WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

Місцеві податки і збори як джерело доходів місцевих бюджетів (на матеріалах Чернівецької міської ради) - Реферат

5. Питома вага місцевих податків і зборів у загальному фонді бюджету м. Чернівці є незначною і з кожним роком зменшується відповідно по роках: 6,0%, 4,5% і 3,0%. Хоча світова практика зазначає, що основу власних доходів повинні складати місцеві податки і збори, з цього випливає, що систему місцевого оподаткування необхідно корінним чином змінювати.

6. Місцеві податки та збори згідно Бюджетного Кодексу України входять в склад власних доходів місцевих бюджетів, і повинні відігравати важливу роль в формуванні доходів місцевих бюджетів. Але, система місцевого оподаткування далека від аналогічних систем розвинутих країн світу, тому потребує реформування. Основна причина такого становища криється в тому, що в складі місцевих податків відсутні бюджетоутворюючі податки, які б забезпечували вагомі надходження. Більшість введених податків не мають широкої бази оподаткування, це дріб'язкові податки та збори.

7. м. Чернівці має певні можливості для нарощування бази оподаткування по окремих податках та зборах, так як з кожним роком в районі все більш розвивається підприємницька діяльність, яка створює умови розширення бази місцевого оподаткування.

РОЗДІЛ III. НЕОБХІДНІСТЬ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

3.1. Зарубіжний досвід місцевого оподаткування

Податкові системи місцевих органів влади в країнах із ринковою економікою відзначаються великою розмаїтістю. Це пояснюється як історичними причинами (особливостями становлення регіонального і місцевого самоврядування в тій чи іншій державі), так і прагненням місцевих органів влади підвищити ступінь фінансової автономії за рахунок пошуку нових джерел доходів в умовах, коли найзначніші й найдинамічніше податкові бази зайняті центральним урядом і на місцевому рівнів недоступні. При цьому у розвинутих країнах місцеві податки і збори, як правило, займають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального та місцевого самоврядування ( у таких європейських країнах, як Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія - більш як 40 відсотків). Очевидно, це можна вважати природним для ринкової економіки і методів управління, що ґрунтуються на розподілі й делегуванні повноважень (хоча зрозуміло ступінь податкової автономії в різних державах різний). У колишніх соціалістичних країнах, де протягом довгих років застосовувалися методи централізованого планового управління, ще й тепер власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять, як правило, відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів.

Для більшості розвинутих країн характерна множинність місцевих податків. Серед них такі [12, с.95-99]:

  • група прямих реальних податків: на нерухоме і рухоме майно, землю, з орендної плати, з власників транспортних засобів, подушний, промисловий, на професію, на мешканців, екологічний;

  • група прямих податків на доходи: прибутковий, на прибуток підприємств, із спадщин і дарувань;

- непрямі податки на продаж: на роздрібний продаж, на продаж спиртних напоїв на розлив, на споживання електроенергії, газу, акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої;

- збори і мита: збір на прибирання сміття та його вивіз, на будівництво службових будинків, за паркування машин, за користування спортивними й оздоровчими закладами і установами культури, за полювання і риболовлю, видовища, послуги цвинтарів, із власників собак, за видачу різних ліцензій і реєстраційних посвідчень, за участь у бігах, за відкриття шинків і готелів; збори для компенсації збільшення вартості земельної ділянки внаслідок проведення забудов та інших робіт тощо.

Найважливішими на місцевому рівні є насамперед податки на нерухоме майно, що поширені також в колишніх соціалістичних країнах. Трохи рідше стягуються прямі прибуткові податки з фізичних та юридичних осіб, місцеві непрямі податки ( у вигляді акцизів і податків на продаж) і місцеві подушні податки.

Так в Ірландії, Голландії, Великобританії та США від 70 до 100 відсотків доходів місцевих бюджетів складають податки на майно. Решта доходів місцевих бюджетів у цих країнах надходить у формі непрямих податків на товари та послуги.

У США податок на майно становить близько 12% усіх загальнодержавних податкових доходів і 75% місцевих податкових надходжень.

Місцеві податки на нерухоме майно. Податки на нерухомість вважаються одними з найдавніших європейських податків. Загальна логічна підстава для оподаткування майна полягає в тому, що сам факт володіння ними породжує певні вигоди для його власника (навіть, якщо при цьому відчутні доходи не отримані - як, наприклад, у разі володіння творами мистецтва), а також у тому, що принаймні частину вартості майна можна розглядати як прибутки від приросту капіталу. При цьому податки на нерухомість вважаються хорошими саме на місцевому рівні. Це пов'язано з тим, що:

- вартість нерухомого майна - це більшою мірою змінна запасу, ніж потоку, якими є, наприклад, доходи, споживання або продаж. І, як для всякої змінної запасу, вартість нерухомості може бути обчислена тільки в певний момент, її розмір не має протяжності у часі. Тому, в свою чергу, і податок на майно менше, ніж податки на змінні потоку, залежить від динаміки господарської кон'юнктури, що добре узгоджується із специфікою завдань, які розв'язують органи місцевого самоврядування (насамперед, це витрати на забезпечення першочергових життєвих потреб населення, які можна вважати умовно-постійними);

- об'єкт оподаткування легко ідентифікувати: він має територіальну прив'язку і його не можна або дуже важко перевести в іншу місцевість (на відміну, наприклад, прибутку).

Існує точка зору, що податок на майно певною мірою відповідає вимогам загальних податкових принципів платоспроможності. У першому випадку тому, що чим більше накопичив багатства індивідуум, тим, очевидно, вища і його можливість сплачувати податки. В другому - тому, що податок на майно можна розглядати в тому числі і як плату за послуги влади щодо його захисту й утримання. Проте, критикуючи ці твердження, можна зазначити, по-перше, що коли податок на майно стає значним у порівнянні з іншими, то він уже явно порушує принцип спроможності сплачувати і сприймається більшістю населення як несправедливий. А по-друге, податки стягуються не тільки для захисту власності і кількість надання суспільних послуг більшою мірою залежить від кількості одиниць обслуговування, ніж від їх вартості. Тому якщо вже й будувати систему оподаткування, орієнтуючись на одержувану вигоду, то система цільових зборів більш альтернативна [20, с.11-18].

Одна з головних проблем в організації майнового оподаткування - визначення вартості нерухомості. Це пов'язано з тим, що її об'єкти бувають різноманітними й одержати їх достовірну поточну ринкову ціну дуже складно. На практиці органи влади змушені приписувати оподатковувану вартість майна ( зазвичай на базі річної суми орендної плати або можливої ціни продажу), яка може відрізнятися від ринкової в будь-який бік. Отже, така оцінка завжди містить певний суб'єктивний елемент, причому тим більший, чим менше розвинений ринок нерухомості і вищі темпи інфляції. Тому, якщо податки на майно відносно невисокі, вони можуть сприйматися платниками податків терпимо, проте коли вони стають порівняно вагомими, тоді викликають гостре невдоволення і критику, тим більше, що:

- податки на нерухомість є „явними", а не прихованими, як, наприклад, непрямі податки в ціні товарів або прямий прибутковий, який автоматично утримується бухгалтерією у джерела виплати; майновий податок кожен платник повинен сплатити особисто;

- на практиці звичайно застосовуються єдині ставки податку на нерухомість, і відповідно до поширеної думки цей податок вважається регресивним ( у частині оподаткування будинків і споруд).

У цьому зв'язку дехто з європейських експертів вважає, що потрібно вказувати можливі межі надходжень від оподаткування нерухомості, які, на їх думку, не повинні перевищувати 1-2 відсотка валового внутрішнього продукту. Природно, що при таких обмеженнях вони не можуть становити головного джерела фінансування заходів органів місцевого самоврядування і фактично покривають у західноєвропейських країнах близько 10 відсотків місцевих витрат. Така точка зору відображає загальну тенденцію до деякого зменшення відносного значення податків на майно у розвинутих країнах. Наприклад, у США в останні роки вони становлять 17-18 відсотків сумарних доходів субфедеральних рівнів влади, у той час як, наприклад у кінці 20-х на початку 30-х років їх частка сягала 60-65 відсотків. Проте ці податки, як і раніше, становлять у багатьох державах головне джерело прибутків місцевих органів влади [12, с.95-99].

Loading...

 
 

Цікаве