких цінностей не суперечить вимозі щодо врахування платоспроможності платників. Податки на нерухомість мають характерні особливості, які роблять їх зручними для використання. Отже, зводяться до мінімуму природні прагнення платників, спрямовані на ухилення від сплати податку. Крім того, саме на місцевому рівні простіше обліковувати, оцінювати та спостерігати за всіма змінами щодо бази оподаткування.

Ще одним із аргументів на користь застосування у місцевому оподаткуванні податків на власність є те, що вони не конкурують із тими податками, які збирає центральний уряд, - податком на прибуток підприємств (крім комунальної форми власності), податком на додану вартість, акцизним збором, митом тощо. Податки на власність характеризуються, як підтверджує досвід ринкових країн, стабільністю надходжень. Циклічність економічного розвитку не має на них такого безпосереднього впливу, як, скажімо, на податок на прибуток підприємств чи податок на додану вартість. Як фінансовий ресурс органів місцевого самоврядування податок на нерухомість забезпечує їм власні надходження та гарантує певну незалежність навіть у періоди економічного спаду [53,с.110-119].

Аргументом на користь застосування у місцевому оподаткуванні податку на нерухомість є й те, що цей податок, як ніякий інший, відповідає принципу вигоди. Кошти від цього податку використовуються для фінансування послуг на місцевому рівні. Для платників, вартість майна яких збільшується внаслідок оподаткування, податок на нерухомість асоціюється з платою за послуги, що їх надають місцеві власті. Чим більше мешканців беруть участь у формуванні фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування (не лише за рахунок сплати податку на нерухомість, а й податків із доходів), тим вищим є рівень надання суспільних послуг, на які вони можуть розраховувати.

Розглянуті позитивні аспекти податків на власність (у контексті зміцнення доходів місцевого самоврядування) не виключають і не зменшують їхніх негативних характеристик, які притаманні як податкам загалом (якщо їх сприймати як зло та користуватися таким підходом, що найкращий податок - це скасований податок), так і майновим податкам. До негативних ознак податків на власність належить те, що вони досить непопулярні серед певних верств населення, а їхнє запровадження завжди наштовхується на жорсткий опір.

Податки на власність складніші в адмініструванні, аніж інші прямі та непрямі податки. Ця складність значно зростає через відсутність сприятливих і простих методик оцінки вартості майна, необхідного досвіду та кваліфікованих кадрів, а також відповідної бази даних.

Позитивний аспект щодо оподаткування нерухомості, коли об'єктом виступає майно, а не власник з його доходами, спричиняє суперечності, і врешті-решт, можна подолати за допомогою механізму надання пільг. Суть цих суперечностей полягає у тому, що є багато власників майна, які не мають необхідних доходів для того, аби сплатити податок. Насамперед це стосується осіб із фіксованими доходами - пенсіонерів. Податок на власність може змусити їх відмовитись від нерухомого майна. З одного боку, дилема: сплатити податок чи відмовитися від власності, є болючою та небезпечною за своїми соціальними наслідками, а з другого - змушує до ефективнішого використання нерухомого майна. Проте система пільг, що відпрацьована в країнах, які використовують податки на майно, дає змогу уникнути можливих небажаних наслідків і захистити найуразливіші верстви населення.

Податок на нерухоме майно вже внесений до складу вітчизняної системи оподаткування, його запровадження передбачене і таким важливим документом стратегічного спрямування, як програма „Україна-2010". Проте практичне втілення цих податків з року в рік відкладається. Починаючи з 1995р. в Україні було розроблено декілька законопроектів з оподаткування нерухомості, деякі з них розглядалися Верховною Радою, але далі слухань справа не зрушилася.

Незважаючи на багаторічний досвід ринкових країн у сфері майнового оподаткування (півторасторічного адміністрування аналогічного податку у США), а також на те протистояння, яке викликають спроби запровадження податків на нерухомість в Україні, більшість урядовців наполегливо домагаються включення до системи оподаткування цього найпроблемнішого та ще й, на думку багатьох опонентів, найнедоцільнішого майнового податку [14,с.209-216].

Насамперед, постає питання: що таке розкіш? За словами класика політичної економії А. Сміта, розкіш - це сукупність зручностей, які не є необхідністю. Поняття розкоші неодноразово змінювалося в процесі розвитку суспільства, та межа між необхідними предметами й предметами розкоші завжди була відносною і рухомою. Саме поняття розкоші частіше використовується соціалістичними економічними системами з їхнім знеособленим механізмом перерозподілу, аніж за умов соціальне орієнтованої ринкової системи, для якої основною метою є всебічне зростання споживання.

Бурхливий розвиток виробництва, поява дедалі нових товарів споживання, зростання потреб населення, урбанізація спричиняють постійну змінність ставлення до тих чи інших предметів ужитку. Те, що донедавна вважалося розкішшю або забаганкою, з часом стає предметом першої необхідності (автомобілі, обчислювальна техніка, комп'ютери, засоби зв'язку тощо). Така рухомість межі між предметами першої необхідності та предметами розкоші в умовах існування податку на коштовне майно, що є предметом розкоші, потребуватиме постійного коригування складу об'єктів оподаткування, а це навряд чи сприятиме ефективному справлянню цього податку.

Крім того, не слід забувати, що підставою для оподаткування предметів розкоші може бути лише самодекларування, отже, податок на коштовне майно стане податком на чесність, і „страждати " від його запровадження будуть лише чесні та дисципліновані платники. Самодекларування обов'язково сприятиме масовому ухилянню від сплати цього податку, а отже стане на заваді вирішенню такої важливої етичної проблеми, як формування податкової культури платників.

Реформування місцевих податків і зборів у напрямку посилення їхнього фіскального значення повинно передбачати не лише віднесення до їхнього складу деяких загальнодержавних податків, а й введення податку на нерухомість, розширення переліку тих місцевих податків, які є платою за певні місцеві послуги і відображають політику місцевих властей. Безпідставними є побоювання щодо недоцільності надзвичайного збільшення кількості податків, яке ще не означає збільшення загального рівня податкового тягаря. У деяких зарубіжних країнах кількість місцевих податків сягає 50-100 видів (Франція - понад 50, Італія - понад 70, Бельгія - понад 100). Численність невеликих за розмірами податків, які всі одночасно не сплачує ні один із платників, створює уявлення про невеликий податковий тягар [43,с.34-39].


 
 

Цікаве

Загрузка...