WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Податки пов'язані з існуванням держави, хоч виникли вони значно пізніше, ніж з'явилися перші держави, фінансова діяльність яких супроводжувалася збиранням митних зборів у сучасному їх розумінні. Системи оподаткування у різних країнах світу різняться одна від одної за структурою, набором податків, зборів та обов'язкових платежів, методами їх стягнення, податковими ставками (нормативами), фіскальними повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими пільгами. Такий стан є закономірним, оскільки податкові системи формуються під впливом різних економічних, політичних та соціальних факторів.

Аналізу розвитку досліджень у галузі оподаткування присвячено багато праць. Серед них і такі, де зазначене питання розглядається побічно, хоча є й роботи, зокрема вітчизняних та зарубіжних авторів, спеціально присвячені цій темі: В.Л.Андрущенко, О.Д. Василика, І. Х. Озерова, В.М. Пушкарьової, М.П. Кучерявенка, Л.М. Шаблистої.

Безпосередньо податки як джерело доходів державного бюджету в їх сучасному розумінні налічують кілька сотень років. Першим поняття „податок" розкрив А. Сміт у праці „Про багатство народів" (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати.

Проблеми оподаткування посідали вагоме місце у працях філософів, державних діячів, економістів різних епох. Фома Аквінський (1226-1274) визначив податки як дозволену форму пограбування. Ш. Монтеск'є (1689-1755) вважав, що ніщо не потребує стільки мудрості й розуму, як визначення тієї частини, котру у підданих забирають, і тієї, котру залишають їм. А один з основоположників теорії оподаткування Адам Сміт (1723-1790) говорив, що податки для тих, хто їх сплачує, - ознака не рабства, а волі.

У ХVI столітті виходить праця Ж. Бодена „Фінанси – нерви держави", в якій визначаються головні джерела доходів держави, такі, як мито, котре стягується із ввезених до країни товарів, та домени – державне майно, що приносить дохід, зокрема земля, ліси, право на володіння приватною власністю, капітал, який належить уряду. На думку Ж. Бодена, податки треба застосовувати лише в надзвичайних випадках. Він вважав їх небезпечним засобом, що спричинює народне невдоволення. Уперше Ж. Боден запропонував поділяти податки на прямі й непрямі, що на той час мало прогресивне значення.

У ХVII столітті англійські філософи-економісти Т. Гоббс та Д. Локк приділили увагу окремим питанням оподаткування. Т. Гоббс наголошував на винятковому праві королівської влади обкладати податками населення, називаючи їх ціною громадського спокою, застерігав зберігати помірність і рівноміріність у розподілі податків, віддаючи перевагу непрямим податкам. Д. Локк уперше привертає увагу до думки про доцільність розвитку прямого оподаткування.

У Німеччині в ХVII - ХVIII століттях набув поширення меркантилізм, який вивчав державне господарство і дістав назву камерлізм. Представники цього напряму Л. Фон Секендорф (1626-1692), Й. Юсті (1717-1771), Д. Зонненфельс (1733-1817), міністр фінансів Австрії, розглядали питання наповнення королівської скарбниці, здійснення фіскальної політики. Л. Фон Секендорф уперше висловив ідею про зв'язок народного господарства, добробуту й податкоспроможності населення. Як зазначає український вчений проф. В.Л. Андрущенко, „камерлістам по справедливості треба віддати честь і шану за започаткування проекту німецької соціальної держави, взірець якої привертає увагу державних діячів і наукової громадськості України" [45,с.43].

Друга половина ХVIII століття минула під впливом ідеологів французької революції Ж. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Е. Канта. На базі їхніх філософських концепцій сформувалася наукова школа фізіократів, відомими представниками якої стали Ф. Кене, А. Тюрбо, О. Мірабо. У їхніх дослідженнях розглядалися питання про справедливість оподаткування, перекладання податкового тягаря, про джерела доходів держави, визначення частки участі кожного громадянина у видатках держави, інші проблеми теорії податків. Вони відстоювали ідею єдиного податку на землю [45,с.44].

Тоді ж формується англійська школа політекономії, яка започаткувала дослідження основних принципів оподаткування і податкової системи, що не втратили своєї актуальності й сьогодні. Основоположником західної фінансової науки, і податкової теорії зокрема, справедливо вважають англійського економіста А. Сміта, котрий у своїй роботі „Дослідження про природу та причини багатства народів" визначив три джерела доходів: землю, працю, капітал, які забезпечують державне господарство фінансовими ресурсами. Найбільшим досягненням А. Сміта вважають визначення чотирьох принципів оподаткування.

Ще одним із найвідоміших представників анлійської класичної школи, який багато уваги приділяв фінансовій науці і податкам зокрема, був Д. Рікардо (1772-1823). Він, як і його попередник А.Сміт, усією силою своєї логіки доводив потребу звільнення капіталу від податків, або історичного їх скорочення. Особливо гострій критиці Д. Рікардо піддавав непрямі податки. Він наголошував, що непрямі податки скорочують споживання, збільшують витрати виробництва, чим суттєво впливають на розмір прибутку підприємств. Проте Д. Рікардо категорично стверджував, що усі податки – зло, і вони мають лише негативну дію на всі сторони життя суспільства, пояснюючи точку зору впливом оподаткування на процеси розширеного відтворення, коли зростання податків призведе зрештою до скорочення виробництва. Таким чином, Д. Рікардо визначив завдання податкової державної політики – заохочувати накопичення й розширення виробництва [62]. Наприкінці ХIХ століття і особливо на початку ХХ-го з'являється низка нових напрямів дослідження податків, зокрема маржиналізм, або суб'єктивно-психологічна школа. Її представники – англійський економіст Л. Вальрас (1834-1910) відстоював ідею, що основою поведінки людини у господарському житті, або на ринку товарів і послуг, є її суб'єктивно-психологічні оцінки, зокрема прагнення задоволення.

Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування зробили представники шведської школи. Мається на увазі насамперед К. Віксель (1851-1926), який уперше застосував і науково обґрунтував роль податків у підвищенні суспільного добробуту. Він уперше розглянув податки не відокремлено, а в тісному взаємозв'язку з державними витратами на вигідні суспільству заходи. До його заслуг слід віднести те, що він заклав основи справедливого оподаткування відповідно до принципу еквівалентності між сумою сплачених податків і отриманими суспільними благами й послугами. Дослідження К. Вікселя в галузі оподаткування були спрямовані на досягнення рівності усіх громадян перед законом, зростання економічного добробуту й мирного співіснування. Новим принципом справедливого оподаткування Віксель вважав корисність податків і досягнення еквівалентності між сумою вилучених податків та одержаними від держави послугами. Віксель вважав за доцільне розширити державний сектор із метою забезпечення послугами населення з низькими доходами. Податки, за його твердженням, не повинні порушувати добробуту окремих соціальних груп, якщо за рахунок державних послуг добробут окремих верств населення не підвищується, то вони мають бути звільнені від податків. У цілому теоретичні висновки мали великий вплив на розвиток науки про оподаткування і створення сучасної шведської податкової моделі.

Світова економічна криза 1929-1933 років поклала край багатьом сподіванням окремих учених про здатність створеної економічної системи до саморегулювання й досягнення на цій основі рівноваги у господарстві.

У середині ХХ століття в науці про оподаткування запанувала доктрина Джона М. Кейнса (1883-1946). Він досить аргументовано довів, що виправити становище можна тільки за допомогою державного втручання в економіку, вважаючи, що саме держава може сприяти досягненню рівноваги між платоспроможним попитом і обсягами виробництва за допомогою державних видатків, позичкового процента і податків. „Прибутковий податкок, особливо в тому разі, коли існують різкі відмінності у ставках оподаткування „зароблених" і „незароблених" доходів, податок на прибуток із капіталу, податок на спадщину, та інші податки відіграють не менш важливу роль, ніж норма відсотка", - стверджував Кейнс [12,с.96]. Він обґрунтував „основний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути цілком упевнені не лише з апріорних міркувань.., а й з досвіду.., полягає він у тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростання доходу, але тією самою мірою, якою зростає дохід" [12,с.97]. Тому він вважав, що держава повинна вилучати за допомогою податків частину заощаджень і фінансувати за їхній рахунок державні витрати й інвестиції. За „навмисного" використання податкової політики як інструменту справедливішого розподілу доходів вона ... здійснюватиме найбільший вплив на зростання схильності до споживання", що в цілому приведе до забезпечення економічного зростання.

Loading...

 
 

Цікаве