WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Концептуальні основи діяльності фінансових посередників - Реферат

Концептуальні основи діяльності фінансових посередників - Реферат

Отже, структуру фінансового ринку можна уявити як інтегроване утворення, основними складовими якого є ринок позикових коштів та ринок інструментів власності. Для зображення структури фінансового ринку зручно скористатися схемою, наведеною на рис. 3.

Рис. 3. Структура фінансового ринку

Фінансові посередники, як правило, опосередковують пропозицію фінансових ресурсів з боку первинних донорів (або інвесторів) та пропозицію фінансових активів, здебільшого виражених у формі цінних паперів, з боку реципієнтів (емітентів цінних паперів).

Цей сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється зустрічний рух грошових коштів і цінних паперів, називають ринком цінних паперів або фондовим ринком.

Яким чином співвідносяться основні складові фінансового ринку (ринок позикових коштів та ринок інструментів власності) з ринком цінних паперів? Для відповіді дамо коротку характеристику складовим фінансового ринку.

Ринок позикових коштів є тим механізмом, у рамках якого встановлюються взаємовідносини мі різноманітними особами, одні з яких мають потребу у фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати, як правило, на певний термін за фіксовану плату.

За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. Водночас ринок позикових коштів – це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому залучення коштів у рамках ринку позикових коштів можливе:

• шляхом укладання кредитної угоди (наприклад, між підприємством і кредитним інститутом);

• через випуск та розміщення боргових інструментів (такі операції, як правило, опосередковуються інвестиційними та аналогічними організаціями, які є професійними учасниками фондового ринку).

Відповідно, ринок позикових коштів поділяється на кредитний ринок (у складі якого виділяють ринок прямих кредитів і міжбанківський ринок) та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, у рамках якої руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, входить до складу ринку цінних паперів.

Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на корпоративні права.

Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично цілком агрегований у ринко цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів (а саме – ринок інструментів позики) та практично цілком ринок інструментів власності.

Слід відзначити, що межа між ринком інструментів позики та ринком інструментів власності є досить умовною. Як видно з визначень кожного з наведених сегментів фондового ринку, критерієм відмінності між ними є базові характеристики інструментів, що обертаються на відповідних ринках, які визначають умови залучення коштів інвесторів та виплати винагороди на їх користь. Проте в певних видів цінних паперів окремі зі згаданих характеристик можуть відповідати характеристикам боргових цінних паперів, а інші – пайових. Такі інструменти зазвичай іменують гібридними.

Розвиток економіки в останні десятиліття супроводжується якісними змінами структури фінансового ринку, його ускладненням. Наповненням новими інструментами, інститутами та послугами. Зокрема, дедалі більшого значення набуває така його складова як ринок похідних цінних паперів або деривативів, яка є третім суттєвим елементом ринку цінних паперів.

Поданий на рис. 3 схематичний зріз фінансового ринку характеризує його агреговану структуру. Кожна зі складових може бути сегментована по окремих сегментах. Наприклад, той самий ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, у свою чергу ринок державних цінних паперів – на ринок загальнодержавних і муніципальних паперів тощо.

Крім наведеної вище сегментації ринку цінних паперів, що здійснена за категоріями фінансових інструментів, які на ньому обертаються, важливим з погляду його характеристики як елемента фінансової середи є поділ цього ринку на первинний і вторинний, організований та неорганізований, а також за іншими ознаками (строками випуску фондових інструментів, категоріями емітентів, територіальним поширенням тощо).

4. Класифікація фінансових посередників

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

• банки;

• небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

• депозитні інституції;

• договірні ощадні інституції;

• інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

• банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

• небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. На рис. 4 показаний розподіл фінансових посередників за функціональною класифікацією. Проте, їх можна розділити й за іншими ознаками:

1. За юридичним статусом фінансові посередники діляться на юридичних і фізичних осіб.

2. За територіальною ознакою бувають місцеві, регіональні, державні, міжнародні фінансові посередники.

3. За організаційною формою – акціонерні товариства (закриті й відкриті), товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, спеціалізовані відділи або філії інших підприємств тощо.

4. За відповідністю чинному законодавству – легальні (фінансові посередники, що зареєстровані і діють в рамках існуючого законодавства), напівлегальні (підприємства, які зареєстровані згідно до чинного законодавства, але виконують певні операції, цим законодавством не передбачені) і нелегальні (фірми і особи, що здійснюють посередницьку діяльність поза законом).

Рис. 4. Класифікація фінансових посередників за функціональною ознакою

5. За типом винагороди – фінансові посередники, що одержують дохід у вигляді різниці відсотків на вхідні й вихідні фінансові потоки (або різниці курсів цінних паперів, валют тощо), та фінансові посередники, які працюють за фіксовану винагороду (наприклад, у вигляді комісійних).

6. За типом спілкування з клієнтами – фінансові посередники, що взаємодіють безпосередньо особисто з клієнтом (так би мовити, в режимі "оффлайн"), та фінансові посередники, які спілкуються з клієнтурою за допомогою електронних засобів зв'язку (Інтернет, мобільний і телебанкінг, Інтернет-трейдинг, онлайн-брокери, он лайн-консультанти тощо).

7. Інше.

Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр. – Т.1. – 2001. – 536 с. (Раздел 2, Глава 5, 5.3-5.4)

Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 288 с. (Розділ 1, 1.1-1.2; Розділ 2, 2.1.2)

Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с. (Тема 4, 4.1-4.3)

Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит: Підруч. – 3.вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с. (Розділ 10, 10.1)

Loading...

 
 

Цікаве