WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Оскільки вартість виробленої кінцевої продукції дорівнює сумі доходів чинників виробництва, можна вважати, що податок на роздрібний продаж дорівнює єдиному прибутковому податку, при якому від оподаткування звільнені заощадження. Тобто з однаковим результатом можна оподатковувати податком прибутки громадян, а можна купівлю кінцевих товарів. Проте, з одного боку, на відміну від прибуткового податку податок на роздрібний продаж має ту перевагу, що кількість роздрібних торговців завжди менша за кількість громадян, які одержують прибутки, а тому вважається, що організувати його стягнення легше. Перевагою податку на роздрібний продаж можна вважати й те, що він не так болісно сприймається населенням, як прямі податки, оскільки „прихований" в ціні товарів. З другого боку, податок на роздрібний продаж гірше, ніж прибутковий податок, враховує платоспроможність населення, а спроби надати йому рис прогресивності шляхом диференціації ставок податків пов'язані із значним збільшенням адміністративних витрат, через завжди спірне розмежування товарів, оподатковуваних за різними ставками, різке ускладнення обліку і контролю за стягненням податку, ухилення від його сплати. Крім того, не можна не враховувати й те, що в роздрібній мережі купують товари, у тому числі і ті, що використовують на підприємствах, і тоді податок на роздрібний продаж зайве обтяжує собівартість продукції і погіршує умови експорту товарів.

Врешті, податок на роздрібний продаж як і прибутковий податок, залежить від коливань господарської кон'юнктури і тому не цілком узгоджується зі специфікою завдань місцевих органів влади.

Аналогічні міркування можна навести і для характеристики акцизів, за винятком, по-перше, того, що кількість платників цього податку ще менше, а по-друге, що адміністративні межі території, на якій має місце кінцеве споживання підакцизних товарів, не завжди збігаються з тими, де він стягується. Тому, якщо вважати, що акцизи сплачують як компенсацію за шкоду, завдану споживанням таких особливих товарів, як спиртні напої, тютюн і моторне мастило, то їхнє використання саме як місцевих податків не цілком обґрунтоване.

Місцеві подушні податки. Подушні податки відомі дуже давно. Наприклад, у царській Росії подушна подать була введена ще Петром Ι у 1724 році замість подвірного обкладення. Тоді її сплачувало все чоловіче населення податкового стану (селяни, посадські люди й купці), а встановленню розміру податі (який розраховувався виходячи із суми втрат, необхідних для утримання армії) передував загальний перепис населення. При цьому в ХVIΙI сторіччі подушна подать була одним із головних джерел доходів і становила близько 50% прибутків Російської держави, але вже в ХΙХ сторіччі її частка істотно впала, і потім вона була скасована взагалі.

Що стосується подушних податків, то вони застосовуються в багатьох країнах переважно у вигляді місцевих податків, і як правило, займають незначну питому вагу у загальній сумі доходів місцевих бюджетів. Наприклад, у Японії це частина префектурного і муніципального податку на мешканців. Як особливий вид подушного податку можна розглядати і комунальний податок, запроваджений в нашій державі, що сплачується в залежності від чисельності зайнятих робітників [41,с.111-114].

У фінансовій теорії загальні подушні податки, вважаються такими, платники котрих не можуть ухилитися від податкових зобов'язань. Тому вони є (з позиції оптимального оподаткування) найадекватнішим фіскальним інструментом, використання якого на відміну від прибуткового податку, податків на майно, продаж і багатьох інших не приводить до виникнення надлишкового податкового тягаря. Проте це ще не дає підстави для застосування подушних податків як головного джерела місцевих доходів. Справа в тому, що на практиці податки конструюють аж ніяк за ознакою відповідності принципам оптимального оподаткування. До уваги потрібно брати також соціальні та політичні вимоги. Подушні податки явно не враховують платоспроможності населення, а ні правила відповідності платежів вигодам, котрі громадяни отримують від реалізації урядових програм. Тому звичайно вони сприймаються населенням як несправедливі. Останній раз це знайшло підтвердження в ході реформ оподаткування у Великобританії на самому початку 90-х років, коли введення урядом М.Тетчер податку, що нагадує подушний, замість звичайного майнового, зустріло різку негативну реакцію з боку населення і послужило однією з причин відставки її кабінету. В 1991 році зазначений податок був скасований взагалі.

У цілому як теорія, так і досвід окремих зарубіжних країн свідчить, що системи місцевих податків і зборів повинні відзначатися розмаїтістю і гнучкістю використовуваних фіскальних інструментів. Це дасть змогу адаптувати місцеві способи мобілізації фінансових ресурсів до специфічних потреб територіальної громади з урахуванням особливостей державного адміністративно-територіального устрою при дотриманні принципів національної бюджетно-податкової політики. Немає, й очевидно, не може бути сконструйовано жорстко заданої універсальної і єдино правильної системи місцевих податків і зборів не тільки для різних країн і на різних етапах їх господарського розвитку, але навіть для окремо взятої держави (всіх її регіонів) у цей період часу. Тому господарське законодавство, що встановлює межі регіональної і місцевої діяльності, повинно передбачати не тільки обмеження щодо податкової ініціативи територіальних громад, спрямовані на запобігання місцевій сваволі й руйнівній для країни міжтериторіальній податковій конкуренції, але й також і надання певних прав вільного вибору, якщо не головних місцевих податків, то хоча б способів і тягаря самооподаткування. Іншими словами, система місцевих податків і зборів повинна бути вмонтованим механізмом адаптації, що забезпечує можливості перманентного пошуку кращих рішень шляхом ініціативних дій органів регіонального і місцевого самоврядування в межах установленого правового поля.

Отже, внаслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:

- численність: уБельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії - 70, у Франції - більш як 50. Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад, - лише один (до 1990 р. це був податок з нерухомого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, який також вважається майновим);

- масовість:податки сплачуються фактично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу та рівня доходів. Наприклад, у США в бюджеті сім'ї з чотирьох осіб з річним доходом 50 тис. дол. платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4,4 тис. дол. щорічно - 8,9 % її доходів. У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює 3,4%, а в інших сягає 14 % доходів сімей зазначених категорій;

- регресивність:частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн щодо головних місцевих податків застосовують прогресивні ставки оподаткування (Фінляндія, Норвегія, Іспанія, Швеція, Швейцарія) при оподаткуванні особистого майна громадян;

- застосування права податкової ініціативи [34].

В унітарних країнах місцеві органи влади, як правило, такого права не мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки і збори, а центральна влада обмежує їхні максимальні ставки. З 1983 р. така практика діє в Норвегії та Бельгії. У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюються органами влади штатів у США, кантонів - у Швейцарії, владними структурами провінції Квебек - у Канаді. Ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніципалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн законодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.

На основі цього встановлюються моделі податкових систем місцевих органів влади. В основі лежить спосіб, за допомогою якого встановлюються і зараховуються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток (частку) від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівнів бюджетів.

Друга модель. У Бельгії, Канаді (крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.

Loading...

 
 

Цікаве