WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві прибуткові податки. Прибутковий податок з громадян добре узгоджується з принципами платоспроможності, і збільшення надходжень до бюджету пропорційно місцевому економічному зростанню (з огляду на те, що значна частина цього податку стягується біля джерела одержання грошей). Він традиційно вважається одним з найдосконаліших видів фіскальних інструментів, повсюдне практичне використання якого має також солідне теоретичне обґрунтування. Проте з фінансової теорії відомо, що хоча прибутковий податок не перекручує відносних цін товарів, але він впливає на вибір між працею і дозвіллям, а тому відповідно і на поведінку економічних агентів, зумовлюючи виникнення чистих втрат добробуту (надлишкового податкового тягаря). Крім того, прибутковий податок, як правило, буває прогресивним. Але, по-перше, економічна доцільність прогресії в прибутковому оподаткуванні давно заперечується, а по-друге, не існує загальновизнаних доказів того, що будь-який ступінь є оптимальним [9].

Трохи гірша справа із відповідністю прибуткового податку специфіці завдань територіальних громад. І пояснюється, це тим, що прибутковий податок тісніше, ніж, наприклад, податок на нерухомість пов'язаний із динамікою господарської кон'юнктури. Крім того, слід враховувати, що люди відносно легко можуть переміщати джерело свої доходів, якщо тільки з'ясують, що в тій чи іншій місцевості вони змушені нести підвищені податкові зобов'язання.

Можна виділити два способи побудови місцевого прибуткового податку:

  • коли місцева влада самостійно встановлює його базу і ставки;

- коли місцевий прибутковий податок виступає тільки як надбавка до загальнодержавного податку.

Кожний з них має свої переваги та недоліки. Перший спосіб зручний, що дає змогу краще пристосувати прибутковий податок до специфічних завдань конкретної територіальної громади. Проте його важко реалізувати, оскільки самостійне обчислення і стягнення власних податків на рівні органів місцевого самоврядування можуть бути дуже трудомісткими. Другий спосіб простіший із технічної точки зору, але недолік його в тому, що загальнонаціональне регулювання оподатковуваної бази може не збігатися з місцевими інтересами.

Однак, незважаючи на те, що з організацією обчислення і стягнення місцевого прибуткового податку існують певні проблеми, а також його неповну відповідність принципам місцевого оподаткування, деякі європейські експерти вважають цей податок одним із найадекватніших місцевих ресурсів. Така позиція підтверджується і практикою: в окремих країнах спостерігається тенденція до зростання його частки в податкових доходах місцевої влади. Наприклад, якщо в США на початку 30-х років питома вага місцевого прибуткового податку в загальній сумі доходів штатів і місцевих органів влади становила 1-2 відсотка, то в останні роки - 12 відсотків.

Місцеві податки з прибутку підприємств. У фінансовій теорії інколи заперечують саму ідею стягнення окремого податку з прибутку підприємств (в розвинутих країнах платниками цього податку є корпорації), тому, що в кінцевому підсумку „ ... не корпорації сплачують податки, а люди: ті, хто працює у корпорації, ті хто вклав в неї капітал, ті, хто купив товари, зроблені нею" - це слова Дж.Ю. Стигліца, з його книги „Экономика государственного сектора".

Тому вважається за доцільне об'єднати цей податок з прибутковим, наприклад, таким способом, щоб податок із прибутку виступав тільки як авансові внески, зроблені підприємством за прибутковим податком даного акціонера. У багатьох країнах певні кроки в цьому напрямі вже зроблені, а саме: або застосовується нульова (чи знижена) ставка щодо прибутку, який розподіляється на рівні підприємства на дивіденди, або вже на рівні акціонерів враховується сума корпоративного податку, раніше сплаченого підприємством з одержуваних дивідендів [13].

Однак поки податок на прибуток існує як окремий, він може становити одне з важливих джерел місцевих фінансових ресурсів. В зв'язку з цим, слід зазначити, що цей податок багато в чому має ті ж переваги й недоліки, що й прибутковий податок з громадян. З одного боку, він добре враховує платоспроможність юридичних осіб. Оскільки об'єктом оподаткування є прибуток, що традиційно характеризується як сума, котру можна витратити без зазіхання на капітал, то, на відміну від багатьох інших податків, він не зачіпає, або принаймні менше зачіпає саме джерело прибутків - капітал підприємства. Проте, з другого боку, податок на прибуток тісно пов'язаний із динамікою економічної кон'юнктури, що незручно з огляду на специфіку місцевих завдань. Крім того, уникаючи оподаткування, прибуток можна відносно легко перевести в іншу місцевість або приховати шляхом зміни місця реєстрації підприємства, обрання відповідних принципів облікової політики, маніпуляцій із звітністю, використання механізмів трансфертних цін тощо. Тому в окремих країнах вважається за доцільне на рівні місцевих органів влади стягувати не податок з прибутку юридичних осіб як такий, а податок, що виплачується з прибутку, але вже враховує споживання підприємством місцевих ресурсів, яке вимірюється кількістю найманих робітників, займаною площею, вкладеним у підприємство капіталом тощо. Податки, побудовані за таким принципом, зокрема існують у Франції (так званий податок на професію, що встановлюється з урахуванням таких економічних показників, як сума витрат на оплату праці, торговий оборот, вартість усіх або частини виробничих фондів підприємства), Німеччині, в Австрії та деяких інших країнах - промисловий податок, що складався до 1997 року з двох частин: податку на промисловий прибуток і податку на промисловий капітал. Проте відомо, що згадані податки теоретично суперечливі й технічно складні і вже тому далекі від ідеалу.

Що стосується механізму побудови місцевого податку з прибутку підприємств, то очевидно, що він може виступати переважно у вигляді місцевої надбавки до загальнодержавного податку, оскільки створювати спеціальні місцеві правила обчислення фінансових результатів господарської діяльності явно недоцільно, хоча можна використовувати національну податкову базу і вносити до неї деякі корективи, виходячи з місцевих умов.

Місцеві податки на продаж. Можна виділити дві групи податків на продаж: універсальні, тобто якими оподатковуються усі товари, до яких входять податок з обороту, податок з доданої вартості і податок на роздрібний продаж, а також спеціальні акцизи, що стягуються з продажу тільки деяких товарів.

Перший з них податок з обороту (класичний, кумулятивний) - вважається фінансовою теорією найменш досконалим фіскальним інструментом, оскільки сильніше за інших перекручує відносні ціни: він накопичується у вартості товарів і загальна сума зобов'язань з цього податку залежить від такого випадкового чинника, як кількість етапів на шляху їх просування від виробників до кінцевого споживача. Тому податки з обороту повсюди витіснені досконалішим податком із доданої вартості (далі - ПДВ) і податком на роздрібний продаж (далі - ПРП).

Податок на додану вартість традиційно вважається одним із найкращих непрямих податків, що протягом трьох останніх десятиліть поширився у всьому світі. Його відносне значення незмінно зростає. Це пов'язано із зручним механізмом дії ПДВ: хоча він сплачується на кожному етапі виробничо-торговельного ланцюга, але в ціні товару не накопичується (оскільки податкові зобов'язання визначаються шляхом вирахування з вихідного податку на продаж вхідного податку на покупку) і тому вважається досить нейтральним, що не перекручує відносні ціни і менше впливає на господарські рішення [23,с.44-49].

Проте ПДВ, як правило, не застосовується на місцевому рівні, що є цілком зрозумілим. Справа в тому, що стягнення цього обов'язкового платежу важко практично організувати за територіальним принципом: якщо різні органи місцевої влади встановлюватимуть різні бази і ставки податку, то для того, аби така система діяла нормально, потрібно було б вводити спеціальні внутрішньодержавні кордони за аналогією з митними, після перетинання яких змінюються і правила оподаткування товару. Очевидно, що робити це в середині єдиної держави просто неможливо, виходячи як із господарських, так і з політичних міркувань. А якщо законодавством установлені єдині для всіх регіонів надбавки до ПДВ, доходи від яких спрямовуються в місцеві бюджети, то це скоріше спосіб державного фінансового вирівнювання доходів шляхом переадресації податків, ніж оподаткування як таке.

Інша справа з податком на роздрібний продаж і акцизи. Оскільки вони стягуються однократно (або на стадії роздрібної торгівлі, як у випадку з податком на роздрібний продаж, або на стадії реалізації товару його виробником, як у випадку з акцизами), то існує зручна можливість прив'язати ці податки до потреб окремої території: потрібно тільки зафіксувати як місцевих платників податків роздрібних продавців і виробників підакцизних товарів. Більше того, податок на роздрібний продаж використовується насамперед як місцевий, а не загальнодержавний податок.

Мабуть найбільше значення податок на роздрібний продаж має в США, де він виступає як головне джерело власних доходів на рівні штатів. Із досвіду США також відомі його відносні переваги і недоліки.

Loading...

 
 

Цікаве