WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФінанси (міжнародні, державні) → Банк як суб'єкт фінансового посередництва - Реферат

Банк як суб'єкт фінансового посередництва - Реферат

• емісія цінних паперів;

• погодження умов та видів позик (облігації, акції);

• випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;

• гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів);

• надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам – покупцям цінних паперів;

• консультаційні послуги;

• організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо.

За кордоном функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки.

При цьому інвестиційні банки виступають не просто посередниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку – вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).

Будівельні ощадні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва.

Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки, наприклад, у сільському господарстві, реструктуризації промисловості, розвитку інфраструктури, сприяння житловому будівництву, відбудови зруйнованого господарства (війною, стихійними лихами тощо).

Серед спеціалізованих банків західних країн є група банків, які займаються дорученням (банки-гаранти).

Такі банки беруть на себе зобов'язання погашати за певних умов борги підприємств, що відкриває останнім доступ до банківських позичок. На жаль, в Україні такі банки поки що не створені.

Торгові банки – специфічна ланка англійської банківської системи.

Торгові банки здійснюють велику кількість різнобічних фінансових операцій. Серед них:

• розміщення нових випусків промислових акцій та облігацій (у тому числі з гарантією);

• фінансова консультація та розробка умов злиття та поглинання (у формі покупки контрольного пакету акцій, отриманні контролю в раді директорів, випуску нових акцій в обмін на старі);

• управління майном та портфелем цінних паперів;

• розрахунки за міжнародними операціями.

На ранніх стадіях розвитку банківської справи були розповсюджені приватні банкірські дома та партнерські фірми. Так, у Великобританії примітивні банківські функції виконували золотих справ майстри. Потрібно зазначити, що в банківських системах різних країн до сьогоднішнього дня збереглися приватні (не акціонерні) банки, капітал яких належить обмеженому колу осіб. Так, у Німеччині , в Швейцарії вони зайняті операціями в наданні позичок вибраній клієнтурі. Ці банки мають право не публікувати свої баланси.

4. Моделі управління діяльністю банку як фінансового посередника

Перераховані вище функції і операції, здійснювані банківськими установами, є свого роду базою для фундаментальної гіпотези, що пояснює причини існування банків. Згідно до неї, банки розглядаються як економічні інститути, що здійснюють трансформацію фінансових контрактів. Такий підхід одержав розвиток у працях таких відомих економістів як Бенстон, Сміт, Фама.

У рамках моделей, що розвивають мікроекономічну теорію банків як фінансових посередників, можна виділити три принципові напрями.

До першого можна віднести моделі, які трактують банки як пули (ємкості) ліквідності або коаліції депозиторів. Тут наголос робиться а розкриття ролі банківських установ у якості сукупних фондів, що забезпечують захист внесків своїх індивідуальних членів від випадкових ринкових коливань. Найпростіша модель, що ілюструє механізм роботи пулів ліквідності, була запропонована Брайантом.

Уявімо, що в умовній економіці існують банки, що можуть у момент часу t=0 приймати від клієнтів депозити. Таким чином, якщо в момент часу t=1 (при ранньому споживанні) клієнти можуть вимагати повернути С1 одиниць депозиту, а в момент t=2, відповідно, С2 одиниць, то на етапі t=1 для виконання своїх зобов'язань фінансовий посередник (банк) повинен буде зарезервувати одиниць акумульованих коштів, де π1 – імовірність споживання продукту в момент часу t=1). Решта коштів можуть бути спрямовані на деякий тривалий (що завершується до моменту t=2) проект. Описана схема дозволяє реалізувати на практиці оптимальний розподіл продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що оптимальний розподіл продукту, який до того ж є гарантованим, досягається за допомогою фінансових інститутів (банків).

Другий напрям базується на концепції банків як коаліції власників інформації. Коротко її сутність може бути зведена до того, що у переважній більшості випадків підприємці, які пропонують проекти, що потребують фінансових вкладень, краще поінформовані про якість і перспективи цих проектів, аніж потенційні інвестори. Це породжує для останніх ситуацію несприятливого вибору. Основне теоретичне положення даної теорії, посягає в тому, що умови інформаційної асиметрії можуть спричиняти ефект економії за рахунок масштабу і створювати об'єктивну необхідність у діяльності фінансових посередників

У раках передумов, що визначають умови функціонування ринку з асиметричною інформацією (модель Ліланда-Пайна), видатки на одиницю капіталу спадають зі збільшенням розміру коаліції позичальників. Однак існують також інші підходи і моделі, що описують діяльність банків як суспільних об'єднань в умовах несприятливого вибору. Коротко зупинимось на них.

Відмітимо, що кожний агент ринку, який володіє певною приватною інформацією і бажає отримати через це дохід, стикається з двома принциповими проблемами. По-перше, якщо він намагається продати цю інформацію, то покупець не може бути впевнений у її достовірності. По-друге, дохід, одержаний від продажу інформації, може виявитись незначним у порівнянні з витратами на її одержання. У крайньому випадку, коли інформація є відкритою, дохід може виявитись нульовим. Таке явище одержало назву парадоксу Гроссмана-Стігліца. Кемпбел і Кракоу та Аллен вивчали цю проблему і сформулювали методи її рішення. У даному напрямку працювали також Рамакрішнан і Такор, Міллон, Гортон і Пеначі.

Нарешті, третій напрям пов'язаний з так званою теорією делегованого моніторингу. У загальному плані вона передбачає, що в умовах, коли спостерігається ефект зростання доходів від масштабу, індивідуальні позикодавці надають перевагу делегувати функції контролю (моніторингу) за поведінкою підприємців, у проекти яких вони здійснили інвестиції, спеціальним посередницьким фірмам, тобто банкам.

Очевидно, що діяльність з моніторингу позичальника може здійснюватись як безпосередньо інвестором, так і спеціальними фірмами, наприклад, рейтинговими агенціями, аналітичними або аудиторськими компаніями. Зокрема, в цій ролі можуть виступати й банки.

Схема, показана на рис. 7а, відповідає ситуації безпосереднього контролю інвесторів за своїми позичальниками. Не складно підрахувати, що загальні видатки на контроль при цьому будуть рівні , де К – витрати на проведення заходів з моніторингу (контролю за поведінкою позичальника). У тому випадку, якщо в системі існує фінансовий посередник (банк), то функції моніторингу можуть виконуватися ним (див. рис. 7б). У такому випадку загальні видатки на контроль рівні , тобто менші.

а) схема безпосереднього моніторингу з боку інвесторів

б) схема делегованого моніторингу через банк

Рис. 7. Моніторинг позичальників з боку інвесторів: а) безпосередній; б) через банк

Описана схема має назву моделі Даймонда. Ця модель також передбачає, що фірми, які виходять на певний кредитний ринок, з самого початку є неоднорідними. З точки зору результатів, одержаних на початковому періоді функціонування (t=0), усі фірми можуть бути розділені на "успішні" (ті, що зуміли реалізувати свій проект і одержати дохід) і "неуспішні". Незважаючи на свою простоту, дана модель дозволяє виявити деякі принципові якісні характеристики кредитного ринку:

• фірми з доброю репутацією можуть випускати боргові зобов'язання і отримувати, таким чином, прямі позики;

• "неуспішні" фірми змушені підтримувати більшу ставку, аніж фірми, що тільки-но виникли;

• проблеми недобросовісного управління можуть бути частково зменшені ефектом доброї репутації.

У рамках теорії делегованого моніторингу були розроблені й інші моделі діяльності банків, а саме: модель Хольмстрьома-Тіроля, модель Шарпа-Райана, модель Бхаттачарья-Кьєзи тощо.

Розглянемо також моделі, що описують дохід банку як фінансового посередника. Відомо, що банківський прибуток за вкладами розраховується, як різниця процентів, за якими банк розміщує вільні кошти, та процентів, які він сплачує вкладникові за користування ними, доданих на суму вкладу.

Наприклад, доходи та витрати фінансово-кредитної установи від зовнішньоекономічної діяльності включають в себе наступні параметри:

x доходи від здійснення міжнародних розрахункових операцій,

x доходи від здійснення кредитування міжнародних операцій,

x витрати на виплату відсотків по валютним депозитам,

x інші доходи та витрати (здійснення валютних операцій, операцій на міжнародному фондовому ринку, іноземні інвестиції, міжнародні лізингові, факторингові та форфейтингові операції, відкриття рахунків "Ностро" в іноземній валюті в українських та іноземних банках, наявність рахунків "Лоро" українських та іноземних банків, тощо).

Loading...

 
 

Цікаве